Дорога розгалужувалась. Відьмак звернув на ту, що вела до замкової брами, цей шлях був набагато менш виїжджений, ніж другий, той, що спрямовував всіх зацікавлених просто на ринкову площу. Проїхав через бруковане передбрам'я, вздовж якого двома рівними рядами височіли менгіри, заввишки набагато більші за верхового на коні. Незабавом уперся в арку, яка скидалась більше на палацову, ніж замкову, з вигадливими пілястрами й фронтоном. Медальйон на шиї відьмака відчутно затремтів. Плотва заіржала, зацокотіла підковами о бруківку, і стала як укопана.
— Ім'я й мета візиту.
Підвів голову. Рипучий, з глухим відлунням, але, безсумнівно, жіночий голос доносився, здавалось, з широко розчахнутих уст зображеної на тимпані голови гарпії. Медальйон дрижав, кобила фиркала. Геральт відчував дивний тиск у скронях.
— Ім'я й мета візиту. — пролунало знов із отвору в рельєфі. Трохи голосніше, ніж вперше.
— Геральт із Рівії, відьмак. На мене чекають.
Голова гарпії видала звук, що скидався на згук труби. Магія, яка блокувала портал щезла, тиск у скронях вмить минув, а кобила без понукання рушила з місця. Копита цокали по бруківці.
Виїхав з порталу на cul-de-sac, оточений клуатрами. До нього одразу підбігли двоє служок, парубків, у одежі практичного брунатного кольору. Один почав поратись з конем, другий виступив у ролі провідника.
— Сюди, пане.
— У вас тут завжди так? Так жваво? Там, на підзамчю?
— Ні, пане, — служник сполошено глянув на нього. — Тільки в середу. Середа — базарний день.
Арочне склепіння чергового порталу оздоблював картуш, на якому красувався черговий барельєф, вочевидь, також магічний. Цей представляв собою пащу амфісбени. Портал закривала решітка, оздобна і вельми солідна на вигляд, однак служник одним поштовхом легко і плавно прочинив її.
Наступне подвір'я було значно просторішим за попереднє. І тільки звідси можна було об'єктивно оцінити сам замок. Краєвид здалеку, як виявилось, був дуже оманливим.
Ріссберг був значно більший, ніж здавалось на перший погляд. Глибоко вгризався в гірський схил, втискався в нього комплексом будівель, понурих і бридких, які зазвичай не зустрічались в архітектурі замків. Будинки скидались на фабрики і, вірогідно, саме ними й були. З них стирчали комини і вентиляційні труби. В повітрі стояв запах гару, сірки та аміаку, можна було також відчути легку вібрацію ґрунту, що свідчила про роботу якихось підземних машин.
Служник кахикнув, відвернувши увагу Геральта від фабричного комплексу. Адже мусили йти в інший бік — до замкової вежі, тієї, нижчої, яка височіла над спорудами в більш класичному, палацовому стилі. Всередині все також виявилось класично палацовим — пахло пилюкою, деревиною, воском і старовизною. Довкола було світло — під стелею повільно, наче риби в акваріумі, плавали магічні кулі, які випромінювали ореоли світла, — стандартний тип освітлення у помешканні чародіїв.
— Добридень, відьмаче.
Привітались із ним два чародія. Був знайомий з обома, хоча, й не особисто. Харлана Тзару колись показала йому Йеннефер, запам'ятав його, бо він був хіба не єдиним чародієм, який голив голову налисо. Алджернона Гвінкампа, відомого як Пінеті, пам'ятав ще з Оксенфурту. З академії.
— Вітаємо в Ріссберзі, — привітався Пінеті. — Радіємо, що ти погодився прибути.
— Ти знущаєшся? Я тут не з власної волі. Для того, щоб примусити мене приїхати сюди, Літта Нейд запроторила мене за ґрати…
— Але потім вона ж і звільнила, — урвав Тзара. — І щедро винагородила. Компенсувала дискомфорт дуже, хмм, самовіддано. Ходять чутки, що, принаймні, більше тижня перебував із нею у вельми добрих… стосунках.
Геральт насилу придушив у собі бажання зацідити йому в писок. Пінеті, вочевидь, це помітив.
— Pax, — підвів руку, — Pax, Харлане. Не сварімось. Давайте облишимо суперечки, кпини і сарказм. Знаємо, що Геральт ставиться до нас упереджено, чуємо це в кожному його слові. Знаємо причину цього, знаємо, як виснажила його вся ця історія з Йеннефер. І реакція спільноти на цю історію. Не в наших силах змінити щось. Але Геральт — професіонал, він здатен бути вищим за це.
— Здатен, — уїдливо підтвердив Геральт. — Питання в тому, чи захоче. Перейдемо, нарешті, до справи. Для чого я тут?
— Ти нам потрібен, — сухо промовив Тзара. — Саме ти.
— Саме я. І чим я заслужив таку честь? Чи, може, мені треба починати боятись?
— Ти відомий, Геральте з Рівії, — сказав Пінеті. — Твої звитяги і подвиги, і це вже повсюдно визнаний факт, захоплюють і тамують подих. На наш захват, як сам метикуєш і легко здогадуєшся, тобі не варто розраховувати, адже ми не надто схильні виказувати своє захоплення такими особами, як ти. Але ми вміємо розпізнати професіоналізм і вшанувати досвід. Факти кажуть самі за себе. Ти, ризикну так висловитись, є видатним… хмм…
— Ну?
— Ліквідатором. — Пінеті легко підібрав потрібне слово, вочевидь, заздалегідь мав його напоготові. — Кимось, хто ліквідує монстрів і потвор, що загрожують людям.
Геральт не прокоментував. Чекав.
— Так само і нашою метою, метою чародіїв, є добробут і безпека людей. Тож, можна говорити про те, що в цьому наші інтереси співпадають. Випадкові непорозуміння не повинні ставати їм на заваді. Про це нам дав знати господар цього замку. Який багато чув про тебе. І хотів би познайомитись особисто. Зажадав цього.
— Ортолан.
— Архімагістр Ортолан. І його найближчі колеги. Тебе їм представлять. Пізніше. Слуги проведуть тебе в твої покої. Раджу освіжитись після подорожі. Відпочити. Незабаром пришлемо по тебе.
* * *
Геральт розмірковував. Пригадував все, що колись чув про архімагістра Ортолана. Який був, як було повсюдно визнано, живою легендою.
* * *
Ортолан був живою легендою, особою, яка зробила великий внесок у мистецтво магії.
Його захопленням було популяризування магії. На відміну від більшості чародіїв, вважав, що переваги і зиски, які можна отримати з надприродних сил, повинні бути благом всього суспільства і служити загальному добробутові, комфорту і щастю всіх і кожного. Кожна людина, мріяв Ортолан, повинна мати гарантований безкоштовний доступ до магічних ліків та еліксирів. Чародійські амулети, талісмани і всілякі артефакти мусять бути доступні всім і задарма. Привілеєм кожного обивателя повинна стати телепатія, телекінез, телепортація й телекомунікація. Аби досягти цього, Ортолан безустанно робив якісь винаходи. Одним словом, був винахідником. Деякі його здобутки стали такими ж легендарними, як він сам.