— Що значить "не любить"? Любити або не любити можна лише кавалера, а чоловіка… Ну як можна не любити шлюбного чоловіка? Суліман цього не розуміє.
— А Рифка була ваша шлюбна жінка, а ви її не змогли полюбити?
— Рифка… я перепрошую за погане слово — Рифка була гурія.
— Але щоб стати чиєюсь жінкою, як ви гадаєте — треба трохи його любити? Хоч трохи симпатизувати йому?
— Не треба бути недоброю до нього, от як ви до мене, Нелюська, не є анітрохи недобрі. Якби тільки завжди були до мене такі, як тепер, а Суліман… Нелюська ще не знає, що Суліман може. А Суліман зробить вже так, що Нелюся його полюбить, а всі будуть дивуватися, ци… ци… ци панна Річинська полюбила Рафаїла. Ой, то буде файна чудасія!
— А як ви зробите, Суліман?
— А Нелюська не чула, що Суліман чарівник? Покійний Аркадій, перепрошую, покійний отець Аркадій знав про це.
— А ви мене зачаруєте? Можете мені сказати, як ви це зробите?
— Що значить казати? Казати можна, але нащо казати? То треба робити, розуміє Нелюська?
— А як ви ті чари зробите?
Суліман ніби міркує хвилину. На його лиці блаженний, наче трохи дурнуватий вираз.
— Суліман зробить таке, що Нелюська буде дивитись на Рафаїла, а буде його бачити, ну, буде бачити кого захоче, кого собі Нелюська любить. Це будуть міцні чари. Нелюська буде дивитись на мої очі, на мої губи, на мої Руки, на мою фігуру, а буде бачити його очі, його губи, його руки, його фігуру. Буде слухати, що я говорю До Нелюськи, а буде чути його слова. Ой, вей мір, що то будуть за чари.
Нелі стає моторошно. Так, Мариня справді має рацію. З Суліманом щось недобре.
— Суліман, а звідки пішло ваше прізвище? Воно ж не єврейське?
— То Нелюську цікавить! То я можу сказати. До цісаря Йосифа II…
— Я чула, що був такий Франц-Йосиф.
— Нелюська, то інший. Франц-Йосиф наш з вами цісар, а Йосиф II, уй, він жив… Я не можу сказати, коли він акурат жив, але що він дав таке розпорядження, що до першого січня 1788 року єврейські родини мали вибирати собі родові імена. Що значить родові імена, коли загалом ще не було прізвищ? Ну, і кожний, Нелюся розуміє, кожний, хто міг підмазати, старався для свого роду дістати гарне прізвище. Нове прізвище мусив ствердити кагал і окружний ребе, а апробувати пан крайсгауптман. Що я можу більше казати? Брали хабарі і ребе, і найстарший в кагалі, і через своїх людей сам пан крайсгауптман. Ой, тоді цвіла така спекуляція з тими прізвищами! Пани старости поділили прізвища на першу, другу, третю категорію. Нелюся розуміє? Найдорожче коштувала перша категорія. Це були прізвища квітів або дорогих каменів. Ну, наприклад, Розенталь чи Гольдштейн. Менше коштували звичайні камені, як Айзеншток чи Керн, а хто не мав звідки дати куку в руку або розсердив чимось кагал чи старосту, тому на зло давали погане прізвище. Ну, наприклад, Гунд, Штір.
— А звідки Суліман?
— Я зараз буду казати. Мій прапрадід був собі зовсім бідний єврей. Ну, що з того, що бідний, але прізвище треба мати? Староста розсердився на нього, що він такий зовсім бідний єврей, і сказав: "Будеш називатися Гунд…" То страшне, ну ні? Але мій прапрадід, хоч зовсім такий бідний, він був хитрий. Він пішов заявив, що пан староста казав записати його так, як називається його вельможний собака. А собака пана старости від 1788 року називався Суліман. Ну, і так пішов рід Суліманів. А чому собаку називали Суліман? Тому, що її подарував панові старості якийсь перський чи турецький купець, який проїздив через Наше у Львів у своїх справах…
— Цікаво…
— Що значить цікаво? Я казав Нелюсьці, що я люблю читати псалми Давида, але я спочатку почитаю історію, а тоді вже псалми. А що Нелюська буде говорити, як їй скажу, що цісарева Марія-Тереза…
— Мала бути дуже гарна…
— Гарна? Що значить гарна жінка, коли в неї немає доброго серця? Може, Нелюся плутає її з цісаревою Елізабет, жінкою Франца-Йосифа? Ой, то була пєнкносць… ци… ци… Вона була майже така гарна, як Нелюська… Але Марія-Тереза, як вона могла бути гарна, як вона видумала закон, аби, ну, я перепрошую, що буду таке говорити при ясних очах Нелюськи, аби євреї не множились. Ну так, аби я здоровий був. Патентом з 1776 року було заборонено галицьким євреям женитися без дозволу губерніум[104]. А бідні взагалі не могли одружуватися. Аби мати право — Нелюська чує? — аби мати тільки право подати прохання до губерніум, потрібно було, аби маєток того, хто подає прохання, коштував щонайменше п'ятсот злотих ринських. А це був великий маєток… а шлюбна такса складала десять процентів від маєтку, то був прогресивний податок… ой, то дуже заплутана справа. Але це було вигідно урядові. Вже у 1784 році ті такси дали урядові сорок тисяч злотих ринських… А хто не мав грошей, ну то що? То брав незаконний, ритуальний шлюб, і діти не називалися по батькові, а по матері, і були, урядово були… я перепрошую за погане слово, байстрюками. Це були важкі часи для єврейського народу у Галіції, а Нелюська каже, що Марія-Тереза була гарна… Але і між нашим народом, як між вашим, в ті важкі часи не було єдності… В 1797-му знайшовся такий падлюка, ну такий паршивий пес Соломон Кофлер, який вніс до держави проект, аби стягати податок від запалених свічок у суботу та свята і від свічок ханукових і весільних. Він разом з іншим таким паршивим псом Тобіяшєм Штайнбергом захотіли орендувати в держави свічкове на Східну Галіцію. Єврейка, яка б не заплатила свічкового, була б визнана за безбожну. А уряд не міг терпіти безбожних у себе… І тому безбожних жінок чекав кримінал, буки, арештантські роботи, а нерідко й конфіската подушок, ну, одягу і таке інше… Така собі трохи менша пацифікація.
— Я не знала, Суліман, що ви так знаєте історію…
— Що-о? Треба бути ще більшим шуєм, як Суліман єсть, щоб не знати історії свого народу. Чи Нелюська згодна зі мною?
Неля була згодна, хоч історію свого народу знала слабо й то, очевидно, спотворено.
Неля, яка так пройнялася спільною героїчною долею з Маркіяном Івашковим, що й уві сні марила нею, у хвилини розсудливості втрачала впевненість, що слідчий повірить в її активне членство в ОУН. Якщо їй доведуть, що вона могла бути тією таємничою жінкою, що на польсько-німецькому кордоні випадково всунула несвідомому Шифльованому портфель з револьверами, то каверзна нитка, яка мала б заплутати справу "Крука", розпадеться, як спопелілий сірничок. У світлі такої можливості (а можливість велика!) всі багатозначні натяки Романика на те, що його хлопці відіб'ють Івашкова з рук охорони, коли та вестиме його на суд, де він мав би виступити як свідок, здаються наївною казочкою для дошкільнят.