— Ти сам, Алфею? — спитав Іоанн.
— І вир спить, пресвітлий,— наглядач ще раз поклонився, але не так низько. Він був схожий на писця, що висох у канцелярії, де за поганою звичкою прикушувати стилоси, гризти палички для туші і розправляти зубами брижі пергаментів службовці сточували собі ікла.
З начищеної до блиску мідної скриньки Алфей дістав списки на пергаменті. Трохи волога шкіра розкручувалася легко. Пробігаючи очима рядки, Іоанн клацнув пальцями, і Алфей вклав пресвітлому в руку свинцевий стилос. Каппадокієць наводив, трохи натискуючи, сірі рисочки на чиїхось іменах.
— Ходімо, світи!
З обох боків доволі широкого коридора були вузькі, розмежовані теж вузькими перестінками низькі двері, замкнені на засуви і колодки. Поворот, ще поворот, двері і двері. Тут завжди ніч і завжди гнила, їдюча осінь. Деякі двері були розчинені, вглибині заховувалася сутінь, ще густіша, ніж у коридорі.
— Благаю Пресвітлого бути обережним,— тихенько попередив Алфей. Почався спуск. Спадисті сходини під вогнем товстої свічки вилискували, як шкура морського звірка. Мох, що пристосувався живитися смрадною вільготою нумерів, здувався зі щілин.
Каппадокієць спирався на ціпок, залізо набалдашника викреслювало зигзаги. Внизу повторилися такі самі двері. Нижній поверх підземної тюрми! Іконописці імперії, зображаючи в храмах пекло, щоб наводити страх на грішників, просто прикрашали судову процедуру і тюрми.
Носорогу не вистачало повітря, Алфей дихав вільно. Звичка зробила з нього в'язня, лише з тією різницею, що тюремник не усвідомлював цього. Алфей відімкнув колодку і відкинув засув на дверях, позначених грецькими літерами "пі" і "фіта", що в рахунку означало 89.
Нумер був вузький і глибокий. Щось кинулося до світла і відсахнулося, засліплене. Той, хто знав, ще міг би вгадати в лахмітті в'язня рясу ченця. Чоловік прикрив очі пальцями, чорними, як земля. Стирчали довгі пасма скуйовдженої бороди.
— Доброго здоров'я, Савватію,— привітався до в'язня Іоанн. Він говорив арамейською мовою, якої не розумів Алфей.
— Дідько каппадокійський? Невже це може бути? — неголосно спитав себе в'язень і враз, розпрямивши брудні пальці із загнутими, як кігті, нігтями, стрибнув уперед. Ланцюг, прикований до залізного обруча пояса, рвонув Савватія назад. Задихаючись, тремтячи від кволості, він сперся об стіну.
— Не гнівайся, Савватію,— приязно сказав Іоанн,— я прийшов по-християнськи позбавити тебе сумнівів і самообману. Воістину ти даремно впирався. Тоді ти посміявся над законом. Я зрозумів, що не знайду катування, яке взяло б верх над твоєю впертістю. Ти пам'ятаєш? Я взявся за твоїх. Твій Христос, створений з нічого за ганебним ученням Арія, не вистояв проти нашого єдиносущого. Я взяв п'ять скринь із золотим начинням, ти їх знаєш, з-під склепу Антонія-диякона. А скарбницю я витяг з-під сьомої плити ліворуч від вівтаря. Улов був чудовий.
Савватій застогнав. Завбачливо і розумно захований скарб храму та общини дістався Дияволові. Істинно, Савватій впав у спокусу, думаючи заховати земне від земного. Демон-базилевс видав закон про вилучення майна некафо-лічних общин, треба було скоритися. Не себе жалів Савватій, а нещасних із своєї пастви, хто в муках від мордувань порушив клятву мовчання і виказав тайники.
— Слухай мене, Іоанне, народжений в Каппадокії, поблизу Кесарії,— тихо і чітко мовив Савватій.— Не знаю, пам'ять якого святого вшановує сьогодні справжня церква і який рік минув від явлення на світ визволителя. Та вірю я в перемогу світла над пітьмою, вірю в загин олжі. В темноті я чув голоси ангелів і провидів майбутнє. Скажу тільки про тебе. Є в тебе єдина донька, дитя безневинне А чекає її доля мерзенної Феодори. Буде вона добровіль но зносити осквернення плоті, аби не здохнути з голоду.
Страшно попадати в руки бога живого, який вимщає гріхи нашої крові і до сьомого коліна...
Іоанн завмер. Алфей, не прислухаючись до не зрозумілих йому звуків голосу Савватія, мало не впустив свічку, коли Іоанн кинувся на в'язня. Вчепившись у худюще горло Савватія, Каппадокієць злякався, що зламає, випустив і почав шпигати гострим ціпком нещасне тіло, хриплячи:
— Брешеш, єретику! Признавайся, ти вигадав! Ти, як злостивий писака, придумав сатиру! Признавайся, собака, собака!
Алфей ловив ззаду за лікті розлютованого владику:
— Не так, пресвітлий, не так,— запевняв Алфей.— Ти дуже спішиш, він не відчуває.
Отямившись, Носоріг відступився.
— Правда твоя. Відмикай обруч і тягни його нагору Тюремник кинувся за повелінням. Він спробував змусити Савватія підвестися. Легке тіло впало. Наче справжній ескулап, Алфей намацав пульс, потім оголив вихудлі груди в'язня і припав вухом до серця.
— Звичайно ж, ти поквапився, пресвітлий,— невдоволе-но сказав Алфей,— так не можна робити, він був надто кволий.
— Нехай уб'є тебе бог, скупердяй, це ти заморив його голодом!— крикнув Іоанн.
— А скільки ти мені даєш на кожен рот, пресвітлий! — сміливо спитав Алфей.
— Демони демонів! — вилаявся Каппадокієць.— Усі навчилися рахуби. Ходімо звідси.
Нагорі Іоанн показав на списки:
— Усіх закреслених списати з рахунку. І вишкребти їхні імена.
Алфей зморщив губи. Беззубий рот, до середини якого збігалися зморшки, нагадував добре зашморгнуту, але спорожнілу калитку.
— Ти дозволиш мені не квапитися, пресвітлий? — більше попросив, ніж спитав Алфей.
— Не дозволю,— заперечив Іоанн.— Сьогодні ніякої гри кота з мишками. Усім — милість. Души, коли, та чини одразу, без розваг, по-божеськи. Я чекаю, швидше.
Алфей розбудив І вира, могутнього горбоносого чолов'ягу, оброслого до самих очей чорною бородою.
Розчинялися двері нумерів. Часом до Іоанна долинали звуки вовтузні, скрик, стогін. Часом кати виходили одразу — вистачало одного дотику, щоб зникла напівпогасла іскра.
Іоанн намірявся провести розмову ще з двома в'язнями: ткачем Петром, який, здається, замишляв замах на життя Божественного, і сенатором Курціусом, самотнім і бездітним багачем, у якого Іоанн катуваннями вимордував заповіт на свою користь. Савватій злякав його. Каппадокієць намагався переконати себе: жахливе пророцтво вигадав злостивий схизматик. А коли інші скажуть щось схоже! Іоанн вирішив не випробовувати Долі.