Непевність губить володарів, які своєю силою заволоді-и Владою. Влада каже — отже, так і є. Спочатку люди дивуються, навіть заперечують, особливо ті, хто пам'ятає володаря в ролі запобігливого, улесливого слуги Палатія, а володарку — повією. Влада вбиває тих, хто обурюється, смертельні навіть жарти. Залякані прикладами піддані змовкають. Починається період самопереконання, один із виявів інстинкту самозбереження. Що ближче людина до Палатія, то більше і швидше вона пристосовується. Центр Влади оповивається концентричними колами опори і довір'я. Через кілька років справа завершена, так принаймні здається. Бунт показує недостатність сили тиску, й не більше.
Слухняна церква могла б оголосити Юстиніана і Феодо-ру святими. Та в цьому базилевсу не було потреби. Церква встигла населити небо такою армією святих, що жодна пам'ять не могла втримати в собі їхніх імен, не вистачало днів у році, святим доводилося втискатися по кілька одразу, наче палатійським солдатам у кубікулах військових будинків. Христос розірвав кайдани первородного гріха, який тяжів над кожним. Нині залишалось одне — наслідувати святих. Ніхто з них не повставав навіть проти язичницької влади, всі вони скромно віддавали свої тіла мучеництву. Спроби підданих дослідити смисл Влади шкідливі. Єдине, що повинен читати підданий, це житія святих, приклади, які треба наслідувати.
Юстиніан не хотів принижуватися, вступаючи до лав скромних легіонів Христа. Богоматір з лицем Феодори, Христос Пантократор в образі базилевса — ось справжнє місце. Юстиніан любив будувати нові храми і поновлювати старі Художники виправляли помилки своїх попередників, які брали образ божества із своєї непросвіщенної уяви.
Юстиніан вважав, що має особливі здібності, які дозволяють йому зазирати всередину темного заплутаного лабіринту особистості людини. Цьому базилевсу сановники не зраджували. Щоправда, Юстиніан уміло і наполегливо сварив усіх, не наділяючи жодного надзвичайними повноваженнями. Але він вдало підбирав і людей за ознакою їхньої справжньої вірності.
Освічений легіст Трибоніан був відданий базилевсу цілковито, але Юстиніан любив відчувати мужню відданість Іоанна Каппадокійця, вона не набридала, як жіночно-пряна любов Трибоніана. Ручний Носоріг знешкодив палатійське військо, розбавивши його варварами. Реформа не була завершена до днів бунту, але Юстиніан в крайньому разі міг не боятися парадної гвардії. Каппадокієць умів збільшувати прибутки Палатія. Юстиніан знав, що Носоріг не любить Феодору з ревнощів. Що ж, справжнє почуття шукає неподільності.
Євдемонія базилевс вважав надто прямолінійним. Трибоніан і Каппадокієць подобалися йому більше — пругка гнучкість кинджала цінніша за неподатливу твердість меча. Євдемоній був відданий базилевсу по-собачому, до надмірностей, як сказав би дурень, але відданість не може бути надмірною.
Незвичайно збагатившись хабарями, торговими монополіями, поборами, троє сановників різнилися від своїх попередників щедрими дарунками — донатіумами, які вони вносили в скарбницю базилевса в усі урочисті дні. А втім, немає відданості без вигоди, кожен сановник має право користуватися своїм становищем. Аскети шукають порятунку в пустелях, а не в палацах. Зате Каппадокієць добровільно збільшив щорічний внесок у скарбницю від префекта Палатія з трьох до шести тисяч золотих статерів. Мовою закону цей внесок-податок називається "манною з неба". Але золоті монети доводилося збирати на землі.
Побори, хабарі і таке інше не мали ні в ті роки, ні в численні наступні значення злого чину. Всі сановники годувались від своїх посад. Не маючи користі від посади, сановник не виконував би обов'язків. В імперії жадібність сановників сприяла нелегкій справі збирання грошей, розсипаних у масі підданих, як зерно на полі. Дбаючи про себе, сановник дбав і про державну скарбницю. Хранитель Священної Скарбниці євнух Нарзес вів списки майна сановників. Це були ніби запасні калитки, з яких Влада могла гребти при потребі. До конфіскації надбань багатих підданих широко вдавалися вже римські імператори і ще ширше — базилевси. Розбагатілі люди знайшли навіть особливий спосіб страхування. Деякі з них довчасу вносили великі вклади в християнські монастирі з умовою, що при потребі і дарувальники, і їхні сім'ї отримають довічний притулок і утримання.
Вірнопідданський дзвін Софії Премудрості було чути в Покої Священної Володарки. Та долинали туди і удари на сполох зрадників. Юстиніан говорив із звичайною ясністю голосу і висловлювань:
— З любові до моїх вірнопідданих я позбавляю посад квестора Трибоніана, префекта Палаті я Іоанна, префекта міста Євдемонія. Вони винуваті в неправедному виконанні обов'язків їхні діяння розглянуть судді неупереджені, як усі мої судді, і порадять мені покару винних залежно від міри провини.
Крісло базилевса стояло під Спасом Августи, на підвищенні, покритому пурпуровим килимом. Голова Юстиніана потрапляла прямо під ноги Феодори, що возносилась у небеса, і всі, дивлячись на самого Божественного, віддавали почесті обом.
У шерезі сановників крайнім праворуч стояв полководець Велізарій, а за ним худорлявий чоловік у білому хітоні. На його поясі висів позолочений флакон у вигляді кубика із загвинченою пробкою. Пробку прикрашала маленька жіноча фігурка з пальцем, на знак мовчання прикладеним до рота. Сталевий стилос у піхвах, наче кинджальчик, і навощені таблички в торбинці означували звання апографоса, вченого радника. Ритор Прокопій Кеса-рієць скрізь супроводжував Велізарія.
Сановники стояли напівколом, і Прокопій міг краєм ока бачити приречених. Трибоніан опустив голову з виразом старої дівки, і Прокопієві згадалася статуя весталки. Євдемоній ледь похитувався від напруження, його обличчя нічого не виражало, як у легіонера на огляді. Зовсім звичним здавався і Носоріг. Опадаючи з древа Влади, наче перезрілі плоди, опальні сановники трималися зі стоїчною мужністю. "А є щось і в цих зневажених",— подумав Прокопій.
Після паузи Юстиніан далі виказував свою волю:
— Відтепер Фока буде префектом Палатія, квестором буде Василід, префектом міста — патрикій Кирило.