Русь первозданна

Страница 67 из 271

Валентин Иванов

До чого все суще? Малх не знаходив відповіді. Часом йому здавалося, що якби він народився в роки, коли християнство було релігією гноблених, він віддав би життя за вчення Христа, як ті праведники, яких нині славить у переможному торжестві церква. Ні, добре, що він не належить до мучеників, обманутих химерою християнства.

Малх все ще захоплювався мудрістю світу, який помер, можливо, раніше, ніж християни взялися винищува-ш те, що вони називали язичництвом. Його заполоняла мудрість Епікура, суворість стоїків, нещадна логіка Сократа, мужність піфагорійців; радували загадки Апулея, таємничі натяки магів.

Та все ж навіщо весь видимий світ? Так, усі говорили про справедливість. І знову думки Малха повертались до стародавніх Афін. Нехай Афіни були громадянським раєм. А багато тисяч рабів, людей-речей, без яких не могли б існувати тридцять тисяч повноправних афінян! Втім, у тому світі хоч не було місця лицемірству: раб не вважався людиною за законом. Учення Христа ніби зрівняло людей, кожен має безсмертну душу, рай для праведних, там не зважають на заможність. А на землі все по-старому, християнській імперії так само потрібні раби, як язичницькому Римові. Ось спить християнин Петро-Гавала. Християнин Репартій може будь-коли вчинити з ним, ніби з річчю.

В сутінках Малх по довгій рясі впізнав Деметрія. Пресвітер уже йшов кудись, він теж, видно, не знає спокою вранішнього сну. Згадавши застерігання Репартія, Малх наблизився, склавши руки пригорщами вгору, ніби бажаючи втримати подаване: так віруючі просят^/ у священика зблагодіяти благословення. Деметрій обійшов Малха, як перешкоду на дорозі.

Неподатливий, мов кремінь, Деметрій ненавидів нечестя. Суворий безскоромник, який ніколи не доторкнувся до жінки, він був нещадний до себе. Мученики, котрі проклали шлях для торжества церкви христової,— ось кому він дозволяв собі заздрити. Йому здавалося, що така заздрість —єдине почуття, допустиме християнинові. З незгасним роздратуванням Деметрій шукав сліди єресі й язичництва. Його щиро обурювала легкість звичаїв у місті святого Костянтина, сила многоглавого гріха. З потаємною мрією про мучеництво Деметрій просив послати його на околицю імперії, щоб проповідувати варварам. Архонти Карикінтії боялися пресвітера — доноси святого чоловіка прочитають при дворі і можуть доповісти самому базилев-су, охоронцеві і сповідачеві кафолійства.

Деметрій вивчив мову слов'ян, з метою проповідництва він поплив з купецьким караваном. Він повертався розчарований, з підірваною вірою в себе. Слово боже не проникло крізь грубі оболонки душ. Він хотів залишитися між язичниками. Але тут імперія Диявола.

Деметрій бачив: для нього дорога на Рось закрита. І він з відразою думав про враз осоружнілу Карикінтію. У цьому місті, схожому на корабель, який причалив до чужого берега, Деметрій охрестив усіх рабів. Він виправив недбальства інших священиків, але жив мрією просвітити варварів. Варварам потрібні меч і вогонь і тільки потому — свята купель.

Увечері Деметрій спостерігав за бесідою Малха із скан-дійцями. Він заздрив легкості, з якою Малх сходився з варварами. Але ціною чого? Висланий єретик потурає язичникам. На питання про Малха духовний син пресвітера раб Петро простодушно відповів: Малх пояснює північним людям, як плавати морем до Візантії. Ніхто не мав права навчати варварів шляхів до імперії... Якщо твоя рука спокушає тебе, відрубай її...

Дивлячись услід Деметрієві, Малх похолов. Чому пресвітер відмовив у благодаті?

З шатра вийшов Репартій. Малх не міг стриматись від скарги, продиктованої страхом.

— Я казав тобі, казав,— сприкрено відповів купець.— Я спробую схилити до поблажливості його святість. Не можу тобі наказувати, але прошу: не зближайся з варварами.

Деметрій проказував слова богослужіння. Ромеї, вільні раби, відповідали незлагодженим хором: "Помолимося!" Чи: "Амінь!"

Кілька прусів принюхувались до солодкого диму кадильниць і приглядалися до рухів ромеїв. Двоє чи троє, проштовхавшись уперед, наслідували християн. Можливо, ці дотикання до лоба, живота і плечей служать магії доброго заклинання в дорозі, яке не завадить кожному.

Після молебня за щасливе проходження порогів ромеї розбіглися по кораблях, і дзвін подав знак відпливати.

В затоні, де ночував караван, вода була, як у тихий день на морі; розлив-гігант підбивав на берег жовту піну. Легко було визначити вчорашній рівень води — новий східець позначався пальців на два нижче попереднього. Малх задосить знав математику Піфагора і геометрію Евкліда, щоб порахувати, скільки води за ніч мало б збігти через звуження. Але для пізнання світу потрібна свобода душі, потрібна радість життя, нерозлучна із свободою. Засмучений Малх добрався до човна. Принизливою була повинність слухати Деметрія, молитися під його наглядом, відповідати на його окрики.

Замість Фара на лаві гребця сидів Індульф! У Малхово-му серці спалахнула надія: потопаючий хапається за соломинку.

Передній корабель з вервечкою човнів описував криву на південь, йому наслідували із звичною точністю. В місці впадання річки Самари розлив лівого берега поступово звужувався. Незабаром показався мис, густо порослий кущами, як баран вовною. Це праворуч наближався високий берег острова, який розділяв річку на дві нерівні частини.

Враз перед очима відкрилася нерівна, але ясно окреслена смуга, що перетинала Дніпро. Рябий від вітру розлив перетворювався на хвилясті смуги, що пробігали вздовж річки. Наче початок гірського водоспаду, могутня сила тягла до себе ріку.

На ромейських кораблях опустили вітрила. Можна було помітити, як передній корабель, перейшовши рубіж, враз натягнув канат, з новою силою несучи човни. Наступні кораблі ще завзятіше запрацювали веслами, щоб не відстати. Часті удари дзвонів підбадьорювали гребців. Нарешті через рубіж перевалив і корабель Репартія. Канат підстрибнув над водою. Малх відчув ривок.

Береги стрімко мчали назад, човен розгойдувало в потоках. І Малх бачив, що річка, нападаючи на острів, творить один високий бурун. Бурун особливий, не як на морі, де за ударом хвилі настає відступ, перепочинок. Стоячий бурун відходив від острова кутом, човен підняло і опустило, як тріску. Тепер кораблів не було видно, вони зникли за поворотом. Петро-Гавала та Індульф гребли що було сили. Малх допомагав гребцям стерновим веслом. Поворот! Малх перекинув весло праворуч, наліг усією силою. Задньому човнові ніхто не допоможе, але він допомагає переднім. Ще поворот, за цим разом ліворуч. Річка випрямилася, показалися голі щогли корабля Репартія.