Росич не помітив, звідки в руці ромея з'явилася темна фігурка — голий чоловік тримав у правій руці короткий, широкий меч донизу, в лівій — круглий щит.
— Ось хто тобі потрібен! Бог війни — Арей-Марс. Він син Зевса, батько Ромула. Дивись, дивись, ти схожий на нього.
Ромейський бог війни? Який же це бог? У і нього була кучерява голова, ледь скошений назад лоб, рівний ніс, що продовжувався лінією лоба. Руки, ноги, груди — все м'яке, округле. Ні, Перун — справжній бог війни. Його руки могутні, схожі на коріння, його шкіра не боїться подряпин, як кора дуба. Лик Перуна грізний, очі — зіркі. Цей бог сліпий, меч і щит у нього як для дітей. Ратибор не встиг відмовитися, як до намету зайшов чорноризець Деметрій.
— Що ти робиш тут, Малх, із цим варваром? — суворо спитав пресвітер. Мистецтво жонглера зрадило Малху, чи воно годилося тільки для чужих. Він не встиг сховати статуетку Арея-Марса.
Деметрій узяв бронзу, гидливо кинув.
— Я, недостойний, намагаюся настановляти язичників слову божому, ти, єретик, баламутиш їхні душі сатанинськими образами,— гнівно говорив Деметрій.— Що мені робити з тобою! Ти каявся в своїм нечистивстві, відбув епітимію, був прощений від нас, слабких служителів добра. Та бачу, ти не забув проклятого ремесла міма, облудника людей. У Візантії ти сидів у темницях, справедливо звинувачений у гріху; в Єгипті ти мало не впав у сатанинську єресь маніхеїв. Кафолійські базилевси заборонили зображення диявола. Навіщо ти баламутиш варвара, відповідай!
Ромеї говорили своєю мовою — Ратибор не розумів їх. Він бачив, як Малх кланявся, часто-часто прикладав три пальці до лоба, живота, плечей. У голосі Малха звучав страх, він благав. Ось ві.н на колінах, цілує руку Деметрія. Обличчя старого чоловіка, підперезаного мотузкою, ніби пом'якло. Він поклав руку на опущену голову Малха. "Чорний ромей — хазяїн Малха?" — спитав себе Ратибор, жаліючи нового знайомого. Для Ратибора Деметрій був брехуном, дурнем, який розповідає нездійсненне і сам тому вірить.
Малх підняв фігурку, знову кинув її, плюнув. Так, він раб. Жоден з росичів так не принизиться і перед князями.
Ромеї, не звертаючи уваги на росича, пішли геть. На березі Малх розмахнувся, божок булькнув у Дніпро. Зігнувши плечі, Малх поплентався за Деметрієм. Ратибор дивився на воду. Тут, до гирла Росі, не так глибоко. Визначаючи течію, він кинув тріску. Тоді роздягнувся і пішов у воду.
У весняній річковій каламуті очі погано бачили, течія зносила. Довелося запливати і пірнати чотири рази В світлі сонця м'які форми ромейського бога війни здалися Ратибору зовсім невиразними для вираження чоловічої доблесті. Цей Арей — жінка в порівнянні з Перуном. Ратибор впустив бронзу на пісок так само недбало, як Деметрій. І тут же підібрав. Ромеї самі втопили своє добро. Роські ковалі зуміють викувати з міді щось путяще.
З
Згори спливали човни. Допомагаючи собі течією, вони розумно трималися правого берега, щоб не згубити русла в лівобережних розливах. Йшли не роські човни і не ромейські кораблі. В цих човнів носи були високі, гострі, задрані круто, тупа корма з палубою. Добре осмолене дерево блищало на сонці. Наблизившись до Торжка-острова, щойно прибулі розвернулися проти течії, біля гирла Росі, і взяли до берега. Гребці, видно звичні до плавання, вправно і чітко вдаряли веслами. На мілководді головний човен кинув у воду рогатий брус на канаті, сплетеному з реміння. Точно наслідуючи першому, всі решта витяглися вздовж берега.
Подекуди над високими бортами випиналися шкіряні мішки. Виднілися лиця бородаті й безбороді, з вусами і без вусів. Гребці, піднімаючи весла, вкладали їх вздовж бортів. Багато хто був майже голий — тільки в коротких штанях. На спітнілому тілі, червоному від весняної засмаги, туго сиділи браслети й намиста; жовті й світлі, гладенькі, виті, лускоподібні, ковані з кілець.
Жилаві руки підтягували до бортів легкі човники, які тяглися на причалках за основними човнами.
На острові всі, хто не спав, збіглися подивитись.
— Далекі, далекі люди,— казав Чамота.— Чи не пруси? Дивись, он у того намисто з жовтого бурштину. Вони й є. На їхньому Холодному морі взимку дня майже не буває, а влітку — самий тільки день. Диви, як їх нашим сонечком напекло. Блищать, наче мідь начищена.
Човники приставали до берега. Прибулі вискакували на пісок, піднімали вгору руки з відкритими долонями на знак миру й дружби.
— Ніби й ільменці є,— все приглядався Чамота. Росичі знали, що далеко-далеко, якщо пливти річками
і перетягуватись волоком на північ, є край землі. Там Зоря-Матка стоїть у небі значно вище, ніж на Рось-ріці. Там пустка, темінь, лід і сніг. Туди ховається на літо Морена-зима і чекає своєї пори, поки перелітні птиці, подаючись на південь до Теплого моря, не закриють небо для тепла. Коло цього краю, на березі Холодного моря, живуть люди слов'янської мови, які називаються прусами. А ближче до них, за дніпровським верхів'ям, є озеро-море Ільмень. Біля нього теж живуть слов'яни.
Висадившись, пруси й ільменці розминали ноги, натомле-ні довгим сидінням. Кілька чоловік, привітавшись до Ча-моти, пішли разом з ним до ромейських шатер, інші збилися в гурти, як, не замислюючись, роблять усі при першій зустрічі з незнайомими.
Чуже притягує до себе. Росичі, не нітячись, напирали на прусів, розпитували. Пришельці теж не соромились. Один з них, трохи старший за Ратибора, стійко розставив ноги, чіпляючись за пісок горбатими пальцями босих ступнів. Примружившись, він докорив Ратибору жартівливою примовкою:
— За дивоглядь платять, друже! Що мені даси за роз-каз?
Його звали Голубом, не прус, а ільменський житель. Не чекаючи відповіді, Голуб заговорив знову:
— Далеко до Ільмень-батечка. Звідси, скажімо, пливти туди по Дніпру, поки той не зміліє до рівчака. Тоді човни тягнуть плоскою гривою, там дорога пробита через ліси, називається — Волок. Від неї водою йдуть до Ільмень-озе-ра Мойського. Там, на річках Порусся і Полисть, наш град
Руса, а заснував його брат Славена, сам на ймення Рус. Град великий, чоловіків у ньому набереться більше, ніж на твоєму острові, друже Ратибор. А жінкам та дівчатам у нас ліку нема. Одне в дорозі погано, дуже важко тягти човни волокушею через Волок. Там дужі люди потрібні, слабким там смерть, черево лопає. А ти човни по суходолу тягав?