То ще не лихо. По сіль доводиться їздити з військом, біля озер підстерігають хозари, гунни, дикі готи. Одні ромеї відбиваються, а інші квапляться вантажити сіль.
Ромеї завжди хвалилися, що їхня сіль полита їхньою кров'ю. Дехто з купців показував рубці на тілі від мечів і стріл. Ратибору та іншим молодим усе цікаво, все нове. З ромеями говорити легко, вони люблять слова і майже всі вміють спілкуватися з росичами. "Річ проста; і діди їхні і пращури торгували із слов'янами",— думали росичі.
Ромеї присягаються богом-вседержителем, і Ісусом Христом, і Дівою Марією, і роським Сварогом, що кажуть правду і нізащо не можуть спустити сіль дешевше, ніж мішок за десять мішків пшениці чи за п'ятнадцять — вівса, за сім — гороху, за дванадцять — ячменю.
Найбільше ромеї ганяються за хлібом, намагаються дізнатися, скільки в котрого роду є хліба. Завершивши з хлібом, беруть хутро, шкури, віск, мед, в'ялене і копчене
м'ясо, суху рибу. За бобра платять п'ять жмень солі, за куницю — три, за видру — дві, за дев'ять білок — одну.
Привозять ромеї й залізо в крицях, схожих з вигляду на низькі хлібини. Залізо, щоб не іржавіло, густо змащене салом. У росичів вистачає і свого заліза. Не відмовляються вони і від ромейського, купуючи за доступну ціну.
2
Для молодих тривало свято. Ратибор хотів би побувати на ромейському кораблі, але купці до себе не запрошують і старшин, а напрошуватися в гості — не честь. Самі купці вже не штовхалися в натовпі, а натовп був чималий. Десятки сотень людей з'їхалося зі всієї Рось-ріки з притоками і з того берега Дніпра. Найдальші за всіх, росавичі і славичі, першими завершили торг. Набравши солі, взяли вони срібла, жовтої і червоної міді, з якої свої умільці нароблять браслетів, сережок, перснів, застібок, узяли гарно розфарбованих тонких жіночих полотен; накупили скляних і кам'яних намист, тонких ромейських ножів, залізних і кістяних голок, ґудзиків, м яких чобіт, штанів, сорочок, які ромеї по-своєму називають туніками або хітонами.
Слов'янські товари важкі і громіздкі — всього на кораблях купцям не вивезти. Росавичі і славичі продали ромеям частину човнів. У них своя вигода. Верхів'я швидко міліють, уже й тепер до далеких родів плаву немає, доведеться від води куплене перевозити в'юками і тягти волокушами. Дерева багато, до наступного року нові човни легко вибудувати.
Відпливли верхні, вільніше стало на Торжку-острові.
До котлів росичів ходив ромей не такий, як інші. Був він босий, одягнений у довгий-непідрублений хітон з чорного полотна і без кольорової облямівки. Підперезаний не червоним шнурком чи ременем, як купці, а вірьовкою. Його звали Деметрієм. У Деметрія була одна прикраса, і носив він її не як люди, а під одягом на грудях. Але не ховав. Розмовляючи, Деметрій іноді витягував важкий срібний хрест з випуклим розп'ятим чоловіком і цілував його на підтвердження правдивості своїх слів. А говорив він по-роськи зрозуміло.
Того ранку, зібравши незайнятих росичів, Деметрій їм щось розповідав. Ратибор підійшов, ліг на пісок, слухав. Ромей говорив, майже співаючи, чітким голосом:
6 В. Іванов
161
— ...Відпустивши народ, він зійшов на гору помолитися і на ніч залишився сам. А човен був уже посеред моря, і його било хвилею, вітер був сильний. У четверту нічну варту пішов до них Ісус, ступаючи по хвилях. А його учні побачивши його з човна, казали: "Це привид",— і зі страху закричали.
"Боягуз кричить зі страху",— подумав Ратибор. Демет-рієва оповідь захопила його. Що ж буде далі?
— Ісус сказав: "Опам'ятайтеся, це я",— вів далі Демет-рій.— Петро сказав йому: "Господи, якщо це ти, звели мені йти до тебе по воді". Бог сказав: "Іди". І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді назустріч Ісусові. Та злякався, і вода перестала тримати його, розступилася, він провалився і почав тонути. Ісус тут же підтримав його і сказав "Маловірний, чому ти засумнівався?" І тоді вони обидва зайшли в човен...
Не чекаючи продовження, Ратибор підвівся. Дніпро плинув вільно й широко. Старий крутий берег був одягнутий у зелень квітучого лісу. Досі Ратибор думав, що людина у воді може тільки плавати, відштовхуючись руками й ногами. Бігають водяні павуки, озерні курочки на широких лапах. Отже, можуть ходити й люди?! Ратибор просто не знав цього.
Він ступив на пологий бережок, на твердий і рівний від вологи пісок. Зараз вода здалася йому щільною, єдиною, наче земля. По ній можна ходити!
Ратибор згадав сни — він літав, зробивши зусилля, яке забував уранці. Літати важче, ніж ходити по воді. Він відчув себе і легким, і сильним. Прямо до того берега, над водою. Силою і спритністю він ні перед ким не поступиться. Він не слабший за того Ісуса. Просто, так просто — поривайся вгору і прямо до того берега!
Непомітно для себе піднімаючись на носках, Ратибор ступнув крок, другий. Тільки ввійшовши до половини халяв, він опам'ятався. За його спробою, як він побачив, стежило багато очей. Напевно, і в інших думки були такі самі. Якби йому вдалося — одразу ж знайшлися б наслідувачі !
Ратибор приховав гнів, затамував розчарування, як бувало при невдалій стрільбі, при безуспішних змаганнях на мечах чи шаблях. Ромей зирив на нього дивно; якби Ратибор був старшим, він прочитав би на обличчі Деметрія розчарування. Ромей чекав чуда, молився за Ратибора. Яке навернення в істинну віру обіцяла удача варвара!..
Завладавши собою, ромей вів далі проповідь. Ратибор більше не слухав. На мокрі чоботи налип пісок... Але ж він, Ратибор, не боягуз, як той ромей Петро Вода! Він ніколи її не лякався, він міг плавати від світанку до заходу, не перепочиваючи. Може, він не зумів на річці, адже ромей казав про море? Розчарування пригнічувало. Ратибор не зважився спитати ромея про причину невдачі
Подумати, що ромей розпускає лжу, Ратибор не міг. Він знав жарти, байки, загадки. Знав хитрощі бою, обман ворога, обман суперників у змаганні. Це були не слова, а дії, спритність тіла, раптовість нападу, кидок не звідти, звідки тебе чекають. Ратибор умів обдурити звіра сильцем і засідкою, умів підкрастися до кіз, коли вони пасуться, чи до серн, надівши на голову шкуру козла з рогами. Все було хитрим умінням, не облудою.