Русь первозданна

Страница 252 из 271

Валентин Иванов

...Рекс Тейя бився перед строєм італійців. Небіж героя Тотили, один з останніх готів на італійській землі, Тейя дотримувався давнього звичаю — честь вождя зобов'язувала стояти в бою першим. Півтора тисячоліття зберігалася традиція. Кіннотники двадцятого віку ще бачили своїх командирів, що в хвилини атаки самотньо скакали далеко перед строєм не з молодецького хизування, а на місці, визначеному бойовим статутом і честю начальника.

Найнебезпечніший ворог імперії перс Хосрой сам водив військо, бувало, що й сам керував штурмом мурів під стрілами й камінням обложених. Ромейські базилевси навчилися воювати, сидячи в Палатії.

Досвідчений боєць, могутній чоловік, Тейя бився важкою сариссою. Кілька близьких, з тих, у кому текли краплини родинної крові, захищали рекса з боків.

Пахло потом. Ноги стовкли суху землю на порох, як на проїжджих дорогах. Сіра хмара оповила бійців. Коли денний бриз відносив пилюгу вбік, показувалися сіро-чорні руки й обличчя, як у нумідійців, африканських бранців, перетворених на ромейських солдатів. Зробилися однаковими білошкірі північани, смагляві перси і сарацини, оливкові маври. Потьмяніли лати. Губи наче в чорній смолі. Зброя ковзалась в руках, змащена сумішшю пилюки, крові й поту. Ромеї цілилися в Тейю. До нього проштовхувалися найжорстокіші і найжадібніші. В нього пускали дротики. Убити рекса — виграти бій, прославитися, бути осипаним дарами Нарзеса і самого базилевса.

Тейя не відступав. Іноді він робив стрибок, б'ючи ненависного ромея. Поваливши одного, другого, третього, рекс завойовував крок, другий. За ним ступали друзі, ступала фаланга. Ніхто не зважувався викликати Тейю на двобій у ті перерви, які завжди виникають у бою, коли, не домовляючись, солдати влаштовували паузи.

Тут перерви припинялися ударами Тейї. Тут густо падали дротики, і кожен ромей наперед кричав:

— У Тейю, у Тейю! Ось тобі!

Рекс знову й знову зустрічав щитом влучно і люто кинутий дротик, знову колов сариссою, і ромеї підхоплювали тіла своїх, нетерпляче відкидали назад, геть, щоб не заважали живим. Ніколи. Можна запізнитися. Тут сам Тейя. Хто ж один вийде спробувати силу, ромеї? Ніхто...

Тейїн щит ставав важчим від дротиків, що повтикалися в нього. І Тейя бив щитом, наїжаченим, як хвіст дикобраза, бив ромеїв тупими кінцями дротиків, збивав, убивав.

Що ж залишалося рексу Італії, з'їденої проказою війни, Італії випаленої, вимерлої, з полями, зарослими лісом, із здичавілими садами, з розруйнованими містами, містечками, селищами? Що ще міг зробити рекс Італії, з отупілими рештками населення, погвалтованими і споганеними нещастями вісімнадцятирічної війни? Що, що ще зробити рексу воістину злиденної духом Італії, справді безплотної в ім'я єдності імперії і на славу намісника бога, Юстиніана Великого? Що, що!

Тейя не хотів здаватися. Можливо, в цьому була його провина, в гідності бійця, який не погоджується припинити кровопролиття, припинити винищення людей?

Ні. Звертаючись до жителів Рима, дядько Тейї і його попередник Тотила нагадував: ромеї встигли влаштувати своїм італійським підданим таке життя, що нині їм нічого не страшно. Тейя міг би здатися. Міг би, ян' Віттігіс та багато інших, отримати з білих, як у жінки, рук базилевса почесне звання, земельне володіння з рабами і звільнене від податків, мати гроші, кохати жінок, жити...

Завбачливо зміцнюючи престол і престоли, Юстиніан вважав зайвим показувати підданим спокусливі видовища страт володарів, нехай ворожих, нехай позбавлених влади. Це поганий приклад. Раз увінчані голови нехай будуть недоторкані. Та не всім годиться клітка, навіть золота.

Щит усе важчав від ромейських дротиків, Тейїна рука стомлювалася. Влучивши мить, щитоносець закрив вождя новим щитом і підхоплював старий.

Тейя не покидав строю, щоб перепочити, як робили інші за правом оратая битви. Брилися від світанку. Наближався полудень. Рекс забрав життя десятків ромеїв. Скільки разів міняв він щит? Ніхто не пам'ятав, нікому не треба було пам'ятати.

Застрягнувши у в'язкому дереві, дротики розгойдувалися перед щитом, заважали. Ліва рука німіла. Тейя кликав щитоносців.

Він міг відступитися, міг сховатися за спинами своїх, як за найкращим муром з усіх, що залишилися в Італії. Рекс уріс у землю, ніби це він сам захищав усіх. Убиваючи правою рукою, Тейя відбивався важким, як свинець, щитом.

Ось і зброєносець з двома щитами. Одним він прикриває рекса й себе, другий допоможе Тейї надягти на руку.

Двадцять дротиків стирчало в щиті рекса Італії. Через їхню вагу рука не так швидко висковзнула з поручів.

На мить, коротку, як удар меча, Тейя відкрився. І чийсь дротик, випадково, мимо волі ромея, що наосліп метнув його із задніх рядків ударив у груди Тейї трохи нижче горла, в місце, завжди погано захищене латами, вдарив у виямку, яку цілують закохані, бо в ній живе дихання — душа людини. Непереможний і непереможений рекс помер вмить. І так само вмить ромеї захопили місце смерті Тейї. Італійці відкинули ворога, вирівняли фалангу, та не вберегли тіло рекса.

Візантійці, які вперто іменувалися римлянами, щоб вище поставити себе, і християнами, бо молилися триєдиному богові, наспіх відшматували голову трупа і ввіткнули в обрубок вістря довгої піки.

Високо над битвою вознісся мертвий Тейя, щоб додати своєю смертю хоробрості воїнам імперії, як розповіли сучасники. І, як казали вони ж, щоб довести до відчаю італійців, аби вони нарешті "припинили війну".

Можливо, ромейські солдати справді посміливішали. Напевне, Головнокомандувач Заходу мав розраду за смерть відданого йому Філемута. Святе письмо християн вимагало відплачувати зуб за зуб, око за око і смерть за смерть, а голова рекса була дорожчою за голову герула-патрикія.

Але ромеї, що носили на піці шматок м'яса, думаючи, що це Тейя, помилялися. І далі стояла італійська армія, тільки удари фаланги стали ще лютішими, тільки багато хто з італійців, як готи, так і колишні ромеї усіх народів, що мали нещастя входити до складу великої імперії, почали ще менше щадити себе, тобто ворогів.

І Нарзес, вже безсилий далі дивитися на одноманіття бою, заплющив очі. Та залишався на місці із забобонного страху щось змінити своєю неприсутністю, чимось порушити невідомо ким установлений порядок бойовиська, схожого на битви, описані в грецьких міфах про богів і героїв, схожого на поєдинки велетів в ущелині Кавказу, легендах, які він із завмиранням серця слухав дитиною у вірменській саклі, що притулилася до підніжжя Арарату.