— Не зброя дає силу воїнові, а воїн — зброї.— Малх скористався думкою якогось стародавнього письменника, ім'я якого давно забулося.— До перемоги над тобою ми взяли фортецю Новоюстиніану.
Асбад, знаючи про падіння фортеці, необачно заперечив:
— Комес Гераклед був ханжею, нікчемним полководцем. Він учився в Сірії на беззбройних єретиках.
— І ти теж ханжа,— погодився Малх.— А два легіони префекта Кирила?
Через незнання мови слов'ян Асбад був в одиночному ув'язненні. Як буває з невдахами, на свою поразку він встиг відшукати задосить виправдань. Почувши про поразку й Кирила, Асбад схопив за руку святителя:
— Це правда?
— На жаль,— відповів пресвітер і вдруге попросив Малха: — Дозволь мені покинути тебе.
Малх вдивлявся в пресвітера. Щось згадувалося. А! Адже цей ворон зустрічався йому. Але де, коли?
— Зачекай! — звелів Малх пресвітеру.— Мені здається... Ніби я бачив тебе? Скажи своє ім'я!
Деметрій давно впізнав Малха. Впевнюючись, що бог відводить очі втікача єретика, пресвітер сперечався з ним з почуття внутрішнього обов'язку.
Років десять тому Деметрій, покинувши невдячну Ка-рикінтію, чекав у Візантії нової служби. Йому довелося бути присутнім при кончині його святості Мени. Другий у церковній ієрархії, перший у владі владика Церкви йшов із земного життя стежкою останнього грішника. Мена каявся: мимоволі, але обманув Іпатія і Помпея. Ажа є смерть. Єпископ, який увів в облуду, позбавляється дару невидимої благодаті і повинен зняти сан. Жалюгідний Мена, залишившись патріархом, слабодухо спробував ввести в оману й бога, і врата звільнення від плоті розверзлися перед святотатцем пащею пекла. Переконавшись у вічності мук за гробом, Мена кликав магів, які продовжують життя напоєм із мандрагори, сподівався на допомогу маніхейських волхвів. Жахливо тяжкою була смерть пізньої жертви заколоту Ніка. Разом з двома ченцями, які славилися, як і він, святістю, Деметрій не покидав келії патріарха, нікого не допускаючи, аби розголос ганьби не пішов на шкоду Церкві. Всі троє поклялися відповідати на питання про кончину Мени коротко й однаково: його душа в руках бога. У цьому не було лжі, бо пекло є таким самим творінням бога, як і рай.
Відрікаючись від імені, отриманого при святому хрещенні, Деметрій позбавлявся раю.
— Мене звуть Деметрієм,— сказав пресвітер і, бачачи, що розпізнаний, мовив далі: —Я був пресвітером Кари-кінтії! —Тепер йому нічого не було страшно. Захоплюючись жадобою мучеництва, Деметрій кинув виклик: — Якби була перемога за нами, ти був би в руках ката, єретик!
— Колись, давно, я хотів зустрітися з тобою. Нині ти мені як вовкові — суха кістка,— відповів / Малх.— Іди геть! Я до тебе нічого не маю, я росич.
7
Пресвітер пішов не озираючись. Десять, дванадцять кроків плитами атріуму. Чорна постать вписалася між двома високими урнами для квітів, що обрамляли вхід. Що буде з Деметрієм? Малху було байдуже: непотрібний предмет.
Сонце закочувалося за Родопи. Малх розв'язав торбу з їжею і поділився з Асбадом.
З химерної голови тритона струмина свіжої води спадала в кам'яну чашу. Знайомий звук. Знову Малху здавалося, що він колись був тут. Він заснув, поклавши голову на торбу.
Денний бриз стих. Густі пахощі троянд стікали в атріум.
Роські коні паслися в саду на свободі — вони не втечуть. Здаля долинуло вовче завивання. Малхів кінь зайшов в атріум. Обережно переступивши через сонного господаря, кінь опустив голову в чашу фонтана. Напившись, постояв, ніби дрімаючи, і, недовірливо ступаючи ковзькими плитами, зник, як привид, якби не легкий перестук копит.
Асбаду згадалася інша розмова. Юстиніан давав перевагу ніжності білих троянд. Жовтуваті допускалися за тонкий запах. Але червоні були вижиті, як недостойні святості Палатія своєю барвою, незмінно грубою, як кров.
Преєдиний ощасливив Асбада дозволом супроводжувати його на прогулянці палаті йськими садами.
— Поглянь, Асбаде, бог, захищаючи ніжність мечами колючок, сотворив троянди для чистої насолоди чистою красою.
Найвища честь була виявлена Асбаду після призначення його в Тзуруле. Базилевс ступав, опираючись на плече нового начальника фракійської кінноти. Вершники імперії — як колючки троянди. Від захвату в Асбада перехопило горло. На нього чекало світле, можливо, велике майбутнє. Його не відправляли в заслання, як Рикілу Павла. Базилевс довірявся йому. Похваливши заповзятливість префекта Фракії Кирила, Юстиніан зауважив:
— Понад усе цінуючи в воєначальниках відданість мені, між ними найбільше за інших вшановую тих, хто любить мене. Великою є таємнича сила Любові, доброчинства християн. Викликаючи найкращі почуття, Любов розбуджує ще сонні задатки, народжує нові здібності для несення служби. А ти, Асбаде, спостерігай за зарозумілістю Кирила. Патрикій схильний засліплюватися своїм доброчинством.
У сорок років, у повноті сил Асбад побачив загибель надії. Але переможений не він один. Поразка інших рятує його. Божа воля привела в імперію нездоланну силу слов'ян. Варварам потурала зрада.
На березі моря, за три стадії від будинку, лежать два човни. Асбадові стачить одного. Він бачив себе перед Юстиніаном, він шепотів, як молитву:
— Преєдиний, Непогрішимий, єретик-зрадник привів цих далеких від кордону імперії слов'ян, зрадники вказали їм дорогу, зрадник Кирило поділив сили імперії, підставивши під удари варварів нарізно легіони і кінноту...
Базилевс зрозуміє. Зрада пояснює завжди і все. Тільки зради остерігається Божественний. А Кирило був на підозрі в самого базилевса!.. Асбад вхопився за рятівні спомини.
"Боже наш на небесах, хай святиться ім'я твоє",— молився Асбад. За нього заступиться Коллоподій, ще впливовіший після падіння Іоанна Носорога.
"Хай буде воля твоя!" — Асбад сповіщав Коллоподію про слова, навіть про думки, що прочитувалися на обличчях людей, за якими невидимо скрадався Великий Спа-фарій.
"Хай настане царство твоє!" — шептав Асбад. Бог допоможе йому втекти.
Ішла перша чверть ночі. До Візантії дванадцять днів дороги пішохода. Сушу захопили варвари. Щербатий місяць підніметься не скоро. Темними ночами кораблі відстоюють на якорях. На світанку Асбада підберуть у морі, і через три дні він з'явиться в Палатії.