Солдати закрокували швидше. Дорога описала останню петлю. Скраю на галявині здіймалися темно-зелені стіжки сіна, які не встигли вивезти. Дорога розсікала покіс на майже рівні частини. Солдати всідалися і лягали тісно, як ішли. Дзижчали мухи, що хмарами проводжали колону від фортеці. На осонні для перепочинку місце не дуже зручне. Гераклед не зважився відвести солдатів у затінок лісу. І він, напевно, зрозумів, що таке вороняче перекаркування.
Анфімій суворо прикрикнув на солдата, який мав намір скинути панцир. Не чекаючи дозволу, солдати Анфімія лягали на стерню. Хтось чухав спину товаришеві паличкою, засунувши її під лати. Дехто діставав сховані про запас шматки сірого хліба. Та й ці, жадібні,— Анфімій знав своїх,— жували неохоче.
Перехід зайняв менше чверті дня. Сюди від фортеці вважалося сорок три стадії по двісті сорок чотири воїнських кроки. Це майже половина денного переходу. Анфімій сподівався, що комес піде назад після зупинки. Солдати йшли необтяжені, без похідних запасів продовольства, без табірного майна. Можна призначити денний перехід сто двадцять стадій. Навіщо? Скіфів не наздогнати, якщо вони цього не бажають. Тисяча легіонерів, коли дивитися на них зверху, навіть на відпочинку,— вражаюче видовище.
Анфімієва тривога пом'якшувалася. Він зліз із коня, солдат-коновод узяв повід і відпустив попругу.
— Підтягни зараз же,— звелів Анфімій пошепки, щоб не виникло солдатських підозр.
Нема гіршого за години чекання. Назад маніпула Анфімія піде на чолі. Отут і почнеться те, що старі солдати називали танцем.
Анфімій узяв солдатський щит, який поклав коновод, і приставив свій. Вийшов будиночок, дитячий будиночок. Засунувши голову в тінь, центуріон, вміючи використовувати кожну мить для відпочинку, одразу задрімав.
Йому здалося — він прокинувся тут же, від удару. Завивала труба.
— До меча, до меча! — закричав Анфімій. Він примружився, засліплений сонцем. Спина ледве розігнулася. Стріла з джмелиним гудінням так близько пройшла біля правого вуха, що Анфімій смикнув головою. Позаду хтось хрипло крикнув, ніби відкашлюючись.
Вершники були скрізь: і на узліссі, і на дорозі до фортеці.
— Щільний стрій! Щити зведи!—командував Анфімій, наказуючи солдатам стати плечем до плеча і зробити стіну щитів без розриву.— Пе-ерша центурія! В поле! Дру-уга! Кр-р-ру-гом! Крайні — напів-оборот!
Маніпула утворила вузький прямокутник, приготувавшись зустріти кінноту з усіх боків. Тепер, коли визначився напрямок удару, залишиться тільки здвоїти ряди в обох шерегах і повернути кругом одну з центурій. Тоді кінноту зустріне глибокий стрій і чотири залпи дротиків.
До одного й до другого узлісся буде стадій по три. Кидком кіннота здолає цю відстань за час, за який людина встигне зробити майже сто кроків. Час, якого вистачить для будь-якого перешикування. Анфімій відзначив помилку слов'ян — вони не зуміли кинутися одразу на маніпули під час перепочинку. І зараз вони чогось чекають, даючи піхоті освоїтися, бачити їх, заспокоїтися, отямитися. Все це помилки. День, який здавався Анфімію сповненим загроз, може завершитися успіхом Геракледа.
"Та-ах! У-ах-уах!" — труба грала збір на середину. Між передньою маніпулою і маніпулою Анфімія, що йшла останньою, зберігався похідний розрив — половина стадії, чи сто двадцять кроків. Комес збирав маніпули в кулак. Він правильно діє.
Коновод не подав коня. Оглянувшись, Анфімій помітив, що його кінь лежить на боку. На місці відпочинку залишилося і кільканадцять солдатів. Слов'яни стріляли влучно, їхні кінні стрільці наскочили, коли Анфімій ще не отямився після сну.
Тільки маніпула рушила слідом за передньою, як Анфімій вловив рух між слов'янами. Відірвавшись від обох узлісь, вони пішли навскіс, зближуючись з дорогою. Зупинитися і збити щити, щоб зустріти вдар? Старий центуріон не встиг на щось зважитися, як з обох боків полетіли стріли. Залізні наконечники різко вдаряли в лати, каски, щити. Анфімій чув скрики поранених. Ні, треба намагатися влити маніпулу в загальний стрій.
— Щільніше! Щільніше щит! Притискай щит! Не розривай! Зімкни! — вигукував Анфімій. Він ішов між рядами обох центурій, прикритий своїми.— Швидше! Частіше! Ширше крок! Ширше!
Кінні стрільці, кінні стрільці. Нічого гіршого й не могло бути. Воїнство сатани. Всі перемоги Велізарія, Нарзеса та інших полководців імперії в Італії були перемогами кінних стрільців-федератів, тобто гуннів, гепідів, герулів, слов'ян. Що піхота! Важка, панцирна кіннота готів не могла вистояти проти вершників з луками.
Слов'яни їхали на відстані трьох сотень кроків. Навіщо їм наближатися? Маніпула втрачає людей, поранених в обличчя, ноги. Швидше, швидше! Маніпула рухалася най-ширшим кроком: щоб витримати такий, кінь іде клусом. "Добрий був у мене коник,— згадав свого похідного друга Анфімій.— Хай буде воля твоя, Христе, боже мій!"
Старий Заєць бажав % одного — визволити цих дурнів селюків, нікчем, яких він перетворив на солдатів. Його зв'язував з маніпулою високий обов язок начальника. Втяг ти їх у загальний стрій. Під святу корогву.
Воно було близько — широке полотнище пурпурового кольору із золотим ликом Христа Пантократора, з монограмою "^РІ", зі святим хрестом, що змінив римського орла.
Упав солдат, який прикривав центуріона зліва. У строю утворилася прогалина. Важка стріла впилася Анфімію в щелепу під обводом каски. Удар був такий сильний, що центуріон упав. Спираючись на руки, він хотів підвестися
Мигали швидкі ноги в начищеному залізі. Чому він не витратив раніше сорок статерів, що натерли йому стегна до болю! Анфімій підвів під себе коліно, щоб підхопитися. Встав, не розуміючи, чому так темно. А! Нічний бій! Немає навіть зірок. Маніпула! Дротики! Слухай! Вони бачать, як коти... Перша центурія! Він воював...
Він опритомнів, лежачи ниць. Клятий пояс, трикляте золото невідступно лізло в голову. Ціна всього життя. Ціна всієї крові. Хай святиться ім'я твоє...
Зібравши пошарпані маніпули, Гераклед відповів стрілами на стріли.
В кожній маніпулі налічувалося від тридцяти до сорока лучників, навчених з числа тих, кому давалося це надзвичайно важке вміння і в кого було більш-менш метке око.