Русь первозданна

Страница 214 из 271

Валентин Иванов

Ось і бистрина. Течія подужчала, крутіше праворуч узяв і кінь, і плавець. Та все ж далеко швидкості Дунаю не лише до Дністра, а й до дніпровських вод. Кажуть, море тут недалеко. За сотню верстов нижче за течією Дунай повертає коліном на північ, тече вздовж Понту. В низьких землях ріки повільні.

Насунувся ромейський берег. Ратибор, розрізняючи рештки старих паль, як і на лівому березі, подумав: "Невже був тут міст, перекинутий через річку, на три верстви завширшки?.."

Діставши дна копитом, гнідий зігнув шию лебедем. Довга мілина гостинно вела на суходіл.

На узгірку димів сигнальний вогник. Холодна зустріч, немає господарів. Дзвін у фортеці змовк.

Весело, шумно випливали росичі. Голосно відфоркувалися коні. Десятки міцних рук вихоплювали з річки навантажені човни. Не звичні до наготи, росичі квапилися одягтися.

А Ратибор все чекав чогось особливого. Чого? Все було звичайне — повітря, земля і вода. Наближався вечір.

2

Вранці наступного дня на башті фортеці підняли два схрещені списи і біле знамено. Це був виклик на перемови. Владан відповів тим самим, і незабаром на лисій висотці показалися три чужі вершники.

Між росичами ще міцно жив воїнський звичай, панували слобідська суворість і безсловесна покора старшим. Хоч і тяглися росичі, як до чуда, подивитися на перших воїнів-ромеїв, та мовчки дали їм широку дорогу. Очима їх обмацували чіпко, не гірше пальців. Оцінювали коней, важких, товстошиїх і головатих, з довгою шерстю на бабках. Одягнуті в бойові обладунки, —ромеї сиділи глибоко й міцно, надовго розпустивши стремена. Зброї з собою ромеї не взяли.

Дивуючись собі, Малх шукав під шоломами риси знайомих облич. Всі три ромейські посланці були люди немолоді. Чи не служив Малх з кимось із них в легіонах імперії? Зайві думки, зайві почуття людини, що повернулася майже через два десятки років.

Якби не було зустрічей з купцями на Торжку-острові, Малх забув би й ромейську мову. Недарма стільки разів осипалося листя в роських лісах. Кому рости, а кому старітися. Малх убрався в силу, як зимовий заєць. Голова в Малха біла, зате пишні брови чорні, і вуса відпущені по-роськи, ще не зовсім побіліли.

Багато клопоту Малх завдав ромейським купцям. Прижившись між росичами, колишній підданий імперії втручався в торги, пояснюючи росичам справжні ціни на сіль та інші товари ромеїв. Купці погрожували більше не підніматися по Дніпру, а завершували неминучою згодою з упертістю слов'ян.

Ромейський начальник не впізнав у Малхові втеклого підданого. Закинутий на край імперії, комес начальствував над чотирма сотнями піхоти і трьома сотнями кіннотників. У їхньому різноплемінному складі були піддані, навербовані серед убогого населення гірських місцевостей імперії, звідки, попри всі потуги збирачів, не поступали податки. Були італійські військовополонені, і доживало свій вік кілька десятків готів, узятих у Неаполі, були перси. Ці теж надали перевагу служити з мечем у руці базилевсу, а не в ошийнику каменолома серва. На всіх них імперія могла покладатися, бо їм нікуди було подітися. Солдати третього гатунку. Кількісно їх ледве вистачало, щоб зайняти мури величної фортеці.

Ще вчора, полічивши під час переправи варварів, комес направив гінців. Про вторгнення дізнається Асбад, який стоїть з шістьма тисячами кінноти в фортеці Тзурулі, захищаючи фракійську низовину. Буде попереджений і патрикій Кирило в Юстиніанополі, де розміщається префектура Фракії.

Писемні настанови, якими були надійно забезпечені фортеці імперії, передбачали всі випадки. Сили варварів переважали сили гарнізону. Комес повинен був зберегти фортецю, і зав'язати перемови, щоб виграти час і схилити варварів до замирення.

Сам комес встиг здичавіти на кордоні. Колись життя усміхалося Рикілі Павлу. Але ж становище, яке комес вважав лише початком кар'єри, виявилося вершиною успіху. Звільнений з палатійської служби, Рикіла був згодом "ощасливлений" всемогутнім Іоанном Каппадокійцем. Відновлений у званні і посаді, Носоріг посприяв призначенню Рикіли на край світу.

— Ти ж вивчав слов'ян, мій люб'язний дурню,— грубо жартував пресвітлий,— нехай твій досвід буде корисним Божественному. Віднині ти страж імперії. Славна фортеця Скіфіас пасує тобі, як Юстиніанові діадема. Ти побачиш там, зблизька, твоїх давніх знайомих.

Та й це було доброчинністю для людини, запідозреної в недостатній любові до базилевса, і ким? Самим Найєди" нішим. Рикілі залишалося або просити милостину, або найнятися в солдати. Що ж він ще вмів робити, крім служби у війську?

Носоріг добряче обпатрував колишнього начальника слов'янської схоли. Щорічно Рикіла посилав префекту до-настії — дарунки.

Плата і припаси прибували із запізненням, часто меншими сумами і кількістю, ніж належало. Солдати відмовлялися підкорятися, били байдики. Іржа покривала зброю. Околиці були безлюдні, не було можливого, як в інших місцях, прибутку: хоч що-небудь, та вичавити з населення. Єдиною підмогою була риболовля. Лови були небезпечні, задунайські слов'яни, переправляючись малими партіями, перетворювали мисливців на дичину.

— Чого ви прийшли? — бадьорячись, грізно вигукнув комес.— Ви порушили священний кордон імг/ерії. На вас упаде меч відплати.

— Він погрожує нам всує,— перекладав Малх.— У нього немає війська, щоб напасти на нас. Він безсилий.

Ратибор дивився в тьмаві очі Рикіли. Викрики комеса звучали напружено, штучно.

Скорочуючи кількість військ, Юстиніан казав:

— Нам вигідніше відкупитися від варварів, вигідніше золотом розпалювати чвари між ними, ніж утримувати армії, відриваючи підданих від сплати податків.

Виконуючи палатійські настанови, Рикіла перейшов до спокушань:

— Повертайтесь до себе, звідки ви прийшли. Тоді ви отримаєте дар. Розташовуйтеся тут як друзі. Через десять днів прибудуть люди, повноважні вас обдарувати. Десять днів,— для переконливості Рикіла руками показав десятикратний схід і захід сонця.

— А що він нам вдарує? — спитав Ратибор.

У довгій промові комес славив імперію, переконуючи варварів у вигодах мирних з нею зносин. Слов'яни — добрі воїни, вони можуть поступити на службу у військо, битися під начальством своїх вождів і брати велику здобич, до того ж отримувати плату золотом. Рикіла погоджувався, що слов'янам нині вдасться проникнути вглиб імперії на кільканадцять переходів. Та потім, попереджав він, на них нападе непереможне військо базилевса і всі вони загинуть.