Палата Дев'ятнадцяти аккувітів. Сіро-біло-блакитні мозаїки. Горбаті сходи. В табунах почту базилевс плив, як бджолина матка. З першої приступки сході в-равлика базилевс благословив слов'ян-найманців знаком хреста, хоча схоларії й були язичниками. Ідолопоклонники, чужинці й, природно, вірні. їхній комес Рикіла посварився зі всіма, на нього набалакують, він самотній і роз'їдений заздрістю. Вмій використовувати того, кого ненавидять, довіряйся знехтуваним. Не допускай помилки, призначаючи людей, шанованих підданими, сильних друзями. Нехай ширяє влада на темних крилах орла...
Рикіла Павло встиг поцілувати базилевсів пурпуровий чобіток. Ніби вгвинчуючись у кохліос Юстиніан побачив слов'ян на другому поверсі, на третьому. Базилевсові подобалися широкі плечі і благородні обличчя найманців-півні-чан. Народжені безмежно далеко, такі солдати вірні. Вони вносили в Палатій аромат незайманих лісів і степів, як дикі коні. Юстиніан любив і коней, і дужих слухняних чоловіків. У цих—свої звичаї. Якби Рикіла був мудріший, він запізнився б з церемоніалом цілування ноги.
Горловина сходів відкривалася за кріслом базилевса. Десяток слов'ян охороняли край кафізми. Юстиніан стукнув гострим наконечником патериці-списа. Не особливо швидко слов'яни обернулися, вітаючи базилевса по-римсь-ки — піднімаючи праву руку.
З руху варти піддані здогадалися. Із суцільного гулу вирвалися вигуки, як шапки, підкинуті над натовпом...
Отже, вони явилися. Піднявшись на престол, базилевс відчув невелике розчарування: трибуни заповнені не більше, ніж наполовину. Він гаявся зумисне, не квапився з усвідомлення сили. Якщо хтось подумає, що він побоюється, то нехай собі. Він опустився на подушку сидіння. Так недавно він спостерігав звідси за тріумфом на честь перемоги над вандалами!
Тоді, урочисто пронесена по колу перед захопленими підданими, воєнна здобич зникла в підземеллі палацу Буколеон, в скарбницях поруч з підземними в'язницями-нумерами. На візках, спеціально замовлених, везли золотий посуд, тарелі, таці, кубки, амфори, а також особливі, непридатні для вжитку через свою надмірну вагу вази грубої роботи — своєрідні злитки, непосильні для злодія. Несли велетенські щити з прикріпленою до дерева зброєю, за своєю коштовністю доступною тільки базилевсам. Упряжки білих верблюдів тягли гірки зі священними речами із Соломонового Храму. їх узяв Тіт2, руйнівник Єруса
1 Кохліос — кручені сходи, буквально: равлик.
2 Тіт—син імператора Веспасіана, підкорив і зруйнував Єрусалим у 70 році н. е.
лима. З Рима їх викрали вандали, коли Гензеріх грабував міста Італії. Тепер вони повернулися до спадкоємників імператорів Флавіїв. Лише кілька чоловік знало, що більг-шість цих чудових речей була відлита з обтягнутого золотом свинцю. Хто сподіяв дивовижну і блюзнірську підробку? Мудрий Соломон, який знав, що богові не потрібне золото, що тільки людська дурість нав'язує богові свої вади? Чи постачальники, яких поїдала корисливість, обдурили і Соломона, і бога, і в Єрусалимі не виявилося свого Архімеда? Чи спадкоємці позичили в бога коштовний мечтал — знав тільки Ієгова.
Коштовне каміння було насипане в скляні посудини, а гроші зумисне кинуті на мулярські носилки, замащені глиною й вапном.
За сто років влади над Західною Африкою, за сто років піратства нагребли добра чимало. Піддані повинні зрозуміти, що розум базилевса сильніший за безпутньо спляче золото.
Перед вишикуваними натовпами рудо-світловолосих по-лоненників ішов останній рекс вандалів — Гелімер, високий, але надто тонкий, виніжений, голений по-римськи. Без кайданів. Юстиніан вважав, що надягати їх недоречно для християнського тріумфу. Гелімерове обличчя спотворювала посмішка дивної іронії.
Останній вандал проказував напам'ять:
"Суєта суєт, і все суєта. Рід відходить, і рід приходить, а земля залишається навіки. Що було, те й буде, і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Немає пам'яті про минуле, та й про те, що буде, не залишиться в пам'яті тих, хто буде згодом..."
Перед кафізмою церемоніймейстри зняли з Гелі мера пурпуровий плащ і поставили рекса на коліна, як прохача. Така тиша запала, що зі своєї висоти Юстиніан почув голос тендітного вандала:
— ...бо доля синів людських і доля тварин — доля однакова. Як ті помирають, помирають і ці, і однакове дихання в усіх, і немає в людини переваги перед худобиною, бо все суєта... ЯК вийшла людина голою на світ, такою й відходить, і нічого не візьме від праці своєї, що могла б узяти в руку свою. Яка ж користь їй, що вона трудиться на вітер?..
Отому він так безславно скінчив свої дні, цей сумлінний читач Екклезіаста. "Нікчема",— вирішив Юстиніан. Язичницький Рим убивав полонених варварів після тріумфу переможців. Югурту спустили в кам'яний мішок, і 'нумідієць устиг зло пожартувати, поки замуровували могилу: "Холодні у вас лазні, римляни!"
Останнього спадкоємця Александра, Персея Македонського замучили, не даючи спати. Наслідуючи ганебні республіканські традиції, колишні римляни втішалися стратами переможених правителів.
Юстиніан вважав шкідливим підкреслювати тлінність тіла владик. Велителі можуть гинути в бою, можуть ворогувати один з одним, та вони залишаються ніби сім'єю — іншої крові, ніж демос! Юстиніан дарував колишньому рексу вандалів Гелі меру сан римського патрикія. Не його вина, що полоненник швидко зачах у розкішній віллі. Так само Юстиніан вчинить з іншими суперниками, навіть з Хосроєм-персом, коли його з волі Христа Пантократора приведуть на цей іподром.
Та як тоді поводився плебс, бачачи Велізарія... Узвитя-жений полководець і щасливий на здобич Велізарій був зустрінутий з надзвичайним захватом. Ніхту не дивився на кафізму. Юстиніан відчув щось схоже на злий сум. Збудження підданих дійшло до шаленства, коли Велізарій роздавав плебсу дріб'язок — пряжки, пояси, застібки, персні, сережки, браслети... Ні, Велізарій більше не матиме тріумфу. Базилевс знав: в Африці Велізарій загріб собі не менше вісімдесяти тисяч фунтів золота. Це неминуче. Але тріумфу Велізарій більше ніколи не матиме...
Годі впадати в спогади! Напруженість натовпу лягала на плечі Юстиніана, як плащ, підбитий свинцем. Пора, пора! До двоборства з масою, як Самсон. Базилевс зійшов на підвищення. Зараз його бачили до колін. Склавши три пальці в знак хреста, він благословив праві трибуни, потім — ліві.