ОРТСКОМЕНДАНТ аж роззявив рота від несподіванки, поглядаючи то на МАТІСА то на ЛЯЙТЕНАНТА. Матіс метнув очима, вражений нечуваним зухвальством... ЛЯЙТЕНАНТ подивився на ОЛЬГУ примруженим оком і невиразно засвистів, нахилився над шахами...
МАТІС:
— Хто це "Ви"?.. (іронічно, вибачливо, як до малої, як до гарної, милої дурочки).
ОЛЬГА чемно і дуже лагідно:
— Ми?.. Мій нарід в цілості, що ви от... Ну, що ви навіть не поцікавились ним ближче... Просто зігнорували, наступивши чоботом... І тут, мені здається, й є велика й трагічна для вас помилка...
ОРТСКОМЕНДАНТ невиразно хмикнув, МАТІС дивився мовчки... Але обидва являли собою знаки запитання, хоч і офарблені в іронію...
— Ну й — ну... (це Ортскомендант) — Але це лише зухвалість чарівної жінки... Я так і трактую...
ОЛЬГА сміється голосно:
— Авже ж, авже ж...
ОРТСКОМ.:
— Доказів!..
ОЛЬГА:
— Гм... Правда, це не є показним, а все ж таки:... Ви йшли на Схід, де живуть великі й великі мільйони людей, які чекають допомоги від цивілізованого світу... В тім числі — ви йшли на УКРАЇНУ, і може насамперед на Україну... А хто з вас знав і знає хоч одно слово на мові того народу, що заселює цю землю?.. Ніхто. І ви навіть не хочете того знати. Навіщо?!. Ви прийшли, як до зулусів, чи якихось дикунів, і зігнорували їх, їхню мову, їхню культуру, їхню історію...
ОРТСКОМЕНДАНТ крякнув...
ОЛЬГА:
— Ба... Більше того... Напевно на цілу Німеччину немає жадного справжнього німця, що спеціяльно вивчав би і володів би українською мовою... Чи не так?
ОРТСКОМЕНДАНТ невиразно хмикнув. ЛЯЙТЕНАНТ про себе: — "Навіщо?.. Ми маєм долметчерів!.."
ОЛЬГА:
— А у нас тисячі й тисячі знають вашу мову й шанують її, як і мову кожної нації... Студіювали вашу історію, ваших мислителів і т.далі... Вас це ось тепер вражає що в такій "дикій" країні люди читають ваших мислителів і поетів, знають вашу історію й культуру... Так, вражає... Та... пояснення цього ви находите в тім, що, мовляв, "завойований все мусить рівнятися на завойовника"...
(раптом похопилась)
Ну, як?.. Чи досить я вже наговорила, щоб ви мене повісили?..
ЛЯЙТЕНАНТ:
— Цілком досить... Шах!..
ОРТСКОМ. і МАТІС:
— Ну, що Ви, що Ви?!.. "Отже?.."
ОЛЬГА, роблячи хід:
— Отже — то не вірно... Я ще була дитям, коли вчила вашу мову... І всі з нас, хто вивчав вашу мову й історію, — робили це зовсім не тому, що готувались до вашого приходу. Як і не для того, щоб вас завойовувати колись мілітарно, ні... Ми молоді, ми жадібні, ми тільки вимаршовуємо на історичну арену... Перед нами світ і ми жадібно опановуємо його, і... (враз закінчила) — не без успіхів, як показує час...
ОРТСКОМ.:
— Так?..
— Так... Хіба це не проречисто... (посміхнулась і ухилилась від ходу думки на інші тори) — Серед вас є немало таких, які про Шопенгауера, Геґеля чи Канта довідуються докладніше тут, від наших юнаків...
МАТІС дивиться на ОЛЬГУ блискучими очима з неозначеним почуттям...
ОРТСКОМ.:
— Ну, знаєте!.. і язичок же у Вас! Га... Але... Ви гарна жінка, і Вам багато прощається... Чарівним жінкам привілей завжди... Все прощається...
ОЛЬГА:
— Дякую...
ОРТСКОМЕНДАНТ глибокодумно:
— Я Вас розумію... О, я вас розумію пані... Ну, то за одвертість — одвертість!.. (і усторч) — "Боже Царя храні" — то так... (поморщив носа, сам з того глузуючи) — А хіба ви здібні керувати самі собою?!.
ОЛЬГА:
— А хіба ви пробували в тому переконатися?.. Чи ви бодай хотіли спробувати в тому переконатися?..
— Так... Можливо Ви маєте рацію... Але...
— Але — війна йшла і йде не за те, ви хочете сказати?..
ОРТСКОМЕНДАНТ сміється і крутить головою... Запіхтів цигаркою:
— Але, панове!.. До театру... (переводить очі з Матіса на ОЛЬГУ, з Ольги на МАТІСА).
ОЛЬГА, насупившись, дивиться на шахівницю. Враз робить хід:
— Мат!..
— "Мат"... Дійсно... (проговорив ЛЯЙТЕНАНТ розгублено й здивовано)...
...............
МАТІС засопів, встав із свого місця, підійшов до столика і, заступивши Ляйтенанта спиною, став... Стоїть, перебираючи рукою шахи, а очима наставившись на ОЛЬГУ — роздумливо, захоплено й насмішкувато воднораз...
ОРТСКОМ.:
— Панове, до театру!..
МАТІС:
— Ще маємо час... (і до Ольги) — Так, кажете що ви інтелектуально стоїте вище за нас?..
ОЛЬГА засміялась...
МАТІС сів до столика й, не кажучи нічого, почав розставляти шахи. А тоді зробив жест рукою:
— "Прошу"...
ОЛЬГА теж почала розставляти шахи... Матіс серйозно, Ольга недбало.
ОРТСКОМ. і ЛЯЙТЕНАНТ:
— Браво!.. "Браво"!..
— От тепер — (загув ортскомендант) — буде г-р-а!.. (і наче кондуктор чи круп’є) — НА КАРТІ СТОЇТЬ ЧЕСТЬ НІМЕЧЧИНИ!!. Докажіть цьому дівчаті!..
ОЛЬГА тривожно стрельнула очима!
— Ну, навіщо аж так...
ОРТСКОМ.:
— Ні, ні!.. Виклик кинуто... Накликали Ви собі біди, дівчино!.. Тримайтесь... (сміється).
— Прошу... — показав МАТІС рукою категорично... Потім подумав. Подивився на Ольгу примруженими очима пильно і промовив великодушно:
— Попереджаю — я шахист першої категорії... Берете слова назад?!.
ОРТСКОМ.:
— На карті стоїть честь Німеччини!..
ОЛЬГА сумно, ніби жартуючи:
— Про честь України в світі взагалі не говорять... (розставляє помалу шахи, дивлячись в той час пильно на Матіса).
МАТІС, дивлячись теж їй в очі:
— Ще раз попереджаю...
ОЛЬГА усторч, з тихою посмішкою:
— Коли мова мовиться про честь... (павза, і раптом випалила тихо, але дерзко) — Хочете фор туру?..
МАТІС йорзнув на стільці, метнув очима і категорично, показавши рукою:
— Прошу... Ви граєте білими...
— Ні, ми зараз погадаємо... Ви поставили питання в таку площину... (Ольга взяла по пішакові в праву й ліву руку, заклала руки за спину, потім простягла обидві Матісові).
МАТІС подивився на праву руку, потім на ліву... і поклав свою тяжку лапу на ніжну жіночу. Поклав на ліву:
— "Ближче до серця..."
ОЛЬГА розтулила пальці, але Матіс не взяв зразу пішака, а затримав руку, поволеньки вибираючи того білого пішака з пальців... — "Бачите, щастя по моєму боці..." — потяг до себе руку й хотів либонь поцілувати. Але Ольга жартівливо одібрала руку:
— Ні, ні!... Ми зараз з Вами вороги — (і "удавано" грізно насупилась) — от ми зараз будемо воювати...
Всі засміялися з дотепу...
МАТІС подивився й похитав головою!