Розгром

Страница 19 из 29

Багряный Иван

— Але ж... Ну, ну... Чи у вашій країні всі жінки такі затяті?.. (павза) — Ходжу від Короля...

ОЛЬГА:

— Чи затяті?.. Як часом... (подивилась на дошку якусь хвильку, знизала плечима і:) — Що ж... (зробила хід пішаком) — Ходжу від Королеви...

(Гра почалася).

МАТІС, почавши недбало, дедалі більше зосереджується і водночас захоплюється грою:

— Якщо Ви програєте... (робить енерґійно хід) — Ґарде!.. От... Якщо Ви програєте...

ОЛЬГА:

— То ви мене розстріляєте... (засміялась) — Маєте "вилку", гер... (той аж закліпав очима і закусив губу, зосерджуючись з усієї сили... Ольга ж докінчила): — А якщо ВИ програєте, то, знову ж таки... Ви мене розстріляєте... Ні, повісите?.. Так чи що?.. (і зареготалась, а з нею і всі).

ОРТСКОМ.:

— Ой, пані, пані!.. Вам треба втяти язика, і гер Матіс Вам це зробить...

КАТРЯ стривожено, півголосом:

— Ольго... облиш... Бо то не жарти...

ОЛЬГА, метнувши очима і враз примруживши їх, так лагідно-лагідно:

— ...Ні, не жарти... Цей гевал... тут ось, у цій кімнаті мусить бути розгромлений нещадно... Це йому не з пукавки стріляти... і не стеком хвиськати...

ОРТСКОМ.:

— Що вона каже?..

ОЛЬГА, роблючи хід:

— Вона каже, що можливо будуть бомбить і їй страшно...

Всі зареготалися, крім Матіса.

ОРТСКОМ:

— Це війна гірша ніж з бомбами, в мене нерви не витримують, а бомби пхі-і... А ВИ що сказали?

ОЛЬГА, роблячи хід:

— А я кажу, що не такий страшний чорт, як його малюють... (всі знову зареготались)... Чи так, гер Матіс?..

МАТІС, над дошкою, роблячи зосереджено хід:

— Яволь...

КАТРЯ знову сиділа мовчки, лиш нервово жмакала хустку і стежила великими переляканими очима за грою, стежила за німцями, кілька разів поривалась знову щось сказати, але замість того брала до уст крайчик хустки.

МАТІС, сопучи розгублено й витираючи піт, раптом помурмотів:

— Ми будемо грати три партії...

ОЛЬГА недбало:

— Про мене... (іронічно) — Це називається "відступаємо на зарані приготовлені позиції"...

МАТІС лише засопів... Червоний і напружений, і затятий вид його — це символ зачепленої сліпої амбіції..

По довшій павзі ОЛЬГА зробила хід:

— Шах!..

МАТІС захистився...

— Шах!..

МАТІС довго думав, кусав губи... і раз рвучко обернув дошку "білими" до Ольги і впочав встановлювати шахи наново...

А ОЛЬГА тихо вимовила:

— Мат...

ЛЯЙТЕНАНТ і ОРТСКОМЕНДАНТ перезирнулися, знизуючи плечима...

Гра продовжується...

В той час як МАТІС грає з величезним зосередженням, ОЛЬГА грає досить недбало, щось зважуючи та поглядаючи скоса на нього й на інших своїх гостей, іноді скручує головою зовсім не до гри...

МАТІС, зробивши хід, засичав:

— Пардон... Цей хід хибний, беру назад... я ще не походив...

— Будь ласка, гер... (великодушно).

По якомусь часі напруженої гри МАТІС люто шахує:

— Шах!..

ОЛЬГА дивиться "переляканими" очима, робить хід...

— Мат!.. — тріюмфує МАТІС, проголосив це, ніби всадив ніж.

ОЛЬГА:

— Знамените... Ну, от, ми квіти... Я вже думала, що Ви не стратег, а Ви є прекрасний стратег... Як розгромили!..

ОРТСКОМ. нетерпляче:

— Один на один... Гм... До фіналу, до фіналу!..

МАТІС, обернувши дошку, розставляє рішучими рухами шахи, розпалений, презирливий...

ОЛЬГА, щось роздумуючи, а потім намагаючись бути як найгречнішою:

— Може досить?.. Пожартували трохи... Скінчім грати... Ви поставили справу непотрібно в таку небезпечну площину, що...

МАТІС несподівано визвірився, втративши рівновагу від нервування і розставляючи шахи:

— Ні, мила!.. Ви мусите грати!.. Ви кинули виклик, дівчинко... Прошу!..

ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ, хвилюючись:

— Так, так... Просимо... "Просимо"... Ви мусите... (а Ортскомендант прошепотів, торсаючи чуба:) — На карту поставлена честь Німеччини... І це мусить бути вирішено...

ОЛЬГА, озирнувшись навколо й глибоко зідхнувши:

— Гм... (посміхнулась) — Історично, так би мовити, я в дуже невигідному становищі... Ну, що ж...

МАТІС вже люто, брутально:

— Прошу!..

ОЛЬГА:

— Яволь!.. (і міцно стиснувши уста та нахмурившись, розставляє шахи) — Яволь... Отже — я граю чорними...

МАТІС грубо, ядовито:

— Ви обіцяли фор туру...

— Ні... (засміялась) — Я вже не даю... Ви занадто сильний противник... Занадто сильний...

МАТІС, набундючившись:

— Може це Ви берете слова назад?..

ОЛЬГА дивиться на шахівницю мовчки, а потім стріпнувши головою:

— Нум... Ваша ініціятива... Чорні ждуть... Але...

МАТІС робить хід...

ОЛЬГА:

— Але...

МАТІС нетерпляче:

— Що там ще за "але"?...

ОЛЬГА:

— Але, перед тим, як почати вирішальну, я хочу Вам щось сказати...

— Менше говоріть... (буркнув МАТІС).

— Хочу сказати... (дивиться Матісові в очі, значуще:) — що, я глибоко певна, що, не зважаючи на все — Ви є європеєць...

МАТІС, нетерпляче чекаючи, дивиться на дошку і грубо так:

— Я жду!

ОЛЬГА примружила щільно-щільно очі, глянула на зігнуту по бугаячому голову з безмежним презирством і зробила перший хід, мовчки...

Грають.

ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ пильно стежать, хвилюються...

— "Ах... Пощо ви ходите ферзьом!.. Пощо Ви ходите ферзьом!.." (це Ортскомендант).

— Р-раус!! — люто гримнув МАТІС, на всю горлянку. — Я вам тут зараз усім покажу честь Німеччини!!.

ОРТСКОМЕНДАНТ хотів знову щось сказати у відповідь, але МАТІС подивився на нього та як не завищить:

— Я сказав, РАУС!!?. Я не потребую Ваших ідіотських порад!.. Ви забуваєтесь... Чи Я Ваш комендант, чи Ви мною командуєте?!. Можете допомагати он їй... (фиркнув).

ОРТСКОМЕНДАНТ сполотнів. Страшенно образився. Зціпив зуби й так подивився скоса... Але нічого. Одійшов з Ляйтенантом геть. Спостерігають збоку. А МАТІС промурмотів:

— "Ви такіж ідійоти, як... (глипнув на Ольгу і не договорив, вшнипився в дошку понуро, — в великому нервуванні він пустився берега, про все геть забувши. Стиснув щелепи. Пріє... Думає...)

ОЛЬГА шарпнула бровою, стиснула уста... але й тільки, не подала вигляду, що чула; весело робить хід, благаючи:

— Боже... Ви мене замучили, майн лібер Гер...

Збентежена КАТРЯ встала і навшпиньках помалу вийшла...

2

... а на другій половині заломила руки:

— Боже... Це так не скінчиться... Це так не скінчиться... (подалась геть).

По короткім часі навшпиньках увійшла МАТИ... Потім ГРИЦЬ і КАТРЯ... КАТРЯ показала їм у щілину між шафою й заслоною, хитаючи головою та розповідаючи щось пошепки...