Гуляли дуже хорошо, була музика гарна, танцювали аж до
2 години ночі, дарували подарунки різні: штани, сорочки, майки, носки, матерію, духи, гроші. На другий день похмелялись, я взяв 14 бутилок горілки та 5 вина, та кожен прийшов зі своєю бутилкою, їсти Одарка Харитонівна наготовила так, що тільки птіичого молока не було, а то всього стачало, і всі були до-вольні.
Тепер я коли одержав від тебе, Петрику, листа, я був такий радий, що узнав, як твоє здоров'я, яка ваша донечка хороша, що вже в школу ходить, може, вдасться в Карналів і буде вченою. Я коли одержую від вас листа, у мене з'являється така бадьорість і така радість, що я не можу передати вам, і прошу писати й надалі, як ваше життя, у мене план такий, як діждем літа, і я хочу поїхати в гості в Туркменію, де є родичі Агуль, бо я ж служив колись у Туркестанському полку в Мазурських болотах, був на фронті в перву мирову войну, так що хотів би побачити й Туркменію, і родичів Агуль, які збереглися, а через роботу ніяк не вирвуся, то, може, ви приїдете своєю "Волгою" та й поїдемо разом, бо скоро, мабуть, треба вмирати.
Тепер у нас говорять, що з першого квітня буде видаватися пенсія старикам грошова, а яка — невідомо. Ти, Петрику, мабуть, знаєш, а в листі не написав, бо тут усі пенсіонери ждуть, який воно буде закон.
Зараз у нас сніг, метелиця, а ще й дощ пішов, так що вже блищить водичка під снігом, скоро весна.
Прошу, пишіть нам листи. Поки до побачення, остаємося ваші рідні, целуем крепко, я ваш батько Андрій Карналь".
Батько радив берегти йоги. Такої ради можна дотриматися після того, як збереглося твоє життя, загрожуване від самого народження. Карналь ніколи не належав до тих, кому щастить уже від колиски, кому все дається легко, само пливе в руки. Світ зустрів його неласкаво, навіть вороже, малий Петько ще й не усвідомлював ні себе самого, ні довколишнього, а вже були в нього вороги, тяжкі, запеклі, смертельні, вже мав виказувати витривалість, дивувати ще й не самого себе, а ворогів та ще, може, долю, коли ця невловима й загадкова категорія здатна до подиву.
Андрій Карналь одружувався довго й тяжко. Він прийшов
3 фронту після контузії й лікування в московському лазареті сповнений пихи, перед тим прислав додому фотографію, де стоїть у папасі між двома своїми товаришами по Туркестанському полку, такими ж селянськими синами, молоденькими й затурканими солдатами, а що жоден українець не може поверх нутися додому, не заробивши у війську бодай одної лички на погони, то Андрій Карналь узяв хімічний олівець і намалював собі на погонах відразу аж по дві лички — молодший унтер-офіцер. Поки мандрувала по пошті фотографія, поки сам Карналь, накритий брилою мерзлої землі від германського бризан-та, оклигував у лазареті, а тоді добирався до батьківської убогої оселі, намальовані лички в його уяві перетворилися на справжні, а з самозваного унтер-офіцера він ладен був перелицюватися й на цілого офіцера, бо хіба ж не однаково, що собі привласнювати, коли привласнення те незаконне й несправжнє? А тут ще стара Колісничиха подарувала їм з Михайлом Андріївським на двох свою козацько-дворянську хату, в Карналя й геть закрутилося в голові, і вій заявив своєму батькові Корпію, що одружиться тільки на багатій дівці. Стали шукати багатих. У Переволошні була якась офіцерська сестра. Батько її мав три вітряки, пар десять волів, землі нелічено, але все ж спокусився на "офіцера", приїхали парокінною бричкою, застеленою барвистим килимом, на оглядини, та щойно наречена зазирнула за тин і побачила, що там дітлашні, мов черви, а всієї худоби — пес Букет, то не дала й батькові своєму злізти з брички, мерщій стрибнула до нього й цьвохнула на коней.
Тоді знайшов Андрій ще одну багату наречену по той бік Дніпра, обачливо обходячи своїх озерянських дівок, які надто добре відали про його бідність.
До цих оглядин зготувалися вже пильніше. Малих братиків і сестричок Карналевих порозпихали по сусідах, у дворі підмели, поприбирали, хату побілили, позичили в Антона Раденького кобилу, а в старого Біловуса аж дві корови, поприв'язували їх коло повітки, щоб було відразу видно, в комірчині, де стояли бочки для пшениці й плетений з соломи кошіль для борошна, Андрій вигадав таке, про що довго згодом розповідали в Озерах, чим зміг дорівнятися коли й не князеві Потьомкіиу, який колись обдурював тут над Дніпром саму царицю Катерину, то принаймні хитрому цигану, що завжди зуміє продати тобі най-останнішу здохляку за баского огира ще й примусить дякувати. Андрій поперевертав бочки догори дном (однаково ж вони були порожні!) і понасипав на денце по кілька жмень пшениці. Вийшло, ніби ті п'ятдесятипудові бочки повнісінькі добірного зерна! Якби він цим і вдовольнився, то, мабуть, сватів з того берега вдалося б обдурити, але Карналь не міг зупинитися в своїй вигадливості й заодно з бочками перевернув ще й порожнісінького кошеля і насипав на його дно позиченого в тітки Радчихи пшеничного борошна.
Свати проковтнули все: рябу кобилу й Біловусових корів, і запевнення, що Андрій — сии-одинець, і повні бочки пшениці, але вже коли виходили з комірчини, хтось там з них, подивований тим, що солом'яний кошіль чомусь стоїть догори дном, мацнув навмання оте борошно, пальці його шкрябнулися об дно, чоловік значущо гмикнув, пішов до бочки, мацнув там раз та вдруге, пальці його зашкребли об дерев'яне дно в одній, і в другій, і в третій бочці, обман було розкрито в ганьбі й пони: женні, свати забрали горілку, з якою приїхали, а з горілкою, ясна річ, і наречену, від Дніпра їх сюди привозив Андрій найнятими кіньми, тепер виходило так, що везти вже не випадало, колишні свати, проклинаючи озерянських ошуканців, мали теліпатися пішки усі плавні, через піски до свого човна. Слава про невдалі женихання Карналеві розійшлася вже на обидва береги Дніпра, довелося йому полишити сподівання на багату наречену, він почув, що з Таврії з наймів у колоністів повернулася Варка Яремина, з якою він колись ходив на досвітки,— ось так вони й одружилися й жили щасливо, але не мали довго, здається, цілих десять років, дітей. В селі жити без дітей незмога. Там, де все росте, де ти своїми руками щороку примушуєш природу мовби заново відтворювати себе саму, де з зимових умирань знову й знову настає нове, зелене, ясне, прекрасне життя щовесни й щоліта, людина не може змиритися з думкою, що після неї не лишиться насіння, плоду, нащадків, поколінь. Андрій і Варка знайшли хлопчика-сироту Грицька Стовбуна, всиновили його, він став їхнім помічником, став мовби їхнім продовженням у майбутньому, з цією втішною думкою звиклися й вони самі, й Грицько, і тут несподівано прийшов на світ законний син Карналів Петько.