Султанмурат охоче кинувся виконувати доручення. Ще б пак, таке не завжди буває посеред уроку. На перервах чергові приносять у клас солому й протоплюють у грубі, але на уроках таке буває рідко.
Він вискочив на ґанок. Ударило вітром і снігом. Ех, це тобі не Цейлоні Перебігаючи через двір до повітки, де лежала солома, побачив, як злазив з коня голова колгоспу Тина-лієв, поранений фронтовик. Сам молодий ще, а ходить кособоко. Кількох ребер немає в нього. Виявляється, він з парашутом стрибав, був десантником. А до війни, кажуть, працював агрономом. Султанмурат, однак, не пам'ятав цього. Все довоєнне — як інший світ, уже й не віриться, що було воно, довоєнне життя.,.
Набравши великий оберемок соломи, Султанмурат вернувся в клас, одчинивши двері ногами. Учні зашепотіли, пожвавішали.
— Тихше, увага! —: вимогливо проказала Інкамал-апай.— А ти, Султанмурате, займайся своїм ділом, і без зайвого шуму.
В грубі, у самій серцевині перегорілого попелу, ще зберігся, тліючи, вогник, мов подих немовляти. Ото його й роздмухав під верчиком соломи. Потім підклав ще верчик, ще й ще, груба загула, пожираючи солому. Встигай тільки підкладати. Веселіше стало в класі.
Хотілось обернутися до хлопців, скорчити комусь кумедну міну, посмішити, а на декого посваритися кулаком про всяк випадок, особливо на Анатая, який сидів на задній парті. Він, чи ти ба, найстарший, йому п'ятнадцять з половиною років, задирака, та й до Мирзагуль, бува, чіпляється. Дулю б йому показати. На, мовляв, на! Але не можна цього робити. Вчителька сувора. Та й не хочеться зайвий раз засмучувати її. Щось останнім часом листів немає від її єдиного сина. Він командир, артилерист. Дуже вона ним пишається. А чоловік її десь зник ще до війни, щось лихе з ним трапилося. Не кажуть навіть люди, що з ним трапилося. Тому вона й приїхала в аїл і стала тут учителювати. А син її навчався в педучилищі в Джамбулі, звідти й пішов на фронт. Як побачить у вікно верхового поштаря Інкамал-апай, просто з уроку посилає кого-небудь по листа. Той вибігає надвір і, якщо є лист, щодуху мчить назад. Існує навіть черга — кому наступного разу бігти по листа вчительці.
Коли приходить лист, то вже справжнє свято! Інкамал-апай тут же швидко пробігає очима коротенького листа, і коли підводить голову від паперу, то ніби інша вчителька з'являється в класі. Неможливо залишатися спокійним, бачачи, як радіє твоя вчителька з сивими пасмами волосся, чепурно підібраними під хустку, не може серце не стиснутись, коли бачиш сльози на її очах.
— Усім вам, діти, великий привіт! Ваш агай живий-здо-ровий. Воює,— каже вона, стримуючи тремтіння в голосі, й класові ніяк не вдається приховати свою радість за неї. Всі усміхаються їй, немовби тягнуться до неї, поділяючи її щастя. Але наступної хвилини вона нагадує: — А тепер, діти, підемо далі.
І тоді настає найчудовіше, найкраще в навчанні: слова її ніби помножують свої сили, думка породжує думку, і все,
що вона розповідає, пояснює, доводить, проникає в розум і в душі учнів. Це її злет, і клас сидить зачарований...
Останніми днями щось тривожить її, щось тривожить... І, напевне, тому, коли в дверях класу з'явився голова колгоспу Тиналієв у супроводі завуча, Інкамал-апай поволі відступила до дошки. І все ж знайшла в собі сили сказати:
— Встаньте, діти. А ти, Султанмурате, іди на своє місце.
Причинивши дверцята груби, Султанмурат швидко повернувся до своєї парти.
Ті, що прийшли, привіталися.
— Добрий день! — відповів їм клас.
Настала насторожена пауза. Ніхто й не кашлянув навіть.
— Щось трапилося? —запитала Інкамал-апай. їй перехопило голос.
— Нічого поганого не трапилося, Інкамал-апай,— одразу заспокоїв її Тиналієв.— Я прийшов в іншій справі. Мені треба поговорити з учнями. А що під час уроку зайшов, даруйте — мені дозволили,— кивнув він на літнього завуча.
— Еге ж, розмова важлива,— підтвердив завуч.— Сідайте, діти.
Клас дружно сів.
Голову колгоспу всі знали, хоч головував він недавно, з осені, після повернення з фронту, та й сам він знав, либонь, тут усіх. Не знайомитися ж він прийшов. Та й чого б це? Учні сьомого класу—це вже примітні в аїлі люди. З кожним із них, семикласників, розмова могла відбутися дома, в конторі, на дорозі, де трапиться в аїлі. Але щоб голова прийшов у школу на урок для особливої розмови з учнями, такого ще ніколи не було. Та й що за розмова, яка може бути розмова? Влітку інша річ, усі до одного працюють у колгоспі, а зараз яка розмова? ' — Справа у мене така,— почав Тиналієв, уважно вдивляючись у напружені обличчя школярів і весь час силкуючись триматися рівніше, щоб не так впадала в очі його ко-, собокість.— Холодно у вас у школі, допомогти вам нічим (не можу, крім соломи. А солома, відомо, спалахне й погасне. Кізяки, якими раніше топили в школі, вивозили з гір ['спершу в'юками, а потім перекладали на вози. Минулого |-'року займатися цим не було кому і не було часу. Всі на І фронті. Є в мене під замком дві тонни вугілля, що я купив ,у Джамбулі в спекулянтів. То вугілля для кузні. Купив я
1 101
заліза для кузні, теж у спекулянтів. Ми з ними колись поквитаємося. А поки що становище дуже тяжке. І на фронті тяжко. Минулого року ми не впоралися, не встигли засіяти гектарів двісті озимої пшениці. Ніхто не винен. Війна. Можна й так. Та коли скрізь, у всіх колгоспах і радгоспах недоберуть, недрсіють, недороблять, як ми в себе, то, може статися, ворога не подолаємо. Еге ж, щоб подолати таку силу, треба мати і хліб, і снаряди. Я й прийшов до вас, друзі, доведеться декому з вас залишити поки що школу. Час не жде, треба готувати тягло до весняної "ранки, а тягло в нас — страшно дивитися, довели, ледве на ногах тримається. Треба готувати збрую, а вона вся розбита, треба ремонтувати плуги і сівалки, а інвентар у нас під снігом... До чого я все це кажу? До того, що недосіяні площі озимої ми повинні перекрити яровими посівами. Що б там не було, незаперечно, як на фронті! А це означає понад план своїми силами додатково виорати й засіяти двісті гектарів ярових. Дві-і-сті! Ви розумієте? А де взяти сил, на кого спертися? І вирішили ми до всього того, що в нас є і що вже робиться до весняної кампанії, підготувати додатково ще одну бригаду плугатарів, дволемішників. Думали, гадали. Жінок послати не можна. Це далеко, в Аксаї. Людей нема. Вирішили звернутися до вас по допомогу, до школярів...