— Ей! — схопився Султанмурат і притупнув ногою.
Вовк одскочив, неохоче труська побіг убік, туго затиснувши між ногами хвоста. Треба було тікати. Тут людина. Людина заважала оволодіти здобиччю. Відбігши трохи, вовк раптом зупинився і, глухо загарчавши, обернувся до людини. Сизим і злим вогнем спалахнули у вовка очі. Пригнувши голову, вискалячись і лютіючи, вовк почав поволі наближатися.
Султанмурат зупинив його погрозливим криком і встиг стягти з голови Чабдара вуздечку. Швидко скрутив її в жгут, намотавши круг неї повіддя, а важкі залізні вудила висунув уперед. Тепер вудила стали йому за зброю.
Вовк підійшов ще ближче, притиснувся до землі, настов-бурчивши загривок, і завмер перед стрибком, як накручена до краю пружина.
Султанмурат уперше в житті виразно відчув своє серце — воно, мов жива грудка, все дужче й напружено стискалося в грудях...
Султанмурат стояв напоготові, пригнувшись, з вуздечкою навідліг...