— От і вилізу й кричатиму! Ти любиш ту Мирзагуль! От! От! Ти любиш...
Нахабство молодшого вивело з себе старшого брата. Розмахнувшись, Султанмурат дав йому доброго потиличника. Той скривився одразу й розревівся на весь яр.
—г Якщо батько на війні, ти мене бити? Ну постривай! Постривай! Ти ще знатимеш! — горлав він.
Тепер треба було заспокоїти його. От морока! Коли вони . помирились, Аджімурат запевняв, усе ще судорожно схлипуючи, все ще розмазуючи кулаком сльози по обличчю:
1Айчурек і Семетей — герої з епосу "Манас". б* 131
— Не бійся, я нікому не скажу, навіть мамі не скажу. А ти через це битися... А листа передам. Я тобі зразу хотів сказать, а ти битися... На перерві віддам, одкличу вбік. А ти за це, коли тато повернеться з війни, коли тато приїде на станцію і коли всі побіжать зустрічати його, ти мене візьми з собою. Ми вдвох сядемо на Чабдара і перші поскачемо поперед усіх. Ти і я. Чабдар же. тепер твій. Ти спереду, а я позаду на коні, і поскачемо. І ми аразу віддамо Чабдара татові, а самі побіжимо поруч, а назустріч мама і всі люди...
Так говорив він, жаліючись, ображаючись і благаючи, і так розчулив Султанмурата, що той сам ледве стримався, щоб не заплакати. Погарячкував, а тепер дуже каявся, що вдарив хлопця.
— Гаразд, Аджіке, ти не плач. Ми з тобою на Чабдарі поскачемо, аби тільки батько повернувся...
Коли зібрали весь курай, що нажали, і коли почали зв'язувати, вийшло три великі в'язки. Султанмурат дуже добре вмів зв'язувати хмиз. Спершу купа здається великою, як гора, навіть боязко стає, що не піднесеш. А потім, якщо вміючи стягти мотузки, купа стає меншою втричі. Добре стягнута в'язка рівно лежить на спині, не муляє, її й нести зручніше. Цього разу хлопці зробили дві в'язки, щоб нав'ючити віслюка, на те вони й привели з собою Чорногривого, а ще одну в'язку Султанмурат вирішив узяти на себе. Далеченько було нести, та краще вже зразу принести додому побільше палива. Та й залишати такий курай шкода. Дуже доброго сухостою набрали в балці Туюк-Джар.
На Чорногривого наклали так, що ні вух, ні хвоста не видно. Його повів на поводу Аджімурат. Султанмурат ступав слідом, згинаючись під в'язкою, прикріпленою, до плечей особливим перехресним способом: мотузок пропускається попід лівою пахвою через груди на праве плече, прошиляється з правого боку біля потилиці в пересувний зашморг, кінець якого носій тримає в руках. При такому способі носій може завжди підтягувати на ходу ослаблі вузли в'язки.
Так вони йшли: попереду Аджімурат, на поводу в нього Чорногривий, за ним — Султанмурат з ношею на спині, завершував цю процесію дворняга Актош, який уже добре втомився й ледве плентався позаду.
Коли несеш курай, дуже важливо не дозволяти собі спочивати. Після першого привалу інтервали переходів скорочуються: другий .привал — половина першого, третій — половина другого і так далі. Султанмурат добре знав це, тому, розраховуючи сили, ступав розміреною ходою, широко розставляючи ноги. Тепер він нічого не бачив навколо, дивився тільки вперед, під ноги. Щоб довго не втомлюватися і не чекати скорого відпочинку, несучи в'язку, найкраще думати про щось.
Ішов він і думав, як завтра вранці вийде на роботу на кінний двір і знову візьме на себе обов'язки командира десанту. Квапитися пора. Попереду лічені дні до виходу на Аксай. Коні вже ніби справні, вилікувані, плуги й запасні лемеші готові, збруя теж, а все одно вирушиш у поле — щось та й забули, це ж завжди так. Слова бригадира Чекиша. Бригадир Чекиш говорить: око — боягуз, а рука — сміливець, треба сміливо виходити в поле, а там у ході роботи видно буде, як і що, всього не передбачиш. Може, він і має рацію.
Думав Султанмурат, як зробити, щоб полегшити життя матері. Зовсім вона засмикалася. І на фермі доїть, годує корів, і дома дихнути нема коли. Все сама та й сама. Топи, вари, пери. Дівчатка ще малі. А з Аджімурата що спитаєш. Сам він тепер одрізана скибка, от-от поїде на Аксай, і хтозна, коли повернеться. Скільки треба виорати, заволочити... А всього ж лише п'ять запряг. А все інше тягло й плуги на старих землях працюватимуть. Тут роботи ще більше, набагато більше. Але тут хоч близько від аїлу. Коли що, жінки можуть взятися за чепіги. Зовсім не жіноче діло. Та тепер вони і арики копають глибиною до пояса, і воду ведуть на поля, і греблі.гатять...
Що робити, як полегшити життя матері? Так нічого й не придумав...
А найбільше він думав Про те, що завтра передасть листа, от тільки Треба дописати слова з пісні "Аккептер". Намагався уявити собі Мирзагуль, як вона читає'його послання і що вона подумає при цьому. Ех, як важко, виявляється, писати листа про кохання! Взагалі-то виходить зовсім не те, що хотілося сказати, ніякий папір не вмістить у собі співу душі. Цікаво, а що вона скаже? Вона теж повинна написати у відповідь листа. А як же інакше? Як він довідається, згодна вона чи не згодна, щоб він її кохав? От же морока. А що, коли вона не захоче, щоб він її ко-. хав?.. Тоді що?..
Балка Туюк-Джар давно залишилася позаду. Сонце на ; заході світило тепер спереду й збоку, в одну щоку. Земля : зберігала зимовий спокій і велич. Як звичайно, так буває
перед бурею — утихомиреність, усолода, тиша, щоб усе це за мить зіткнути, збити, змішати, рознести вщент. У таких випадках треба прошептати: "На добро, на спокій!" — щоб випередити злі сили. Іноді допомагає. "На добро, на спокій!"— сказав Сам собі Султанмурат, вдивляючись уперед, щоб знайти зручне місце для першого привалу.
Місце доводиться вибирати з гірочкою, таке, щоб потім легко встати на ноги. Спершу носій кураю розхитується на спині, лежачи на в'язці; розгойдатися разом із в'язкою треба не дуже сильно, якщо розгойдаєшся дужче, ніж слід, в'язка перекотиться через голову, а носій розпластається, мов жаба. Розгойдавшись, треба впасти на коліна, потім з колін встати на ногу, на другу і тоді із заклинанням "о пірім!" випростатись, наскільки дозволить вантаж. Зате дуже просто відпочивати — треба сміливо падати горілиць.
Султанмурат упав горілиць на в'язку і на мить зажмурив очі. Ах, як приємно було розпустити мотузки на грудях! Він лежав, раюючи, прикидаючи, де буде далі привал. Коли він зможе, спочиваючи після довгого переходу, думати тільки про неї? — — Тільки ти скоріше дай відповідь на мого листа, чуєш? — сказав він беззвучним шепотом, усміхаючись сам собі. І прислухався.