Ранні журавлі

Страница 17 из 30

Чингиз Айтматов

Вони вже зробили чимало, збиралися перепочити, коли нараз несамовито й дико загавкав Актош. Султанмурат підвів голову й закричав, упустивши серпа:

— Аджімурате, дивись, лисиця!

Попереду балкою по затверділому за зиму насту бігла від собаки сполохана лисиця, оглядаючись і на бігу зупиняючись. Лисиця бігла вільно, легко, наче ковзала по снігу. Вона була досить велика, з чорними, сторч, вухами, з димчасто-червоною спиною і таким же димчасто-червоним довгим хвостом. Актош люто й безладно переслідував її, та що більше він рвався до здобичі, то більше провалювався в сніг.

— Лови її! Тримай! — заволав Аджімурат, і вони кинулися навперейми, розмахуючи серпами.

Побачивши людей, що бігли навперейми, лисиця круто повернула назад, забігла за колючі кущі й, коли Актош

До стор. 152

проскочив мимо по її попередньому сліду, побігла в зворотний бік. Звичайно, лисиця легко перехитрила б своїх переслідувачів і втекла б, та біда її була в тому, що вона опинилася в узголів'ї балки, як у мішку, там яр закінчувався крутими, стрімкими, нездоланними стінами. Здавалося, подітися їй нема куди. Коли б не було цього лайливого, невгамовного собаки, затаїлася б лисиця в заростях обліпихи, спробуй тоді дістань її з суцільних Колючок, але собака хоч і дурний, хоч і дворняга, проте виявився витривалим і настирним. Він не переставав гавкати й на хвилину, і саме собаче гавкання лякало лисицю.

А брати, захопившись несподіваною пригодою, бігли за нею стрімголов, спітнілі й розпашілі, оглушені власними криками й азартом переслідування. Залишалося лисиці або здатися на ласку собаки, або прориватися повз людей до виходу з яру.

Лисиця розгледілась і, замість того щоб тікати від людей, пішла їм назустріч лоб у лоб. Хлопці зупинилися від несподіванки. Лисиця, майже не поспішаючи, наближалася гребенем снігового валу на дні балки, точно розрахувавши можливості Актоша, що біг слідом, захекавшись, весь час провалюючись у кучугури. Бідолашний Актош геть ошалів від гавкання та бігу. Він уже не помічав, як хитро повела його лисиця по глибокому снігу.

Та й брати виявили не більше кмітливості. Обидва зупинилися, зачаровані дивом, яке підбігало до них,— така гарна була лисиця на бігу, мов човен, прожогом пущений за течією. Лисиця прямувала точно між ними, ніби намагалася пройти посередині, щоб нікого не скривдити. Але потім вона взяла трохи ліворуч і проскочила з боку Султанмурата, за два-три кроки від нього. За цю коротку мить він розгледів її всю, як уві сні, вірячи й не вірячи тому, що бачить. Пробігаючи поблизу, напружено витягнувши голову, лисиця подивилася йому в обличчя чорними блискучими очима. Султанмурат устиг здивуватися цьому мудрому звіриному погляду. Такою вона й залишилася в його пам'яті — з піднесеною головою і так само рівно піднятим пухнастим хвостом, з білим підчеревником, чорними проворними лапами й розумним поглядом, що хутко зважував усе... Вона знала, що Султанмурат не зачепить її...

Він опам'ятався, коли Аджімурат, пожбуривши серп у .лисицю, заверещав:

— Бий її! БийІ

5 292

129

Султанмурат не встиг і цього зробити, як лисиця шаснула в курай, за нею помчав Актош, і вони щодуху побігли балкою вниз.

•і— Оце-то так! — вихопилось у Султанмурата.

Брати побігли, потім зупинилися. Лисицю як вітром здуло. Тільки Актош погавкував то там, то там.

— Ех ти,— сказав потім Аджімурат.— Випустив таку лисицю. Стоїш і рукою не ворухнеш.

Султанмурат не знав, що й відповісти. Брат мав рацію.

— А нащо вона тобі? — пробурмотів він.

— Як нащог* — І, не пояснивши, що хотів сказати, махнув рукою.

Потім вони мовчки збирали нажатий хмиз в одну купу. Треба було ще трохи нажати, щоб зробити в'язки якомога більші. І то£д Аджімурат проказав ображено:

'— Нащо, нащо, кажеш! Батькові пошили б лисячу шапку, як у дядька Нургази, а ти Стояв!

Султанмурат оторопів: так ось про що він думав, ганяючись за лисицею. І тепер пожалкував, що не вдалося піймати спрдвді таку гарну лисицю, й уявив собі батька в пухнастому теплому малахаї, як у дядька Нургази. Така шапка дуже б пасувала батькові. Думки Султанмуратові перервало схлипування Аджімурата. Братунь сидів на купі хмизу й гірко плакав.

"*— Ти чого? Що з тобою? — підійшов до нього Султанмурат.

— Нічого,— відповів той крізь сльози.

Султанмурат особливо не допитувався. Він одразу збагнув, пригадавши, як недавно плакав Аджімурат, коли приїжджав дядько Нургази. Зрозумів він, що хлопчина розплакався від туги за батьком. Лисиця й лисячий малахай лише нагадали...

Не знав Султанмурат, як допомогти братикові. Він і сам зажурився. Переймаючись жалістю і співчуттям до брата, він надумав поділитися з ним найпотаємнішим.

— Ти не плач, Аджіке,— сказав він, сідаючи біля нього.— Не плач. Розумієш, я хочу одружитися, коли повернеться батько.

Аджімурат перестав плакати, здивовано витріщився на нього:

— Одружитися?

— Еге ж. Якщо ти мені допоможеш в одному ділі.

— Яке діло? — одразу зацікавився Аджімурат.

— Тільки ти нікому й слова!

— Нікому! Нікому не скажу!

Тепер Султанмурат завагався. Казати чи не казати? Він розгублено мовчав. Аджімурат почав приставати:

— Ну скажи, яке діло, скажи, Султане. Слово честі, нікому не скажу.

Султанмурат аж спітнів і, не дивлячись в обличчя бра-тові, через силу вимовив:

— Треба передати листа одній дівчині. В школі.

— А де лист, який лист? — швиденько присунувся до брата Аджімурат.

— Потім я тобі покажу. Не тут же лист.

— А де?

— Де треба. Потім побачиш.

— А кому, якій дівчині?

— Ти її знаєш. Потім скажу.

— То скажи зараз!

— Ні, потім.

Аджімурат присікався. Він ставав нестерпним. Тяжко зітхнувши, Султанмурат сказав, затинаючись:

— Лист треба... цей... передати Мирзагуль.

— Якій Мирзагуль? Тій, що в вашому класі?

— Так.

— Ура! — закричав чи то з радості, чи то з пустощів молодший брат.— Я її знаю, вона така, здається, думає, що дуже гарна! З молодшими класами не розмовляє.

— А ти чого кричиш? — розсердився старший.

— Гаразд, гаразд! Не буду! Ти її любиш, еге? Як Ай-чурек і Семетей !, еге?

— Перестань! — прикрикнув на нього Султанмурат.

— А що? Говорити не можна? — не вгавав молодший.

— Ну й кричи, вилізь он на ті гори й кричи на весь світ!