Але попереду йшов Казанвар, і він подумав: "Нехай йому біс, я не хочу балакати з ним перший". Він сповільнив ходу, щоб опинитись позаду свого вояцтва. Та солдати, де хто був, так і стали, чекаючи, поки рушить полковник. Капітан Максіют, ідучи зразу за солдатами, теж зупинився і палко бажав, щоб на ньому не було святкового мундира з усіма оздобами та регаліями: адже він був найошатніший з усіх і йому здавалося, що чужинець підійде й заговорить саме до нього.
Всі земляни поприростали до місця. А чужинець наближався собі. В лавах землян збентеження змінилося страхом. Піхотинці вже були ладні накивати п'ятами. Казанвар це помітив і злякано подумав: "Вони зганьблять мене і все американське військо!"
Ця думка протверезила його. Нараз він згадав про журналістів. Так, журналісти! Хай це зроблять газетярі,— зрештою, за віщо їм гроші дають!
— Чота, стій! — загорлав він і наказав узяти зброю на груди.
Чужинець зупинився, мабуть, чекаючи, що ж воно далі буде.
— Капітане,— сказав Казанвар до Максіюта,— гадаю, для цієї історичної миті треба спустити — тобто розбудити — журналістів.
— Чудова гадка,— зрадів капітан Максіют і звелів вивести газетярів з анабіозу й негайно доправити сюди.
Всі стали чекати журналістів. Вони містились в окремій каюті. На дверях була табличка "АНАБІОЗ — чужим не заходити", а нижче хтось дописав: "Будити тільки тоді, коли буде сенсація".
У кімнаті, кожне в окремій капсулі, лежало п'ятеро журналістів і одна журналістка. Всі вони вирішили, що жити протягом бозна-скількох років, які знадобляться "Женні Лінд", щоб дістатися бодай куди-небудь, і які минуть без усяких подій, буде марнуванням суб'єктивного часу. Отже вони ухвалили, що їх, заморозивши, введуть у стан анабіозу і збудять лише тоді, коли станеться щось варте уваги. Судити про те, варта чи не варта уваги якась подія, доручили капітану Максіютові, що, навчаючись на другому й третьому курсах Лаоського університету, працював репортером газети "Фенікс сан".
Рамон Хитромудро, інженер-шотландець із дивовижною долею, отримав наказ розбудити газетярів. Він належно підготував їхні індивідуальні системи підтримування життя, і за чверть години журналісти,— хоч у головах їм іще туманилось,— прагли дізнатися, що там скоїлось.
— Ми сіли на якусь планету,— пояснив Хитромудро.— Вона схожа на Землю, але, здається, не має ніякої цивілізації і тубільних розумних істот.
— І через те нас розбудили? — запитав Недолугго з Південно-східного інформаційного агентства.
— Ні, ще не все,— відповів Хитромудро.— На планеті є чужий корабель, і ми зустрілися з розумним інопланетянином.
— Ну, це вже ліпше,— сказала Мілігриш Лопес, представниця "Щоденника жіночого одягу" та багатьох інших газет.— Ви часом не зауважили, як він зодягнений?
— А ви вже знаєте, який у нього розум? — запитав Матеос Верхман, кореспондент газет "Нью-Йорк тайме" і "Лос-Анджелес таймс".
— А що він уже сказав? — докинув Ангел Потьомкін, представник ВС — СВ — АВС.
— Він навіть рота не розтулив,— відповів інженер Хитромудро.— 3 ним іще ніхто не розмовляв.
— Ви хочете сказати,— втрутився Е. К. Ацтекко з Західного інформаційного агентства,— що перший інопланетянин, якого зустріли земляни, стоїть, мов бовдур, надворі і в нього ще ніхто не взяв інтерв'ю?
Газетярі, лише на хвилину заскочивши в репортерську, аби взяти свої диктофони, посунули до виходу, за деким ще навіть тяглися дроти і трубки. Надворі троє з них підхопили комп'ютерного перекладача С-31, і, мружачись від яскравого сонця, всі мерщій подалися туди, де стояв інопланетянин, і, відіпхнувши морських піхотинців, обступили його.
Верхман увімкнув С-31, залишив одного мікрофона собі, а другого простягнув інопланетянинові, який, завагавшись на хвилю, таки взяв його.
— Проба, один, два, три,— мовив Верхман.— Ви зрозуміли, що я сказав?
— Ви сказали: "Проба, один, два, три",— відповів Нетрижер, і всі зітхнули, почувши перші слова, які перший чужинець промовив до землянина, і звеселившись на думку, що віднині в усіх історичних книжках Верхман видаватиметься справжнім ідіотом. Але Верхмана це не обходило,— досить, що його не забудуть,— отож він зразу став брати інтерв'ю. Решта приєдналася до нього.
Нетрижер мусив розповісти, що він їсть, як довго і часто спить; описати своє статеве життя і свої збочення від далекодовзької норми; викласти перші враження від землян і свою особисту філософію; сказати, скільки в нього дружин і як він дає собі з ними раду, скільки в нього дітей і як він сам себе відчуває. Йому довелося розповісти про свою роботу, захоплення, сказати, цікавиться він садівництвом чи ні, як відпочиває. Він мав відповісти, чи вживає наркотики, які саме і як; описати свої позашлюбні зв'язки і спортивні вподобання. Він мав викласти свої погляди на міжзоряну дружбу різних цивілізацій, обговорити переваги й незручності хвоста і багато, багато іншого.
Капітан Максіют, трохи аж засоромившись, що так занедбав свої офіційні обов'язки, виступив наперед і врятував чужинця, який ревно, аж упріваючи, намагався пояснити непояснюване.
Підійшов і полковник Казанвар: адже, зрештою, він відповідав за безпеку і мав якомога глибше розвідати вдачу і наміри чужинця. Сталась коротка сутичка: урядовці вирішували, хто з них перший розмовлятиме з Нетрижером, і чи, може, їм треба заговорити всім одразу. Зрештою ухвалили, що Максіют як символічний представник земного народу перший говоритиме з інопланетянином. Але визначили, що це буде суто офіційна розмова. Казанвар мав бачитись із Нетрижером пізніше, й розумілося, що та зустріч буде вже конструктивною.
Таке рішення задовольнило обох, тож Нетрижер і Максіют відійшли трохи вбік. Морські піхотинці повернулися на корабель, поскладали зброю в піраміди і знову заходилися чистити черевики.
Гнійко стояв позаду. За нього, аби взяти інтерв'ю, вчепився представник "Мідвестських вістей". Звали його Мельхіор Кар'єра, і він, крім того, мав ще писати статті для "Популярної механіки", "Плейбоя", "Роллінґ Стоун" і реферативного "Журналу інженерної автоматики". То було цікавуще інтерв'ю.
Бесіда Нетрижера з капітаном Максіютом точилася чудово. В багатьох царинах вони мали спільні релятивістські погляди, обидва були тактовні від природи, і кожен виказував доброзичливе розуміння й тих поглядів, яких сам не визнавав. Вони вподобали один одного, і капітан Максіют уражено відчув, що Нетрижер йому не такий чужий, як полковник Казанвар.