Натомість розмова з Казанваром, яка йшла зразу по першій, була зовсім не така. Зронивши кілька ґречних фраз, Казанвар притьмом перейшов до діла.
— Що ви тут робите? — спитав він.
Нетрижер уже давно приготувався, що доведеться пояснювати своє становище. І тому відповів:
— Я передовий розвідник космічного війська Далекодовгії. Бурею мене збило з курсу і, коли скінчилося пальне, я мусив тут сісти.
— Отже, вас ніби прибило до безлюдного острова?
— Воно й справді так. Але я тут, звичайно, до часу. Тільки-но мої співвітчизники зберуть необхідне спорядження й організують команду, вони вишлють по мене рятувального корабля. Та це забере трохи часу. Отже, якщо буде ваша ласка зоставити мені трохи пального, я буду вам щиро вдячний.
— Гм,— мугикнув полковник Казанвар.
— Перепрошую, що?
— Гм,— проказав комп'ютерний перекладач С-31,— це ввічливий звук, який видають земляни, позначаючи коротку хвилю мовчазної задуми.
— Набалакав чортзна-чого,— скривився Казанвар.— "Гм" узагалі нічого не означає. Ви кажете, вам потрібне пальне?
— Авжеж, полковнику,— повів далі Нетрижер.— Зваживши на зовнішні ознаки, я гадаю, що в нас майже однакові рушійні системи.
— Рушійна система "Женні Лінд"...— почав С-31.
— Постривайте, це ж таємниця,— урвав його Казанвар.
— Ні, вже ні,— відповів С-31.— Останні двадцять років на Землі всі використовують цю систему, і торік її офіційно розсекретили.
— Гм,— протягнув полковник і з досадою слухав, як С-31 пояснює будову реактивних двигунів.
— Саме так я й думав,— потвердив Нетрижер.— Мені навіть не треба коригувати паливну формулу. Ваше пальне я можу використовувати зразу.. Звісно, якщо ви дасте мені його.
— О, щодо цього ніяких проблем,— мовив Казанвар.— У нас пального достатньо. Проте, гадаю, спершу нам треба з'ясувати кілька питань.
— Які саме? — спитав Нетрижер.
— Скажімо, чи служитиме інтересам нашої безпеки те, що ми дамо вам пальне?
— Щось я не втну,— проказав Нетрижер.
— Та тут усе як на долоні. В далекодовзької цивілізації, безперечно,— високий технологічний рівень. Отже, ви становите для нас потенційну загрозу.
— Мій любий полковнику, наші планети в різних галактиках.
— Ну то й що? Ми, американці, на всіх війнах воювали якомога далі від дому. І, мабуть, далекодовжці теж. І що взагалі означає відстань, якщо ви можете дістатись аж сюди?
Нетрижер притамував свій гнів і пояснив:
— Ми мирний народ, дбаємо лише про оборону і щиро зацікавлені в міжзоряній дружбі та співпраці.
— Це тільки слова,— заперечив Казанвар,— але як я можу бути певен?
— Полковнику,— вирік Нетрижер,— а ви часом не...— він затнувсь і, шукаючи слово, вибрав те, яке не перекладалося буквально,— урмугуат?
С-31 надолужив потрібне:
— Він питає, чи ви часом не параноїк.
Казанвар аж ошкірився. Найдужче його гнівило, коли хто казав, ніби він параноїк. Тоді йому й справді здавалося, що його переслідують.
— Не чіпайте мене! — закричав він із люттю.— А тепер скажіть, чому заради інтересів земної безпеки я не звелів вас убити і знищити будь-який слід від вашого корабля? Поки ваш народ дістанеться сюди, ми б уже давно вибрались, і далекодовжці, чи як ви себе звете, нічого про нас і не дізналися б.
— Авжеж, ви б могли так учинити,— сказав Нетрижер,— якби я скоро, лиш помітивши ваш корабель, не попередив свій народ по радіо і не відходив від передавача, аж поки вийшов до вас. Я сповістив про вас на базу все, що міг, і навіть додав обґрунтоване припущення, якого типу сонце необхідне для вашого існування, а також підказаний аналізом іонного сліду здогад про напрям, у якому лежить ваш світ.
— Ну, ти хлопець промітний,— понуро буркнув Казанвар.
— Крім того, я сказав своїм співвітчизникам, що збираюся попросити трохи пального з ваших вочевидь багатющих запасів. Гадаю, коли ви відмовите мені в такій ласці, вони вважатимуть ту відмову за вкрай недружній учинок.
— Такого я й у гадці не мав,— мовив Казанвар.— Гм. Мені наказували не спровокувати міжзоряного інциденту.
— Ну? — чекаючи, спитав Нетрижер.
Потяглася гнітюча й довга мовчанка. Вже сама думка про надання того, що можна вважати за військову допомогу, та ще й істоті, яка завтра могла перекинутись у ворога, Казанварові була просто нестерпна. Але дітися, здається, було нікуди.
— Гаразд,— сказав він урешті.— Пальне я передам вам завтра.
Нетрижер подякував і цілком одверто та щиро почав розповідати про
численність і надзвичайну складність озброєнь далекодовзького космічного війська. Звісно, він трохи перебільшував. Власне, він не сказав ані слова правди.
III
Рано-вранці до Нетрижерового корабля підійшов чоловік із каністрою пального. Нетрижер сказав йому, щоб він ставив її де-небудь, але чоловік наполягав, буцімто він сам має занести каністру до крихітної кабіни "Туриста" й залити її в бак для пального. Так, мовляв, наказав полковник.
— Гаразд, ось уже й початок,— сказав Нетрижер Гнійкові.— Нам ще треба біля шістдесяти каністр.
— Але чого це вони прислали лиш одну? — спитав Гнійко.— Адже ясно, що однієї мало.
— Поки що я не знаю. Все залежить від того, чого прагне Казанвар.
— Що ви маєте на увазі? — спитав Гнійко.
— Сподіваюсь, нічого. Давай заждемо й побачимо.
У марному чеканні збігло кілька довгих годин. Нарешті звечоріло, але пального більше не прислали. Нетрижер пішов до земного корабля. Відсунувши репортерів, він зажадав розмови з Казанваром.
Ординарець провів його до полковникової каюти. Обстановка була дуже простою. На стінах висіло кілька пам'яток: два рядочки медалей, почеплених на чорнім оксамиті в масивній золоченій рамі, фотографія доберман-пінчера з вишкіреними іклами і зморщена людська голова, здобута під час облоги Тегусігальпи. А сам полковник, лиш у шортах захисного кольору, кожною рукою й ногою стискав гумового м'ячика.
— А, Нетрижере, чим можу прислужитися? — спитав Казанвар.
— Я прийшов запитати, чому ви припинили носити пальне?
— Ну що, надурили? — Казанвар поклав усі чотири м'ячики і вмостився на стільці зі шкіряною спинкою, який можна побачити майже в кожного директора. На спинці видніло його прізвище.— Гаразд, я вам відповім запитанням. Нетрижере, як вам удалося послати повідомлення, не маючи ніякої радіостанції?