— Болить?—допитувався стурбований стоматолог, схиляючись наді мною, і його зовнішність без віку виказувала в ньому людину, якій можна дати чи то п’ятдесят, чи то шістдесят років.
— Ой болить! — щиро вирвалось учиене, бо хіба ж можна приховати правду.
Районний стоматолог не вірив очам, що я схопився з крісла, що, кривлячись і тримаючись обома долонями за щоку, кваплюся до виходу з кабінету.
— Стривайте!—Тепер цій людині з непевною зовнішністю можна було дати й сімдесят.— Ви куди?
Та чи міг я не тікати від стоматолога, коли, нарешті, після його втручань до мене повернувся нестерпний зубний біль? А завдяки болю не тільки радіобіологічні здібності, а й телебіологічні. Так-так, бо раптом і в очах, і в свідомості почало кліпати, наче хтось вмикав і вимикав світло, попливли фіолетові та блакитні плями, запанував кольоровий сумбур, хаос барв, вакханалія тонів і напівтонів, що швидко міняли свою гаму. Ці світлові та кольорові ефекти якимось чином регулювались напливами й відпливами зубного болю, а потім із їхнього сум'яття стали проступати окремі виразні кадри, які майже не фіксувалися, зникаючи, змінюючись іншими, а то й зовсім покриваючись навалою темряви.
Заточуючись, я йшов із районної поліклініки до своєї "Волги", що стояла на дорозі в затінку тополь, мовби накрита ляскітливим покривалом гороб’ячого цвірінчання. Поки я одчиняв дверцята автомобіля, поки заводив мотор, щоб рушати до Яблунівки, як зубний біль став потроху попускати, вивільняючи свідомість від смертельних своїх лещат. І коли машина вже котилась поміж одноповерхових будиночків курного містечка, біль зубний майже вщух, самопочуття врівноважилось, і в голові розпросторились такі простори, що здатні були вмістити весь світ.
І з того первісного хаосу барв, із кольорового сумбуру, з вакханалії тонів і напівтонів стали виникати картини рухомі, живі, мінливі... Знеможений, покритий синцями, з розсіченою бровою і розбитою губою, через канати ринга переступав боксер-мулат; у залі ревли фанатичні прихильники боксу, проводжаючи зневажливим свистом свого недавнього кумира й вигуками захоплення вітаючи іншого, новонародженого кумира, котрий стояв у центрі рингу, піднісши догори могутні руки в боксерських рукавицях, усміхнений і щасливий... Неоглядних розмірів контора якогось бюро якогось концерну, заставлена письмовими стандартними столами, за кожним столом — зігнута постать дрібного клерка за портативною електронно-лічильною машинкою, і такий дражливий шерех у бюро, наче ті звуки творяться безліччю хрущів, зібраних докупи... Скелясті гори, порослі могутніми ялинами, і з зубчастого верха, спадаючи по гранітних рожевої та молочної барви уступах, ринуть паралельно два водоспади, два окрилені божевіллям потоки, світячись розпорошеним краплистим порохном, наче являючи світу своє несамовите диявольське натхнення.
Видіння, що проносились у голові, одвертали увагу від дороги та зустрічного транспорту, і я мусив звернути в бокову вуличку, аби, нарешті, повністю перейти на теле— зв’язок із Америкою. Вуличка вивела на околицю, до калинової та горіхової гущавини, яка зеленіла довкола блакитного озеречка. Налякані машиною, з його поверхні зірвалось кілька диких качок, і тепер дзеркало води стало чистісіньке, що в ньому могли б відобразитись і мої думки, якби мали плоть.
Одчинивши дверцята автомобіля, вдихав повітря, що пахло польовим різнотрав’ям та вогким духом лепехи й рогози... В голові клацнуло, блимнуло, спалахнуло... Й побачився знаменитий міст у Сан-Франціско, по мосту в шість рядів бігли машини. Скромний надгробний пам’ятник, під яким спочиває всесвітньовідомий Марк 1 вен, він же — Семюель Клеменс... У колясочці напівлежить немовля, а шапочка, сорочечка й пустушка в роті тавровані рекламами якоїсь фірми... Й ось нарешті серед моря облич майнуло до болю знайоме й дороге обличчя Хоми, грибка маслюч— ка, старшого куди пошлють із колгоспу "Барвінок"!
Явлення Хоми було таке очікуване й зворушливе, що я аж застогнав од утіхи, й тільки я застогнав, як хтось затупотів ногами коло машини й проказав жіночим голосом.
— Еге, значить, ви курей душите?
Всією своєю увагою я перебував там, за океаном, серед стовковиська облич вишукуючи обличчя Хоми, що загубилося серед інших — чужих і незнайомих, які належали великому, рухливому натовпу. А цей натовп мальовничими зграйками, екстравагантними групками, поривчастими хвилями скипав, як лава на сонці, в фешенебельному склепінчастому приміщенні, яке сяяло старовинними кришталевими люстрами, вражало картинами давніх європейських майстрів пензля, а ще багато сервірованими столами.
— То ви курей душите, еге? — знову озвався поряд недобрий жіночий голос.
Пещені обличчя з стандартними усмішками і без стандартних усмішок, обличчя після пластичних операцій і ще напередодні пластичних операцій, обличчя з виразами офіційної чемності і з виразами офіційної нечемності,— і раптом посеред цього паноптикуму живих і неживих масок, які, либонь, належали бізнесменам широкого польоту, знову майнуло, як скоропостижна блискавка, до болю рідне й дороге обличчя старшого куди пошлють із колгоспу "Барвінок"...
— Курей душите і не збираєтесь платити?
Паноптикум живих і неживих масок став бліднути, поймаючись клубчастим туманом, і в цьому клубчастому тумані ледь-ледь видніло обличчя грибка маслючка...
Остаточно втративши контакт із Америкою, я отямився, повертаючись у цей світ. У цьому світі коло моєї машини стояла віспувата, наче решето, тітка з очима-джмелями. В руці вона тримала за лапи мертву курку з одвислими крильми і з витягнутою, мов шнурок, довгою шиєю. Як і коли я встиг задавити колесами оцю зозулясту домашню птицю?
— За таку курку на базарі дають не менше десятки!..
Взявши десятку, тітка з задавленою куркою почовгала геть.
Блакитне озерце сяяло прозорою, наче полірованою поверхнею. Зуби не боліли, в голові зяяла пустка, зв я— зок із Америкою пропав. Лишенько, та хай би жила ота зозуляста курка, яка так недоречно наклала життям під колесами автомобіля, своєю смертю звівши нанівець усі мої візити до районного стоматолога!
РОЗДІЛ СОРОК ВОСЬМИЙ,