За ним другий, третій і четвертий — тілько хруснули в зубах — та й вже по дітях!
Горобчик сидів на сусіднім дереві як без душі і тілько чудувався, чому спритний звір не витяг із гнізда його жінки,— коли саме вона звідкись надлетіла. Почалася між ними якась дуже прикра розмова, потім сварка, мабуть, за плитке і низьке гніздо і недогляд дітей; Горобчик кинувся на жінку, побив її, вона утекла в корч бозу, він і там найшов її, сіпав за пір'я на голові і шиї, тягав по галузках,— потім утомився, махнув крильми і з гнівом у серці вилетів на яб-лінку. Сів там і дивився, що жінка робить. Кітки вже не було на грушці. Жінка залізла у гніздо, вилетіла, присіла на найближчій галузці і засумувала. Може, й плакала по-го-роблячи, тілько ми того плачу не розуміємо і не чуємо.
Горобчик відвернувся від жінки, підлетів вище на яблін-ку і звідтам побачив, як під дахом дому гніздилися спокійно його товариші. Понаходили собі там якісь сховки і могли сміятися зі всіх котів на світі — туди жоден не залізе. "Отеє розумні!" — погадав собі, злетів на ринву, з ринви під дах, розглянувся тут і в мурі побачив прекрасне місце на гніздо, затишне і цілком безпечне. Посидів там добру хвилину, бо сонце дуже гріло, потім збудився і знов думав про своє горе. Жаль йому стало жінки. Вона молода і дурна, але й він не мудрий, коли на таке плитке гніздо згодився, що кіт лапою може писклята витягати. Чому ж не відрадив? От що значить виховуватися у клітці і не мати досвіду.
Полетів на свою грушку, роздивився — жінки не було. Почав шукати її по цілім садку — пропала, як камінь у воді! Були інші самички, але такої красавиці, як вона, не було. Очевидно, образилася і покинула його. Сю ніч ночував Горобчик сам у тім місці під дахом, що найшов собі. На другий день ще сонце не зійшло і в цілім домі всі спали, ще когут у темнім курнику думав, що то ніч, і піяв, як Горобчик пустився знову шукати своєї жінки. Літав до полудня, обшукав усі знакомі сади, дахи і стріхи, був і на полі — пропала жінка, та й годі! Пополудні занадто було гаряче, він присів на стодолі в селі і задумався. Сидить, сердега, і куняє, коли тут зі стропу стодоли вилазить знана відьма, стара Врублевська, брудна і немита, з обдертим хвостом, із рапа-вими ногами і заваляним животом. Горобчик аж злякався.
— Ти сам? — спиталася Врублевська.
— Сам.
— Чому?
— А ти сама? — спитався Горобчик.
— Сама.
— Чому?
Врублевська ні з того ні з сего, хоч її ніхто не питав, почала Горобчикові оповідати, що вона вдова, що її чоловіка з'їла ласичка і при тім їй хвіст обдерла, але вона ще не така стара, як виглядає: мала досі всего сорок троє дітей — то не багато. Ноги у неї рапаві від калюжі, в якій передовчера купалася, а живіт заваляний, бо обідала сегодня у свинськім кориті. Проте вона ще жвава і має прекрасне гніздечко; до того, знає, де в стодолі готове зерно. А найважніше те, що вона шляхтянка.
Горобчик слухав-слухав, дивився на стару спідлоба, вкінці дався підмовити, заглянув у гніздо Врублевської, але як побачив те "шляхетське" господарство, утік, як перед яструбом, наполоханий і сердитий сам на себе. Заночував на липі і довго вніч думав про свою втрату, про свою красавицю жі нку.
Ще перед сходом сонця Горобчик обчистив собі крила, живіт, ноги, обтер дзюб об галузку — і полетів просто до гнізда під дахом, що вчора собі вибрав. Прилітає, а там сидить його жінка зі старим Горобієм. Присів на ринві і кричить до жінки:
— А то що?
— А так! — відповіла красавиця, а Горобій підняв голову.
— Як? — питався Горобчик.
— Я тебе не люблю, бо ти дуже сильний. Здається, що сказано йому так гороб'ячою мовою, бо ані
думала рушатися з гнізда. По тім щось шепнула Горобієві, той вилетів на ринву і так нагло кинувся на Горобчика, що він упав в отвір ринви, куди в дощ вода спливає, там стрі-пався, не міг піднятися вгору, зсунувся вниз і вилетів долішнім отвором. Се була діра така страшна, темна і довга — Горобчик гадав, що їй кінця не буде. Бог милував, не дав йому марно загинути.
Але вже на дах не вилітав — відхотілося. Полетів у садок, усів собі на вишні і дивився, що навкруги діється. Ганд-зя саме прогнала ціле стадо горобців із грядок і щось дуже страшне говорила:
— Чекайте, драби, попам'ятаєте ви мене! Я вже маю на вас спосіб!
Горобчик думав, що вона, може, буде стріляти, а вона вернулася додому і принесла звідтам сито — з чим? З пшеницею! прекрасною пшеницею! — се Горобчик добре бачив. Принесла, посипала по стежці і пішла собі.
— Гур-ра! отеє раз Гандзя! дай їй, боже, здоровля!
Горобчик із журби й досади ще не снідав і прожогом кинувся на пшеницю. За ним — ціле стадо товаришів. Горобчик ликнув одне зерно — воно було мокре — і здержався: якийсь дивний смак мало. З'їв друге — такий самий смак. Але їли товариші, їв і він. При послідніх зернах кілька товаришів побилося. Потім ціла громада злетіла на оріх, під яким стояла лавка і стіл, а навкруги місце без трави, висипане піском.
Горобчик сів собі на галузку і хотів заспівати. Вийшло щось таке зовсім не гороб'яче, як би голос захрип. Дивиться, а один із товаришів — беркиць із галузки на землю! Ов, а се що? Ба, потім другий, третій, четвертий — падуть на землю, як сливки восени. Чує Горобчик, що й йому в голові крутиться, сон морить його, чогось йому недобре, млісно, сили покидають,— не знати як і коли, він також упав на землю. Добре, що на галуззях не потовкся.
Небавом надійшла Гандзя і аж скрикнула з радості:
— А ви, п'яниці! То ви й до горівки цікаві? Попилися, як на празнику. Добре вам так, злодії! Я не для вас сію!
І .почала п'яних горобців скидати у запаску. Начислила вже п'ятнадцять, а при шістнадцятім здивувалася: Ромків Горобчик із перстенцем!
— А дивися на дармоїда! І він тут! Ну, тобі дарую життя, віддам паничеві, але іншим смерть зроблю, щоби не знати що!
Вернулася до кухні, положила Горобчика у клітку, зачинила її, а з рештою горобців вийшла у сіни.
Горобчик спав і не чув нічого. Минуло полуднє, і вечір прийшов, а він усе ще спав. Лежав перевернений, мов неживий. Тілько вночі збудився і здивувався, де він є. Місяць світив у вікно — і він зміркував, що сидить у клітці. Але ціле тіло боліло його, очі злипалися самі — і він лише стілько сили найшов у собі, що вискочив на бантину,— і знову заснув.