[375] Наймення — історично-справжнє: він дійсно так звався й це ім’я "Кашпар" часто повторювалося у роді Дунін-Борковських "у пам’ять пра-бабуні Марії-Зораї, що прийшла із Святої Землі".
[376] У Бердичеві був славний Камальдульський кляштор із друкарнею. Перші бердичевські Камальдули "від св. Варвари" почали видавати календарі та ще й із "передповіддю погоди!" В Дубні ж були Домінікани.
[377] Дидаскал — "навчитель", "віроучитель".
[378] Законник — чернець. Старе українське слово. Бо той, хто вступав до кляштору "приймав закон", тобто "реґулу" св. Василія Великого, св. Бенедикта чи якусь іншу. Найстарша була регула св. Василія Великого. її взяв за взірець і за нею склав свою "регулу" (правила кляшторного життя, молитов, богослужень й праць) св. Бенедикт. Це — найперша й найстарша перерібка чи опрацьовання регули св. Василія Великого. По бенедиктинській реґулі вже складались інші.
[379] "Чорноризцями" називали православних ченців, бо ходили тільки у чорних рясах. Не мали білих (як Авґустиніяни, Домінікани) чи гнідих (Кармеліти, Францішкани, Капуцини) габітів, як ченці католицькі.
[380] Ведля — по, для (старовинна форма); ралець — турнір "колбище" (старовинне слово); літь — личить, як личить.
[381] Нехай не закидають авторці, що в постаті отця Елпідіфора "висміяла православне духовенство"! Отець Елпідіфор — списаний "з натури". Був це священик при кавалерійському відділі, за першу світову війну, при тому ж відділі була й авторка як молодший лікар у Червоному Хресті. Священик у дійсності звався отець Патрикій і авторка була з ним у найліпших відносинах. Він її звичайно "тітулував": "Сестричко-цілителько, душечко Божа". Був українець. Прізвища не пам’ятаю, а може й не знала його! Бо всі називали його "отець Патрикій". Спосіб висловлюватись — списаний із його способу говорити, бо я церковно-слов’янської мови не знаю. І о. Патрикій часто, "щоби пояснити" мені, католичці "латинянці" свої промови, вставляв грецькі слова. Був дуже освічений. Дуже поважаю його за один його вчинок. Якось, один зі старшин напився "до положення різ", за виразом о. Патрикія, "як зюзя" за виразом товаришів-гусарів. А ми були в передових позиціях, тож це була велика провина. І командир полку, князь Енгаличев (татарин і мусульман!) звелів тримати того невдалого старшину "під арестом", "увесь час, що яе йдеться до бою". Старшина нудився, замкнений окремо й під вартою. Тож покликав о. Патрикія "для душеспасительної бесіди". Це — було дозволено душпастиреві. Але… запропонував "душпастиреві" грати з ним у карти, в "рамс". О. Патрикій образився "не за себе, многогрішного, але — в розсужденії сану образа!" І заявив, що більш до того старшини (графа О’Рурка) не піде.
[382] Галузь роду Василевого мала маєтки на Чернигівщині ще до першої світової війни.
[383] Київ мав якийсь час "Магдебурзьке Право".
[384] Гідності членів магістрату.
[385] Того часу, багато родин — і не магнатських чи шляхотських, посилали своїх синів студіювати за кордон. Переважно до славних тоді університетів до Падуї (чи Падови, як писали тоді) та до Гайдельбергу.
[386] Токмо — тільки; "даже" — вживалось за старі часи як українське слово; пока — ще; юже — яку, що її.
[387] "Золота Коругва" — муніціпальна кіннота, яку мали міста, що мали "Магдебурзьке Право".
[388] Афтос — гора Атос.
[389] Рек — сказав; наповаєть — напуває.
[390] Малжонка — дружина, старо-українське слово.
[391] Должно — як слід; живота — життя; аз не обрів — я не знайшов; слова з церковно-слов’янської мови.
[392] Я тільки хотів сказати (грецьке). Іродот, замість Геродот; Омір — замість Гомер.
[393] Тщився — намагався, старався; сія стяжах — цього досяг (церк. слов.).
[394] У себе вдома, на батьківщині. Мова отця Елпідіфора — взірець "освічених" українських людей того часу, які вважали, що "мову простонародну" треба "очистити", вишліхтувати, зробити з "простої" — "мовою освічених людей".
[395] Міфтопойс — літописець, клясичний автор, поет.
[396] "Не падає по книгах" — не любується у книгах, не має смаку до читання; во коршмах — по шинках.
[397] Безперечно так.
[398] Насамперед, передусім.
[399]"Рах" — мир.
[400] Історичний факт; неосвіченість православного священства тієї доби, дійсно, була велика й це, головним чином, було джерелом різних єресей і суперечок.
[401] Какофимія — кепське слово, перекручене з грецької мови.
[402] Крива шабля.
[403] За ті часи стіни обтягали тканиною, шкірою або обкладали тонкими дошками-"фанєрами"; опис меблів і обстанови — історично вірний.
[404] Мається на увазі Флорентійська унія (1439 р) – Прим. упор.
[405] Европа, дійсно, ще й сьогодні не уявляє собі правильно ані поваги еспанської, ані звичаїв, ані… справжньої історії цього краю!
[406] У гербі "Чернигівських", православних Борковських, Лебідь, дійсно, стоїть — на одній нозі! — на землі, як гуска на березі. /Найвідоміший представник цих Борковських здобув собі у легенді грізну славу упира./ Прим. упор.
[407] Улюблена назва, яку давали католикам не-католики (в Англії, так само).
[408] За ті часи виробляли тільки такий папір: дебелий й синій, чи навіть — блакитнавий.
[409] "Ninguno non puede, dar lo que non ha." Із хроніки Дон Хуан Мануеля, "Libro de los très razones".
[410] Монсальват — мета "лицарів Св. Ґраля" — "Гора Спасіння", де, як каже легенда, має бути схований "Келих Св. Граля", з якого Христос пив і давав пити Своїм учням на Тайній Вечері і до якого Йосиф Ариматейський зібрав Св. Кров Христову, що капала з його Ран на хресті. Цей кубок — чи келих потім зник. І де схований — ніхто не відає. Але шукати його й принести знов людям, щоб "нагадати їм Любов й Офіру Христову" — це мета лицарів св. Ґраля. Слово "Ґраль" пишеться в різних мовах з двома а: "Грааль" а не "Ґраль", бо "Ґраль" — це наймення Візиґотського короля. А слово "Грааль" — утворилось із провансальського слова: "Сангре реаль". — Вольфрам фон Ешенбах, який перший спопуляризував легенду про св. Ґраля, — як німець, — не міг справно вимовити чуже йому слово. Бігом століть інші поети багато разів переробляли цю легенду, часами міняючи її сенс. Напр, із "Келиха св. Грааля" переробили на "смарагд, на якому вирізано: "бажання Раю".