Поцілуйко (обережно). Тільки дайте мені довідочку
Задніпровський. Такі довідки життям заробляються.
Поцілуйко. Благаю! Це ж такий малесенький папірець... Для вас він ніщо, для мене рятунок... Цей клаптик паперу встановить мене в партії, оживить мене ідейно.
Задніпровський. У гнійнику не вродяться ідеї...
Поцілуйко. Пожалійте, витягніть з безодні... Я вже на державну роботу не стану, піду на маслозавод... директором... Ви учитель, гуманіст! Пожалійте хоч дітей моїх.
Задніпровський. Хіба діти гіршими стануть, коли їхній батько не буде директором маслозаводу?
Поцілуйко. Ви вбиваєте мене довічним безчестям! Я не переживу такого сорому.
Задніпровський. Перекліпаєш — вії у тебе не соромливі.
Поцілуйко (випростався). І ніяк не зміните свого рішення?
Задніпровський. Ніяк.
Поцілуйко (з погрозою). Подумайте, Григорію Стратоновичу, подумайте! Це тільки манюсінька довідочка.
Задніпровський. Я все сказав. Іди...
Поцілуйко. Проганяєте? Гаразд. Я піду, але за мою ганьбу ви і ваша жінка проллєте відро кривавих сліз. Я знайду той жолобець, у який поллються вони. Коли вже пішло зло на зло, я стягну вас з високості духу на таке дно, що й Шекспірам не снилось!
Задніпровський. Брешеш, мерзотнику!
Поцілуйко. Хто бреше, тому легше. Згадайте, ще граф Толстой писав, що істина переплетена з брехнею вайтоншими нитками.
Задніпровський. Цікаво, як же ти будеш відривати мене від високості духу?
Поцілуйко. Це буде залежати від політичної ситуації. Будуть у нас головними ворогами нацисти — я і ті, іцо зі мною, зробимо вас нацистом; буде головною небезпекою націоналізм — ми вам підкинемо їжака в образі українського буржуазного націоналізму. Тоді спробуйте викрутитись, коли такі сигнали почнуть надходити з різних місць і коли навіть добрі знайомі, побачивши вас, почнуть переходити на другий бік вулиці. Логічно? То не робіть мене таким підлим, яким я ще не був: це буде краще для мене, для вас і для суспільства. Що вам коштує, хай проти волі, черкнути кілька слів? Це мізерна плата за спокійне і культурне життя...
Задніпровський. Зараз же забирайся геть, негіднику!
Поцілуйко. Ну, що ж! Я піду, але запам'ятайте, замість мене на ваш поріг стане горе і вхопиться за вашу душу. І затремтить вона, як осінній лист.
В цей час із високо піднятим хрестом, похитуючись, входить отець Хрисантій.
Отець Хрисантій. Ізиді, темнозрячий ябеднику! І глаголю тобі: бог любить праведника, а чорт ябедника! Ізиді, заволоко, не пожирай древа Жизні, древа Разума!
Від несподіванки Поцілуйко з жахом відступав назад і квапливо зникає в темряві.
(Продовжує кричати йому вслід). Клятвовідступник! Мерзопакосник! Воістину шашіль! (До Задніпровського)," А шашелі й богів їдять. (Дістав з кишені недопиту пляш" ку). Чи не омиємо уста?
Задніпровський. Це ж гріх, отче.
Отець Хрисантій. Гріх іде з уст, а не в уста. Властію, мені даною, прощаю і розгрішаю...
Співають треті півні.
Задніпровський. А півні співають... Отець Хрисантій. За їхнє здоров'я...
Завіса.
ДІЯ II
КАРТИНА П'ЯТА
Ранок над ставом, віночок верб над плесом. Біля греблі, за купиною немочених конопель, сидять з вудочками Марко Безсмертний і Хведько.
Хведько. То, кажете, тут є риба?
Безсмертний. Є, Хведю, бо вода линами пахне. О!.. (Вхопився рукою на вудлище).
Хведько (аж скочив на ноги, пошепки). Ой, тягніть! Підсікайте!
Безсмертний. Не кипи!
У повітрі блиснула рибина.
Хведько. О! Окунище!
Безсмертний. Окунець.
Хведько. Поплюйте одразу ж.
Безсмертний. Нащо?
Хведько. Так годиться. (Тричі тьхукав на рибину). Тепер буде ловитись. От я минулого року спіймав коропа — в ночовки не влазив.
Безсмертний. У ночовки?.. Буває. Все буває. Колись тут стільки раків було! Як вилізуть на берег — увесь берег ставав червоним.
Хведько. То вони вже вареними вилазили? Буває...
Чути схвильовані жіночі голоси, що наближаються. До ставка підходить гурт дівчат і молодиць, а за ними Беабородько і Шавула. У декого з жінок лопати, в інших за плечима — зв'язки лискучих перевесел.
Варка. Де це видано, щоб у таку пору заставляти людей коноплі мочити?
Ольга. А йому що, хіба він сам полізе? Гордієнчиха. Каліками хочете поробити нас.
Куценко. Про що ж ви, Антоне, думали в теплі дні?
Безбородько. Для керівництва ніколи немає теплих днів — для керівництва дні завжди гарячі. Побули б у моїй шкурі, то пе тільки у воду — під кригу полізли б.
Гордівнчиха. Після перепою?
Безбородько (розсердився). Що ви мені бабський бунт підіймаєте? Звикли до всякого за окупацію!
Варка. Безсовісний, чого ти нам вибиваєш очі окупацією?
Шавула. Та що ви, бабоньки, показилися чи дурманом сьогодні поснідали? Хіба ж прядиво для мене чи для голови потрібне? Усе ж для фронту, тільки для нього!
Ольга. Отак би й говорив одразу, а не страхав. Ми вже з сорок першого року лякані. (Зачерпнула рукою воду).
Варка. Ну як, Ольго, холодна?
Ольга. Трохи тепліша, ніж на водохреща.
Безбородько. Ви, баби, гарячі, одразу нагрієте став, я знаю вас...
Варка. Совісті нема в декого ні на копійку. Це ж усі ми принесемо додому простуду і кольки. Хіба ж ми колгоспу тільки на один день потрібні?
Безбородько. Безідейні розговорчики. Вийдете, як перемиті. А щоб не кахикали та не морщились — пошлю за горілкою. Хто має сякий-такий запас?
Мавра. У мене є.
Безбородько. У тебе, Мавро? Ну що ж, давай ключі. Шавула в один мент збігає. (Підходить до Маври, косуючи, тихо говорить).
Увечері прийду. (Бере ключі, віддає Шавулі).
Шавула тюпцем подався за горілкою.
Варка. Іч, який проворний на дармову горілку.
Безбородько. Чи ти, жінко добра, не можеш хоча б на часинку втримати язика на зашморзі? Ну, бабоньки, вперед — броня кріпка і танки наші бистрі.
Мавра першою рушає у воду.
(Сердито поглянув на неї). Чого, Мавро, поперед батька лізеш у пекло? Молодших нема?
Ольга. Хоч одну пожалів. З якого б це дива?
Сміх.
Мавра (почервонівши). Він пожаліє... аякже, діждешся. Варка. Ну, годі! Заплющуйте, дівчата, очі — і в воду.
Жіики вже почали входити в став, але їх зупинив гнівний голос Безсмертного,
Безсмертний. Сті-і-ій-те! Русалками чи каліками хочете стати? При такому керівництві — це недовго. Що, голово, нове хрещення Русі вигадав? Святим Безбородіком хочеш стати?