Можливо, він жив би так аж до смерті, якби одного ранку священиків лист не покликав його до отчого дому. Поклик лунав наполегливо, хоча новини про пана Жерома й Ноемі були якнайкращі. Жан Пелуейр з великою тривогою сів у експрес, вагон якого з табличкою "Ірун" він проводжав так часто і який котився — спершу повільно, потім дедалі швидше — на південний захід.
XI
Написати цього наполегливого листа панотець вирішив не тому, що сталася якась подія. Зробив він це після суботньої сповіді, під час якої Ноемі, як і завжди, покаялася в дрібних гріхах. Але вона попросила свого сповідника зміцнити її дух проти спокуси, що баламутить її. Хоч якої саме спокуси — не уточнила.
Від'їзд Жана Пелуейра спочатку приніс їй те млосне блаженство, якого зазнають видужуючі. Самота стала для неї суцільним раюванням; вона була геть виснажена і могла тільки тішитися своєю благодаттю. Хоча всякий аналіз був вище її сил, вона усвідомлювала, що стала іншою, і, заживши знову дівочим життям, усією плоттю відчувала, що вона більше не дівчина. Огида перешкодила їй помітити, що у ній розвивається жінка, але нині ця чужинка жадала від неї якогось таємного задоволення. Стурбована, що до неї не вертається спокій, утрачений тоді, як нею заволодів цей чоловік, чи могла вона втямити цей розлад між своїм усе ще дрімотним серцем і напіврозбудженим тілом? Вона з жахом відчула цю роздвоєність її єства, але в тіла своя пам'ять, з пережитого ним воно нічого не забуває. Іншої книжки, крім молитовника, молода жінка не читала, зблизитися з кимось із місцевих жінок високородна, хоч і бідна, дівчина не могла, отож де вже їй було збагнути, що це за таємна потреба. Отоді-то доля влаштувала їй зустріч з одною людиною.
Березневе сонце яскраво відбивалося в калюжах на площі. Сієста Жерома Пелуейра спаралізувала дім так, що навіть меблі не рипіли. Як усе містечкове жіноцтво, шила й Ноемі, сидячи на нижньому поверсі в ніші вікна за напівзачи-неними віконницями. Зі столика звисала білизна, яку треба було латати. Вона почула гуркіт коліс, побачила, як під вікном зупинилася красива однокінна двоколка. Якийсь молодик тримав віжки й озирався довкола, мабуть, хотів про щось запитати, але площа була безлюдна. Коли зацікавлена Ноемі відкрила віконниці, чужинець повернув голову, вклонився і запитав, де мешкає лікар
П'єшон. Ноемі показала йому, молодик подякував, торкнув батогом крижі коня і рушив далі. Ноемі знов узялася до шитва і цілий день орудувала голкою; а думка її несамохіть усе верталася до цього обличчя, що закарбувалося в її пам'яті. Другого дня тієї самої години незнайомець проїхав знову, але вже не зупинився. Однак перед Пелуейровим домом притримав коня, і його очі шукали між причиненими віконницями молоду жінку. На всяк випадок він уклонився. За вечерею пан Жером передав почуту від священика новину, що П'єшоновому синові гіршає і що його батько звернувся до молодого лікаря з субпрефектури, чиї методи всі хвалять: він лікував сухоти "масивними дозами" йодної настоянки; хворий повинен ковтати сотні крапель, розведених водою. Пан Жером сумнівався, щоб шлунок П'єшонового сина витримав таку мікстуру. Щодня проїздила однокінка і щодня сповільнювала хід перед Пелуейровим домом, хоча Ноемі ні разу віконниць не відчиняла. Молодий лікар кланявся цій смужці тіні, в якій дихала невидима юність. У містечку лікування йодом викликало інтерес; усі сухотники в окрузі так лікувалися. Казали, що молодому П'єшонові краще. Весна випала рання; теплий кінець березня пробудив землю зі сну. Одного вечора Ноемі могла вже роздягнутися при відчиненому вікні. Вона сперлася на підвіконня, щаслива і смутна, спати не хотілося. Вона стояла віч-на-віч із ніччю, і та в ній своїм таємним способом "викликала" чоловіче обличчя, що запало їй у душу. І вперше вона подумала про це свідомо: цей чужий чоловік щодня їй уклоняється, хоча й не бачить її, то чи не краще було б відчинити завтра віконниці і відповісти на привітання? Поклавши собі це зробити, вона відчула таке солодке хвилювання, що не зразу лягла в постіль. Одна по одній у ній почали зринати його риси: кучеряве чорне волосся, яке вона побачила в ту мить, коли незнайомий молодик скинув капелюха, яскрава рожевість губ під короткими вусиками, спортивний костюм, на якому поблискував затискувач вічного пера, сорочка без краватки, з м'яким коміром, із легкого шовку.
Ноемі керувалася інстинктом, але її привчили радитися з сумлінням, і тому вона швидко сполошилася: перший ляк прийшов тоді, коли їй довелося кожну молитву починати заново — між богом і нею усміхалася чорнява постать. її вона не могла позбутися навіть у постелі, а, прокидаючись, ще заморочена сном, спершу думала про те, що знову її побачить. На месі того ранку руки Ноемі не відривалися від обличчя. Під час сієсти, коли однокінка сповільнила хід перед Пелуейровим домом, усі віконниці на першому поверсі були щільно зачинені.
Саме тоді вигнанець одержав у Парижі листи, які його здивували, листи, в яких Ноемі писала: "Я тужу по тобі..." Саме в цей час вона чекала в темній кімнаті, поки проїде однокінка, щоб повідчиняти віконниці й сісти до шитва. Якось по обіді вона знову сказала собі, що затятість — це теж гріх. "Я бозна-що вигадала,— подумала вона.— Ради святого спокою висунуся разок з вікна і відповім на вітання незнайомця". їй здалося, що вона чує стукіт коліс, і рука її вже потяглася до віконної засувки, але вперше за ці два тижні однокінка не проїхала.
Коли пан Жером приймав валер'янку, Ноемі піднялася до нього і, не втримавшись, сказала, що новий лікар до П'єшонів не їхав. Пан Жером це знав: П'єшоновому синові вчора погіршало, він уже не переносить йоду. У нього кров ішла горлом, казав священик. Весна для слабогрудих небезпечна пора. Передавали, що лікар П'єшон лаяв свого колегу останніми словами, і той, мабуть, більше не наважиться показатися в містечку. Ноемі прийняла орендаря, допомогла Кадетті поскладати білизну. О шостій годині пішла на службу божу; потім, як щодня, навідала батька й матір, але після вечері поскаржилася на мігрень і зачинилася в своїй кімнаті.