Звичайно, рятуючись утечею, вона насамперед думала про те, що містечко одразу обурилося б, якби вона розлучилася з роллю вдови, відданої пам'яті покійного чоловіка, і що через статтю в заповіті пана Жерома її батько й матір не дадуть згоди на те, що пані д'Артіай називає "ідіотським шлюбом". Але хіба не зламав би інстинкт Ноемі такі перешкоди, якби її не стримував інший закон, вищий за інстинкт? Такій маленькій, їй судилося стати великою; рабиню, її змушено панувати. Ця розповніла міщаночка не могла перемогти саму себе: крім самозречення, всі дороги для неї були закриті. В цю хвилину в сосновому бору, повному мух, вона зрозуміла, що її вірність померлому буде її скромним Ореолом і що їй несила цього уникнути. Вона бігла через верес, аж поки, знесилена, з повними піску черевиками, зупинилася і припала до миршавого дуба в рам'ї сухого, але тріпотливого під вогняним подихом листя,— чорного дуба, схожого на Жана Пелуейра.
З французької переклав Анатоль ПЕРЕПАДЯ