І не міг битися Нискин Житомирович, і віддався Ігореві в дань.
У літо 916-е. Був у Деревній землі голод.
У літо 917-е. Ратився з греками великий князь булгарський Симеон, і побігли греки до Ахелою-річки, й гнався за ними Симеон, обставши Царгород, і дав Леон Симеонові велику дань, і вернувся Симеон у свій город, і став межи ними вічний мир і любов.
У літо 918-е. Не було нічого.
В літо 919-е. Нічого же.
В літо 920-е. Мав цар Левон любого мужа при собі, патрикія Романа Лакапина. Й добув Роман ножа з-за череса й протнув ним Левона-царя. Й сів на столі Левоновому, сказавши: "Буду тепер я царем".
У літо 921-е. Столкувалися сини Левонові, Костянтин і Степан, і хотіли потребити Романа Лакапина, сказавши до нього так: "Ти не єси роду царського, а ми царі, а ти вбив нашого батька". Сказав Роман: "Не єсьм роду царського, а став царем. І царюватиму до смерті". Але забоявся потребити Левонових синів, інші-бо вельможі не любили Романа, Роман же боявся й цих.
У ліго 922-е. Змовилися Костянтин і Степан, і сказав Костянтин князеві Симеону булгарському: "Візьми город наш, хочемо-бо потребити Романа, щоби сісти на отньому столі".
В літо 923-е. Почав нарубувати многі вої Симеон, хотячи йти на Царгород. І пішов на Царгород Симеон, великий князь булгарський, взявши Андріянь-город та інші грецькі городи, й прийшов під Царгород та обстав його з моря й берега, й вийшов до Симеона патріарх, так йому промовляючи: "Візьми яку хочеш дань!"
І сказав Симеон у гордості: "Дайте купу золота й дві купи срібла, й віддайте за мого сина Петра вашу царівну!"
Знявся в греках великий плач, але мусили дати. Віддав Роман онуку свою за княжича Петра, хоч не була вона роду царського, бо дід її такоже не був. І вернувся Симеон у ще більшій гордості, бо досі такого не було.
В літо 924-е. Назвав себе Симеон царем, досі-бо прозивався князем, і поставив патріарха в Булгарській землі.
В те ж літо. Ратився з сербами й підкорив сербів.
У літо 925-е. Нічого не було.
В літо 926-е. Такоже нічого.
В літо 927-е. Такоже, як і торік.
У літо 928-е. Помер цар Симеон Борисович, сів на столі отньому його син, Петро Симеонович, а сини його — Борис і молодший Роман. Був Петро-цар муж тихий і не любив ратитись, як його батько Симеон, і молився богові по церквах і соборах, і була в нього з царем грецьким вічна любов.
У літо 929-е. Сказала Хельга мужеві свому Ігорю: "Піди на булгарського царя!" Й сказав Ігор: "Боюся". Ратився-бо на печенігах і побіденний був. І сказала вдруге Олена-Хельга: "Нашли печенігів за Дунай. Витолочать землю печеніги, ти ж підеш і візьмеш землю булгар". Сказав Ігор: "Не можу дати ради своїй землі — як же піду шукати чужої?" Сказала жона: "Не чужа мені Булгарія, то моя поконна земля, я була великою княгинею булгарською, а моя дочка Преслава велика княжна. Вбий Симеонового сина, невіголоса Петра, мій-бо муж Владимир був старший од його батька, маю вячше право на їхній стіл. Найми печеніга — хай потолочить землю булгар, як потолочив Деревню землю!"
Сказав Ігор до своєї жони: "Не переможу царя булгарського, Романового Лакапинового свояка, бо заодно суть". Але послав до печенізького хана, хан же сказав: "Не хочу бути псом варязького князя".
Сказала до Ігоря жона: "Найми угрів. Якщо ж не послухає тебе угорський князь — найми на нього короля франків".
Не хотіли угри за Дунай, але убоявся їхній князь франків і варягів, і пішов на булгарського царя Петра, й воював його землю, толочачи ниви й палячи села та городи. й настав за Дунаєм голод і велика розруха.
В літо 930-е. Забрали угри землю на полуніч од Дунаю-ріки, й сказала Хельга-Олена Ігореві: "Тепер іди".
Пішов Ігор і вернувся побитим, не здолавши великою дружиною малу дружину Петра-царя, й сказала Хельга: "Нашли тепер угрів на грецького царя".
Й наслав Ігор угрів, і змогли угри Романа-царн, й вернулися з великою данню. Ігор же не зміг.
У літо 931-е. Були на Русі пруги.
В літо 932-е. Сиділа дщерь Хельги Передслава в своєму селі, й сватали її ярли й воєводи, Хельга ж не віддала. Й коли Передславі минуло двадцять і сьомий рік, сказала Хельга мужеві Ігорю: "Кого посадиш у своє місце на київському столі? Старий уже ти й не маєш сина". Минав-бо Ігореві 57-й рік. І сказала Хельга вдруге: "Оце ж має Петро Симеонович двох синів — Романа й старшого, Бориса. Хай просватає Преславу Петро".
Послав Ігор до царя булгарського, й сказав Ігореві Петро: "Сини мої ще вельми дітеські — одному 10, а другому 7. Та й негоже сватати поганську княжну за боговірного царевича". Й не віддав.
У літо 933-е. Знову сказала Хельга найняти угрів на Петра, й полонили угри булгарські землі полунічні, й поступився Петро. Сказала Хельга Ігореві: "Йди тепер ти за Дунай, прихили до Києва стіл булгарський, посади Преславу на Преславському столі, немає-бо іншого достойного князя, іже би міг стати мужем дщері моїй".
Пішов Ігор за Дунай і вдруге вернувся побіденним, покликав-бо Петро Симеонович на спомогу грецького царя.
Й сказала Хельга Ігореві: "Пошли угрів на грецького царя!"
В літо 934-е. Послухався князь угорський і знову перейшов Дунай, і дав Ігор уграм вельми многе срібло та золото, й бойові комоні та харалужні мечі, й полонив князь угорський Тракію й Адріянь-город, і гукнув Роман Лакапин зятя свого Петра, але здолали угри й стали під Царемгородом. Запекло бився з города Роман, не мали-бо угри ладь і насадів, щоб обстати город з води.
Сказав князь угорський Романові: "Віддайся мені в дань, якщо ж не віддасися, то стоятиму під городом хоч і за троє літ!"
І не вмів далі ратитися цар і схилився перед уграми. Й поклали межи себе вічну любов і мир, і вернувся за Дунай князь угорський, везучи в товарах багато золота, срібла й паволок.
У літо 935-е. Сказала Хельга мужеві своєму Ігореві: "Оце вже зможеш булгарського Петра. Далі мені несила ждати з Преславою!"
Минало-бо Передславі тридесять і перший рік.
Ходив Ігор на Дунай многою раттю, воєводами ж у нього були Асмус і Свенельд, і зустрів Ігоря в гирлі Петрів боярин-чиргубіля Мостич, і була межи ними кріпка рать, і переміг Ігоря чиргубіля Мостич, знову-бо дав Петрові спомогу Роман-цар.