У літо 909-е. Пішов Ольг на деревлян, так кажучи до Нискина: "Віддайся мені в дань, як було спрежда!" Й не віддався Нискин, і зачинилися деревляни, варяги ж попалили села над Ужем та за передільним Ірпнем.
У літо 910-е. Пішов на варягів Нискин, і взяв Нискин сіверський город Любеч, і ратився по Десні.
Послав Нискин до князя чернегівського Боронислава, кажучи до нього так: "Настав час прогнати варягів, зачинись у своєму городі Чернеговому й не пускай!"
І каже Боронислав Нискинові: "Неволя нам. У городі сидить многа засада варязька, а я вже вельми старий, не годен ратитися з Ольгом".
І знову була рать, і вийшли варяги чернегівські, Нискин же пішов назад за Дніпро.
В літо 911-е. З'явилася на заході зоря велика в образі суличнім, ратище було на всхід, а рожен на захід, і убоявся Щек, і сказав до своїх варягів: "Осе вже нам погибель од Нискинових деревлян!" І вдруге сказав Ольг варягам: "Готуймо багато дорогих дарів!" Узяв дари та послав до Іскоростеня, так промовляючи до деревлян: "Многу кров пролляли ми в січах ратних, а ні ти мене зміг, ні я тебе примучив до дані. Хай будуть межи нами вічна любов і мир. Оце по Дніпро й Ірпінь буде моя волость, а по той бік буде твоя!"
Й зраділи деревляни, й клялися Дажбогом на мечі, ходячи на роту варягам, а варяги клялися Тором на своїх мечах.
Зоря ж повернулася ратищем до Києва, й заплакав Ольг Щек, так мовлячи до варягів: "Неволя моні! Злякався я був того знаку небесного, показував-бо рожном на нас, а це обернув на Іскоростень. Пощо ходили на роту до деревлян, клянучись мечами та богом Тором? Неволя мені".
В літо 912-е. Заратився Ольг, не було-бо такого літа, щоби не воював він, і надумався на деревлян і їхнього жупана, щоби примучити їх у дань.
І почули деревляни, що йде Щек на Іскоростень многим полком, і послав Нискин до Ольга, так йому мовлячи: "Ходив єси до нас у роту й присягався Тором своїм і на мечі. Пощо ж хочеш тепер зламати роту?"
Сказав деревлянам Ольг, так до жупана їхнього мовлячи: "Убоявся був того літа небесного копія, показувало-бо рожном на Київ. Але обернулося на вас. Хочуть наші боги варязькі, щоб я примучив вас у дань!"
І заплакали деревляни, й пішли до Іскоростеня назад, так мовлячи велійому жупанові: "Йде на тебе Щек". Заплакав велій жупан іскоростенський, кажучи старцям думним і веліїм та малим панам: "Оце вже наша погибель! Стоїть Щек на Ірпні, ми ж повірили його клятьбі й розпустили воїв. Зможе Щек деревлян!"
І сказали думні старці Нискинові: "Переступив Щек свого бога й свій меч — негоже битися з переступником і татем. Учинімо над варязьким татем божий суд: якщо скажуть боги помилувати — помилуємо, скажуть же погубити — хай умре яко тать!"
І створили суд божий Ольгові, скликавши на віче всіх іскоростенських мужів: вічове-бо слово — то слово Дажбоже. Й сказали мужі вічові, творячи суд божий над находником: "Щекові — щекова ж смерть!" І гукнули юного кричника, іменем йому було Здан, і говорили до Здана: "Викуй смертну стрілу, нею ж будемо требити татя, так-бо уклав божий суд".
І викував Здан-кричник, удавшися до спомоги всіх небесних сил, і було жало стріли тонше від голки, й затруїли жало квашеним молоком, узятим з гулої корови, од нього же спасу нема.
Сказали старці Нискинові: "Оце тобі смертна стріла, жалить лютіше за зміїне жало, на гадюку-бо ніхто не йде з мечем — гадюці роздавлюють голову. Шли требника в Щеків стан".
І послав Нискин требника, давши йому смертну стрілу, й знайшов требник Щека в його стані, переступнв-бо був Щек Ірпінь, палячи деревлянські села, й пустив требник смертну стрілу. Закричав Щек до своїх варягів, стоячи над Ірпнем: "Оце вже моя погибель! Не розпізнав-бо я знаку тої торішньої зорі, показувала-бо на Київ, знакуючи мою смерть, а тоді показала на Іскоростеяь, звідкіль мусила прийти моя смерть. А я не розпізнав того знаку. Горе мені!"
Й зачав Щек сутужитись, і перевезли його ладдею через Ірпінь, і віддав Щек чортові душу. Схоронили ж його лід Києвом на горі, й прозвав народ гору ту Щековою горою, переставши класти там своїх мерців. Було там давнє київське кладовище, кияни ж прокляли те місце й зачали ховати на Лисій горі.
В літо 913-е. Плакала по Ольгові вся гридьба: "Де знайдемо ліпшого воєводу, при ньому же мали ми многе золото й срібло, й уся земля тут була наша. Горе нам!" І плакали сини Ольгові й Ольгова дщерь Хельга. Й сказали до Хельги брати Асмус і дітеський Свенельд: "Оце вже кас потребить Ігор!"
Сказала Хельга братам своїм: "Не бійтесь Ігоря, чинить-бо Ігор усе по-моєму й на мій лад: не вдам вас Ігореві".
Й знову плакали Хельга та її молодші брати, Ігор же радувався: не боявся-бо більше за свій живіт.
У те ж літо зачинилися деревляни, ставши на передільному Ірпні, й сказав Нискин Житомирович, так мовлячи малим жупанам та панам: "Убиймо Рюриковича й Щековичів, а їхній город візьмім собі. Неспроможні битися з нами".
У літо 914-е. Убоявся Ігор деревлян, і заплакав Ігор за Ольгом, іже вбив його батька та дядьків, і сказав Ігор до жони своєї: "Горе нам! Не слухають мене ярли й гридні, деревляни ж прийдуть і візьмуть нас у полон. Утікаймо за море Варязьке!"
Сказала Ігореві жона: "Слухай мене й не побивайся. Приведи печенігів на деревлян, яко вдіяв би і мій батько".
І вчинив Ігор так.
У літо 915-е. Прийшла з Либедії велика печенізька орда й чинила татьбу на землях полянськнх і сіверських, Ігор же нічого не чинив орді.
Сказав Ігор ханам печенізьким: "Оце вам передільна ріка Ірпінь — толочіть і землю Деревлянську!"
Й переступив печеніжин передільну ріку, й почав палити та витолочувати ниви деревлянські, й ратився з ним Нискин, і не міг подолати, втікали-бо печеніги перед його полком. І вдруге бився Нискин Житомирович, а печеніжин знову втікав, і так було до першого снігу.
Пішли печеніги за передільний Ірпінь, а Нискин Житомирович гнався за ними, поки зустрівся з варязьким полком. І сказав Ігор до Нискина, як повчала була його жона: "Витолочили печеніги всю вашу землю, попалено ваші села й городки, буде в Деревній землі голод. Якщо ж не віддасися мені в дань, прийде хан і на те літо. А моя дружина многа й такоже хоче йти на вас, твоя ж дружина вельми посічена печенігом. Іди до мене в легку дань!"