Подорож Аліси

Страница 2 из 51

Кир Булычев

— Гаразд, — згодився я. — Тільки пришли самородок завтра на ранок, пневмопоштою.

Я вимкнув відеофон, і відразу ж пролунав дзвінок у двері. Я відчинив. За дверима стояв білявий хлопчик в оранжевому костюмі венеріанського розвідника, з емблемою першопрохідця Сіріанської системи на рукаві.

— Пробачте, — сказав хлопчик. — Ви Алісин батько?

— Я.

— Здрастуйте. Моє прізвище Єговров. Аліса вдома?

— Нема. Пішла кудись.

— Жаль. Вам можна довіряти?

— Мені? Можна.

— Тоді в мене до вас чоловіча розмова.

— Як космонавт із космонавтом?

— Не смійтеся, — зашарівся Єговров. — З часом я носитиму цей костюм по праву.

— Не маю сумніву, — мовив я. — Так що за чоловіча розмова?

— Нам з Алісою виступати на змаганнях, але тут трапилася одна обставина, через яку її можуть із змагань зняти. Словом, їй треба повернути в школу одну загублену річ. Я вам її даю, але нікому ні слова. Ясно?

— Ясно, таємничий незнайомцю, — відповів я.

— Тримайте.

Він простяг мені мішечок. Мішечок був важкий.

— Самородок? — запитав я.

— А ви знаєте?

— Знаю.

— Самородок.

— Сподіваюсь, не крадений?

— Та ні, що ви! Мені його в клубі туристів дали. Ну, до побачення.

Не встиг я повернутися до кабінету, як у двері знову подзвонили. За дверима стояли дві дівчинки.

— Здрастуйте, — сказали вони хором. — Ми з першого класу. Візьміть для Аліси.

Вони простягли мені два однакових гаманці і майнули. В одному гаманці лежали чотири золоті монети, старовинні золоті монети з чиєїсь колекції. У другому — три чайні ложки. Ложки, виявилися, правда, не золотими, а платиновими, але догнати дівчаток я не зміг. Ще один самородок рука невідомого доброзичливця підкинула в поштову скриньку. Потім приходив Льова Званський і намагався упхати мені маленьку шкатулку з алмазами. За ним прийшов один старшокласник і приніс відразу три самородки.

— Я в дитинстві каміння збирав, — сказав він.

Аліса повернулася ввечері. Від дверей вона мовила врочисто:

— Тату, не журися, все владналося. Ми з тобою летимо в експедицію.

— Чому така переміна? — спитав я.

— Тому що я знайшла самородок.

— Де?

Аліса ледве витягла з сумки самородок. На вигляд у ньому було кілограмів шість-сім.

— Я поїхала до Полоскова. До нашого капітана. Він усіх своїх знайомих обдзвонив, коли дізнався, в чому річ. І ще нагодував мене обідом, отож я не голодна.

Тут Аліса побачила розкладені на столі самородки та інші золоті речі, що назбиралися за день у нашому домі.

— Ой-ой-ой! — вигукнула вона. — Наш музей розбагатіє.

— Послухай, злочиннице, — сказав я тоді, — я б тебе ні за що не взяв у експедицію, якби не твої друзі.

— А до чого тут мої друзі?

— Та до того, що вони навряд чи стали б бігати по Москві й шукати золоті речі для дуже поганої людини.

— Не така вже я погана людина, — мовила Аліса без зайвої скромності.

Я насупився, та в цю мить у стіні дзвякнув приймальний пристрій пневматичної пошти. Я відкрив люк і дістав пакет із самородком з Мінералогічного музею. Фрідман виконав свою обіцянку.

— Це від мене, — сказав я.

— От бачиш, — зраділа Аліса. — Отже, ти теж мій друг.

— Виходить, так, — відповів я. — Але попрошу не зазнаватися.

Наступного ранку мені довелося провести Алісу до школи, бо загальна вага золотого запасу в нашій квартирі сягнула вісімнадцяти кілограмів.

Передаючи їй сумку біля входу до школи, я промовив:

— Зовсім забув про покарання.

— Про яке?

— Доведеться тобі в неділю взяти із зоопарку синебарса і піти з ним у Мінералогічний музей.

— Із синебарсом — у музей? Він же дурний.

— Так, він там лякатиме мишей, а ти подивишся, щоб він іще кого-небудь не злякав.

— Домовилися, — сказала Аліса. — Але в експедицію ми все-таки летимо.

— Летимо.

Розділ 2

СОРОК ТРИ ЗАЙЦІ

Останні два тижні перед відльотом минули в поспіху, хвилюваннях і не завжди необхідній біганині. Аліси я майже не бачив.

По-перше, треба було приготувати, перевірити, перевезти і розмістити в "Пегасі" клітки, пастки, ультразвукові приманки, капкани, сіті, силові установки і ще тисячу речей, які потрібні для ловіння звірів. По-друге, треба було запастися ліками, харчами, фільмами, чистою плівкою, апаратами, диктофонами, софітами, мікроскопами, гербарними папками, записниками, гумовими чобітьми, лічильно-обчислювальними машинами, парасольками від сонця і дощу, лимонадом, плащами, панамами, сухим морозивом, автольотами і ще мільйоном речей, які можуть знадобитися, а можуть і не знадобитися в експедиції. По-третє, раз ми вже дорогою опускатимемося на наукових базах, станціях і різних планетах, треба взяти з собою вантажі й посилки: апельсини для астрономів на Марсі, оселедці в банках для розвідників Малого Арктура, вишневий сік, туш і гумовий клей для археологів у системі 2-БЦ, парчеві халати й електрокардіографи для жителів планети Фікс, гарнітур горіхового дерева, який виграв житель планети Самора у вікторині "Чи знаєте ви Сонячну систему?", айвове варення (вітамінізоване) для ліценіанців і ще безліч подарунків і посилок, що їх нам приносили до останньої хвилини бабусі, дідусі, брати, сестри, батьки, матері, діти й онуки тих людей та інопланетників, з якими нам доведеться побачитись. Урешті-решт наш "Пегас" став схожий на ноїв ковчег, на плавучий ярмарок, на магазин "Універсам" і навіть на склад торговельної бази. Я схуд за два тижні на шість кілограмів, а капітан "Пегаса", відомий космонавт Полосков, постарів на шість років.

Оскільки "Пегас" — невелике судно, то й екіпаж на ньому маленький. На Землі та інших планетах командую експедицією я, професор Селезньов із Московського зоопарку. Те, що я професор, зовсім не означає, що я вже старий, сивий і поважний чоловік. Так сталося, що я змалку люблю всяких тварин і ніколи не міняв їх на каміння, марки, радіоприймачі та інші цікаві речі. Коли мені минуло десять років, я прийшов у гурток юннатів у зоопарку, потім закінчив школу і пішов в університет учитися на біолога. А поки вчився, й далі кожен вільний день проводив у зоопарку та біологічних лабораторіях. Коли я закінчив університет, то знав про тварин стільки, що зміг написати про них свою першу книжку. Тоді ще не було швидкісних кораблів, які літають у будь-який кінець Галактики, і тому було мало космічних зоологів. Я став одним із перших. Відтоді минуло двадцять років, і космічних зоологів стало дуже багато. Та я виявився одним із перших. Я облетів безліч планет і зірок і непомітно для себе самого став професором.