Випадково роздобув у єпископа кілька томів "Опісанія церков і парафій Волині". З великою насолодою перечитував описи знайомих сіл і містечок. Дістав також "Житіє преподобного Іова Желізо – ігумена Почаєвського"… Лектура моїх хлоп’ячих років, ностальгія минулого.
Так. Европу прийдеться покинути. Десь ось скоро маємо побувати у канадійського консуля і це вже кінець.
12 липня. Сьогодні той кінець стався. Побували у консуля, він завдав кілька питань і сказав стереотипне О’Кей. Нас прийнято. До Канади.
Канада. Де є Канада? Поверніть глобус нашої землі супроти сходу, пересуньте Північно-Атлянтійський океан на 180° і ви зударитесь з континентом, який творить половину Північної Америки. Це і є Канада. Від сходу до заходу понад 5,000 кілометрів, від півночі до півдня близько 4,500 кіл. в цілому щось як 10,000,000 квадратних кілометрів. Отже ця країна-гігант має стати моєю країною, під жезлом його Королівської Величности – Короля Великої Британії, Імператора Індії і всього Комонвелту, Ґеорґа VI.
Що його про цю суму понять можу сказати? Не багато. Географія моєї школи не сказала мені вистачально, великого зацікавлення країною другого півкулля, засипану в більшости снігами не було, але в моїй сфері зацікавлення була художня література і мені, ще в Празі, пощастило прочитати кількатомову роман-хроніку авторки Мацо де ля Рош з назвою "Ялна", яка мені розповіла про країну великих фарм, великих садів, великих озер, великих лісів і заможних, щасливих людей, сповнених переконанням, що життя і світ належить тим, що знають, як його приборкати і мають силу його спожити… І тим самим створити імперію, в якій не заходить сонце і для якої кожна вода, що є солоною вважається їх морями й океанами.
Цікаво, як його й собі включитися до цього комплексу понять? Расовому кнехтові глибинної віри в непорушність місця й часу. Тисячеліттями моє коріння корінилось в тому самому просторі, згустком каменю, моя духовість таїлась в глибині віків… Коли моїй матері приходилось переселятися до другого повіту, вона припадала грудьми до старого місця, мов пташка, якій виривають гніздо. Чи зможу я, у мої сорок три роки, змінити свою природу, вирватись з простору предків і врости в континент на другому боці плянети, маючи приречення бути письменником мови, яку дістав від матері з величезною гравітацією до традиції роду і врослих у твердінь землі емоцій. Наше перебування в Західній Европі не було постійним явищем, але виїзд за море визначав неповоротність.
Нота бене: сьогодні прикметне літнє свято "Петра й Павла", яке визначає кульмінацію літа й перехід до осени. В таборовому клюбі відбулася забава, на яку було запрошено і нас з Танею.
16 липня. Повільне, але невмолиме й настирливе збирання в далеку путь-дорогу. Покищо підготовка моральна. Дістали листа від Гайдака з Сан Павлю… Подає адресу Антона Кирилюка – фармера з Міннесоти, який господарить недалеко канадійського кордону і запрошує, коли ми там появимось, заїхати до нього. Зворушливе, гльобальної віддалі, приятельство спричинене моєю книгою "Волинь". Мій Матвій з "Волині" і Антін з Міннесоти, почувають себе братньо близькими, що споріднює також і мене з ними.
Також лист від незнаного земляка О. Криворучка з Торонта в Онтаріо, який годиться заплатити за нашу подорож до Канади. Посередницею цього наміру була також "Волинь"… Деякі відсотки з її "світового" конта. До того, лист від земляка пастора В. Боровського, який вже є тепер в Детройті. Також приязнь і також турбота… Дякую. Дуже дякую. Нас там чекають і ми їдемо. Я ось замовив навіть на дорогу новий одяг. Треба появитися там в повній параді.
А тим часом, перед учора, зробив і вислав назад 192 сторінки коректи "Ост"-а… І прочитав спогади Стефана Цвайґа – емігранта з Німеччини в Аргентині, який поповнив там самогубство з туги за батьківщиною, – "Die Welt von Gestern" (Світ вчорашнього). Увага, увага! Коли могло таке статися з письменником світової адоптації з банковими контами по всіх континентах, то що тоді про нас "таборових" з парою тисяч скитальців розкиданих по різних "краях світу"?
І ще одно грізне мементо: повідомлення з редакції "Наше життя" в Авґсбурзі, що тільки що прийшло експресом:
ВШПане Редакторе! Мені доручено поділитися з Вами сумними новинами:
9.VII – несподівано помер проф. H. Кибалюк. Похорон у вівторок 13 липня о год. 11 ранку.
10.VII – після дво-тижневої хвороби, помер генерал Всеволод Петрів. Ласкаво прошу повідомити про це єпископа Платона. З пош. І. Липовецький.
Як його з таким миритися? Неофіт Кибалюк. Скромна, непомітна, невеликого росту людина дуже вросла в мою біографію. Пам’ятаю його ще з року 1922… З Кремянця. Елегантний панич в студентському, здається Київського університету, кашкеті, завжди з портфелем, наповненим найновішими виданнями книжок, дуже часто віршів. Керівник літературного гуртка учнів Почаївської Вище-Початкової Школи. У Кремянці – урядовець "Просвіти" діяльний член правління Союзу Кооператив, як також партії соціялістів-революціонерів, якою керував знаний діяч Волині Семен Жук. Нічого з українського, що в тому часі відбувалося, не обходилось без пана Неофіта. Гнаний і переслідуваний польською владою, діяльний голова "Просвіти" в Рівному за німецької окупації, по військовому дисциплінований, засадничий в принципах, безкомпромісовий в національних справах… Одружений з Марією Єпішовою і батько сина Ярослава. Так трапилось, що ми з ним разом, 1943 року, залишали Рівне.
Тут же, у Сомме-Казерне Авґсбурга, він належав до діяльних культурно-політичних представників табору і будучи в душі письменником (читав мені зі свого недрукованого роману "Розбитий келех"), був огірчений на провід МУРу, що його не прийнято до організації, що він часто і гостро виявляв. З цього самого приводу, він мав жаль і до мене, але наша з ним дружба ніколи не переривалась, буваючи в Авґсбурзі, я завжди його відвідував, він говорив і писав мені про свої жалі. Ще не так давно я з ним бачився і прощаючись, не думав, що це буде назавжди… Його вже нема… Помер на удар серця… Проживши всього 54 роки.
І другий, не так близький, але дорогий і пам’ятний, генерал УНР Всеволод Петрів. Добре знайомий і по своєму "земляк" з Праги, протягом багатьох років, бачив його і чув його на всіх наших чисельних публічних виступах і імпрезах, завжди активно діловий і палкий патріот. Його біографія сильніше вросла в історію нашого відродження, ніж Кибалюка, але все таки ця постать вимагає багато більше уваги, ніж їй, у наших умовах, звичайно уділялося. І помер він також передчасно, маючи всього лиш 65 років. Яка шкода, що я не зміг бути на їх похороні, бо повідомлення про це прийшло чомусь запізно. Такий ось удар… Минулі роки позначені ними дуже часто.