19 липня. Понеділок. Рання пошта і чималий шмат коректи "Ост"-а, прочитав її за одним присядом і до вечора вкинув до поштової скриньки назад до Реґенсбургу.
Початок цієї справи видавався мені сирим і недокінченим, але дедалі – читається воно сприятливіше і цікавіше.
Минулої суботи зайшов до Ремме… Як звичайно, говорили години дві про… долю Европи. Розуміється, – песимісти. На нашу думку, ця дочка Аґенора, короля Фінікійського, що женеться на хвості бика до берегів Крети, щоб там одружитися з Зевсом, тепер так сполосована неприродніми границями і впоєна отруйними ідеологіями, що замість Крети і Зевса, її вивезуть москалі в телячих вагонах до Колими в Сибірі.
Випозичив в бібліотеці і читаю Бруно Брема "Апіс і Есте".
23 липня. Під знаком "що буде", чекання на "Ост"-а і виїзду за океан. Тепло, вривається спека, учора злива з громами і зразкове літо. Гарно, цікаво, інтригуюче… Лиш той неспокій. Ночами не сплю, думаю і читаю Брема.
Приємно, що вернулись до табору наші друзі Костюки. Ми часто зустрічаємось і я знов ходжу на прохідку з Тодьом.
31 липня. Посилка харчів від Григорія Скегара з Льос Анджелесу в Каліфорнії. Не так воно ті харчі, як почуття, що хтось, на другій півкулі плянети, думає, щоб ти не був голодний. Велика радість і щастя, яке не всім дається. Ми святкуємо.
Але тому, що над нашим мешканням на другому поверсі, знаходиться убиральня і що там без перерви шумить вода, ми вирішили перенести нашу радість до кімнати при амбуляторії де значно спокійніше. За останні роки, а особливо за останню зиму, мої нерви стають неможливо вражливими.
Від мого видавця Михайла Борецького також лист:
"Вельмишановний пане професоре; (так він мене величає – У.С.).
Сьогодні одержав від Вас другу частину коректи і тим самим ці всі сторінки є "друкрайф". Не зволікаючи справу, даю сейчас до друку, щоб за всяку ціну, заки Ви поїдете до "землі обітованої" змогли бодай з сотню примірників зі собою забрати. Чим більше, тим краще. В випадку Вашого негайного виїзду, нажаль не змогли б Ви забрати зі собою ручних відбиток після коректи, бо таких я не робив, а мав їх тільки два примірники т. зв. "до ревізії", з яких один був частинно у Вас і він сам по собі не представляє жодної вартости, хіба тільки як друкований і зредагований манускрипт. Той самий, що і був у Вас, зглядно, той другий, що виправлявся, Ви очевидно могли б мати, але на мою думку, краще вже зачекати ще два-три тижні і мати цілість, як Бог приказав. Решти коректи не буду Вам висилати, як і Ви в попередньому листі мені писали, бо це тільки обтяжує і зволікає справу друку. Постараюся, ще стараніше, щоб оминути всі похибки ту на місці. Між іншим, всі ці похибки, згл. багато більше зауважив Лиман, в чому очевидно жадне диво. Він є коректор заводовий.
Що ж торкається дальшого тягу праці, спішу повідомити, що ломка вже в цілості закінчена і цілість книжки дає 584 сторінки, плюс 1 сторінка переліку Ваших творів і одна сторінка моїх видань. Щодо цієї останньої сторінки, думаю не будете мати жодних застережень. Тим самим, цілість книжки буде мати 585 сторінок задрукованих і 2 сторінки кінцеві порожні для закінчення цілости друк-аркуша.
Титульну сторінку оформили ми вже остаточно і відбитку її пересилаю Вам. Припускаю, що її схвалите. На перший погляд "ОСТ" буде Вам видаватися дещо завелике, але на тлі цілості грубезної книги, а спеціяльно в гармонії з підзаголовком, зглядно з сторінкою 5 "Морозів хутір", воно виглядає цілком прилично.
Рівночасно з Вашим "Остом" у мене виходять ще такі книжки: 1) В. Домонтович, "Без грунту" – повість. 2) Богдан Лепкий, "Крутіж" – повість. 3) Ю. Косач, "Талісман" – новелі. Це вже появиться майже дослівно того самого дня, може з диференцією кількох днів. Тим то і рекляма мусить оплачуватися, бо здебільшого всі мої оголошення будуть відноситися до всіх 4-х книжок. Але рекляму зачну десь за, приблизно, десять днів (коли буду на середині друку), "гураганним вогнем" що до "Ост"-у.
Це стільки відносно "наших справ".
А тепер рад би від Вас почути, як Ви задивляєтеся на політичну ситуацію. Коли сподіваєтеся вибуху (війни) і що повинно безпосередньо стати причиною цього катаклізму? Що скажете відносно нашого нового уряду? Буде він "арбайтсфигіґ"? Це дуже важлива для нас справа. Я задивляюся на це цілком оптимістично. Ці найправіші вже не задоволені. Але це, мабуть, і тільки того, що вони будуть незадоволеними, бо керинити тепер не будуть мати змоги, раз на це погодившись. Загналися, Богу дякувати, досить далеко, щоб відступати назад до "блискучого відокремлення" було можливим.
Жду від Вас вісток і остаю з найщирішими поздоровленнями і побажаннями для вас і вашої пані дружини, ваш – Михайло Борецький з дружиною".
Отже?… "Ост" в наступі… І гураганним темпом. У видавництві створенім на бігу. Колись, на ринку бібліофільства, ці видання цінитимуться вагою золота. І їх не мало. Не маю під рукою статистики, але наша діпівська імперія видає кілька десятків газет, добрий десяток журналів і близько сотні книжок і брошур до мільйона примірників. Загрожені небезпекою знищення, ми гарячково хапаємось за друковане слово. До того хочемо сказати про себе "нашу правду" на цьому суді історії з переконанням, що майбутність буде нас чути… І розуміти. Наша справа в самій її суті не заперечна… Її не зможуть затерти ніякі імперіялістичні наміри ніяких сил, будь вони тисячно від нас сильніші…
Бо у віках, у просторі часу існує окрема, своя, невмолима гравітація абсолютної справедливості, що нею зумовлене само існування космосу і нас в космосі. Спричинники нашого вигнання, як не тепер, то в поколіннях, будуть покликані до розрахунку. Їх конто обтяжене гангстерством брутальної природи і його не легко змити відкликом до "права сильнішого", як це практикувалося віками минулого. Переможців не судять, любив казати Гітлер. Ой, судять! Ой, судять! Не зараз, не тепер, можливо не завтра… Правосуддя приходить з часом, відоме "колесо історії" повертається інколи повільно, мов ті "Божі млини", де мелеться те борошно, з якого печуть справедливість.
Я розговорився… Вибачте. Це також нерви. Мене питають і питають, і питають "коли сподіватися вибуху". Якого вибуху? Сучасний світ стоптаний найгрізнішою війною всіх часів… Інколи справді "хочеться" вибуху… Зриву… Повороту… Цього не може статися… Тепер… Хлопці, що їздять цими дорогами джіпами в уніформах "єнкі" про ніщо інше й не думають, як скорше вернутися до Бруклина, до Вічіта, до… Де тихо, мирно, сито, свобідно… А без них Европа, "скована і спутана по всєм углам, плєвкі савєтскіє розмазани у нєя по лбам…"