Плянета Ді-Пі

Страница 95 из 105

Самчук Улас

Прибула також Таня. Віддали наші формуляри і до обіда протовклися в почекальнях лікарів, але перейти перевірку не встигли. Прийдеться вернутися по обіді. На обід подалися до моїх старих, ще з Праги, знайомих Коваленків, які живуть в цих казармах. Всі розмови тепер лишень про виїзд. І куди, і як, і що там чекає. В цьому масовому русі людей відчувається судьбоносне приречення, щось справді, як невидима рука Божа, яка направляє і керує цим рухом.

По обіді мали більше щастя. Нам пощастило перейти рентгенівське просвітлення, віддати для аналізу кров і навіть поліційний "скрінінґ" (перевірка). Нас перевіряв канадійський урядовець на прізвище Бровн, уродженець України, послідовник німецької секти менонітів, який говорив з нами українською мовою, завдав лиш кілька питань, хто ми, звідки ми і куди хочемо їхати. Ніяких політичних, ніяких особистих колопотів не порушувалось… Дуже приязним і дуже чемним тоном. Канада – країна свободи й толеранції… Цікаво, як це виглядає на практиці.

Втомлені, під вечір, біля години п’ятої, повернулись ми до себе. Вечеряли, а опісля я вийшов за казарми пройтися. Городи, трохи далі сади, до ліва поле військових вправ. Казарми обнесені не лишень звичайною огорожею, але й високим валом колючого дроту, – свідчення, що тут господарили представники "родіни", а тому їм потрібні були ті дроти. Вони збирали за ними своїх громадян і висилали їх "добровільно" додому. Багато з тих "добровольців" воліли смерть, ніж повернення, а тому їх могили все ще видніються попід мурами, призначені на загладу й забуття.

Коли цей табір перейшов під управу американців, всі ті дроти стали зайвими, але їх залишено, як свідчення про тих, що "визволяють" людину з лабет капіталістичного поневолення. Жертви, що їх вимагає від людства таке визволення, сягають такого розміру, що одного разу вони порушать рівнавагу міри добра і зла і заохочуть вирівняти свої конта заборговання перед справедливістю, "що таїтся у веках", як казав один поет.

Мені не віриться, я здивований… Хто я і де я? Це сон, це містика, це надреальність. Тут ще недавно перебувало військо Гітлера… Що сталося? Де ділось те військо? Чому з’явились тут ми? У тих он будовах тисячі моїх земляків. Чоловіки, жінки, діти… З різних країн моєї батьківщини. Чужі і свої, далекі і близькі… рідні і друзі. Чого вони тут? Які причини змусили їх до цього? Питання виринають і виринають і заносять відповідь все глибше і глибше в глибину минулого і зупиняються в таємничих закутинах душі людської. Там вона та відповідь… Забльокована безліччю незбагнутих причин, недоступна для розуму і логіки.

І, здається, основна відповідь на це – Свідомість. Дійти до свідомости – дійти до рішення. Тисячеліттями діяла людина на подобу мурашника, чуттям і відрухом. До часу Конфуція і древньо-грецьких філософів, людина прислухалася до голосу неба – оракулів, пророків і самого Єгови, які зумовлювали її діяння. Добрих 100,000 років існує мова, але в свідомості буття вона з’являється не скорше, як 10,000 років тому. До того часу не було інтроспекції, незалежної волі, сили уяви, потреби обмірковування минулого й майбутнього.

Наша доба проходить смугу світання свідомости. З болями, корчами, боротьбою народжується почуття міри. Темне середньовіччя породжує Ренесанс, Французька революція – Освітлення, Енциклопедисти – Розум, але й до цього часу ще не легко сказати чи це Свідомість. Чи переважає тут Біблія, чи конституція ЗСА, Ватикан чи Вашінгтон. Поява Маркса й марксизму приносить нове затемнення свідомости, бо хоча він каже "буття визначає свідомість", але ту свідомість зводиться до свідомости лишень одної кляси людства і вживається не як засіб рішення основних проблем життя, а як знаряддя поневолення одної кляси другою ("диктатура пролетаріяту"), що в суті визначає не свідомість, а жадобу наживи… Засобами не гідними свідомої людини.

В наслідку цього появилися ці маси українських людей у цих казармах, а в тому також і я. Дарунок варварства й несвідомости віків минулого, гугеноти й пільгріми нашого сторіччя. Причини, що зумовили наше вигнання не були, не є і не можуть бути невирішальними свідомого суспільства, але вони є такими там, де панує сила варварства й дух темноти.

Такі ось "думи мої, думи мої"…

19 червня. Ледве живі повернулися ми вчора з лікарських оглядин в Людвіґсбургу. Пробули там весь день. Оглядали нас докладно, довго, обережно. Втомилися, боліла голова і ноги, погано обідали… Відпочивали аж удома… Сьогодні вже трохи відійшли. І, здається, наші блукання по муках скінчилися… Залишається чекати тільки на висліди цього.

Хмарно. Уночі лило, як з відра. Завтра має відбутися в таборі виміна грошей. Західня Німеччина буде мати нову валюту. У таборі тиша. Хвилюються тільки спекулянти, які мають міхи старих марок і не знають, що з ними зробити. Міняють за десять марок старих, одну нову в розмірі 40-ка нових на особу. Нам з Танею це може пошкодити також. Наш гонорар за "Ост"-а знаходиться на конті ЦПУЕ і я цікавий, чи пощастить нам заміняти його повністю.

20 червня. Виміна грошей. Ми дістали 80 марок. Прийдеться бути ощадними, якщо ЦПУЕ не вирятує. Не легко буде подорожувати… Ціни їзди залишились ті самі, то ж то засоби зменшились до одної десятої.

Переглянув новий журнал "Сучасник", що його редагує Дивнич. Здається, це цікава публікація, невідомо лишень, як надовго вистачить у неї пороху для існування. Політика й публіцистика.

1 липня. О, липень! О, літо, що тікає у безвість і лишає по собі гостроту болю, туги, невдоволення і протесту. У сні і наяву – мрію, мрію, мрію. Всі мої мрії там за мною, в далечині… Минулої ночі снилось, що прибув до Дерманя і то на Великдень, зайшов на свій куток Запоріжжя до моїх рідних, застав їх там ніби всіх разом, розцілувався з дядиною Одаркою і від зворушення плакав. Ціла мельодрама, а разом це атавізм, переживання пережитого, відбиток мене в минулому, зов предків, відгомін гомону віків.

Зайшов до єпископа Платона, який колись також жив у Дермані і багато з ним розмовляв. Та сама тема. Дермань. Боюсь, що його сильно розгромлено, там діяв міцний партизанський фронт, а в таких випадках помста загарбників невмолима. Уявляю шал варвара, якому ставлять спротив. Скільки проллється крови, скільки проковтне Сибір.