— Ви ж розумієте, Августе Петровичу, що, вклавши гроші в таке діло, ви не помилитесь...
— З великим задоволенням стану вашим компаньйоном в ділі! — гаряче стиснув Вольнер руку Рампові.
Сонце сідало в рижу імлу, як екіпаж головного управителя зупинився у дворі Старостинського маєтку.
Розділ восьмий
Вольнер сидів у своїй кімнаті й думав про своє дураць-ке становище, в яке він потрапив.
Становище привілейованої особи в маєтку зовсім не давало тих вигід, на які сподівались його товариші там, у Ново-Слобідському.
Вольнерові без кінця набридло удавати випещеного панича, хвалитися своїми міфічними маєтками та бабунею в Лондоні.
"Яка користь з усього? Товариші з цукроварні дивляться як на якусь сумнівну людину і все щось криють од мене... Навіть до "явки" поставились підозріло, хоча вона жодних сумнівів і не могла викликати...
З жандаром теж ні чорта не виходить... От хіба що Ніну можна буде використати..."
Вольнер недвозначно почав залицятися до полковникової Доньки після того, як переконався, що в полковника нічого не вивідаєш.
Особливо, що гнітило Вольнера, це те, що він не міг у своєму становищі вільно поводитися з робітниками. Зберігаючи своє інкогніто, треба було триматись паничем. , Пізно вночі, як усе навколо спало, виліз Вольнер через Вікно в сад, а відти вийшов у поле. Десь позаду загавкали с°баки, закалатав сторож, і знову тихо.
Місяць ще не сходив. На призначеному місці в ярку чека* ли на нього двоє.
Вольнер кашлянув і почув у відповідь таке саме кашляння
— Давно ждете?
— Ні, допіру прийшли...
Всі троє присунулися ближче один до одного і пошепки розмовляли.
Рамп, побачивши цю групу, був би вражений. Його практикант, що не подавав руки службовцям нижче економа, лежав по-приятельському з мізерним конторським писарчуком Суленком та слюсарем з цукроварні Яровим, і вони казали йому такі речі, яких би не насмілився сказати сам Рамп.
— Августе, ти нічим нам за ці два місяці не допоміг. І твоє перебування тут було б зайве, коли б не одна справа, в якій ти можеш дещо зробити...
— Я ж тобі казав, що мене цим самозванством поставили в ідіотське становище!
— Ти не нервуйся, як бариня, ми розуміємо твоє становище, воно погане, але і з нього можна мати вигоди...
Як виявилось із слів Ярового, справа стояла дуже серйозно. В цукроварні є шпик — робітником ніби прийняли...
— Мажеться до нас... Очевидно, Вознесенський щось про нас знає...
Вольнер перебив:
— З яких джерел міг дізнатись про вас Вознесенський?
— Чорт його зна! Але тобі треба взяти в оборот дочку, бо з папаїїгі чорта з два що витягнеш...
— Треба якнайшвидше все розвідати... Бо на селі неспокійно, й можуть почати арешти...
— Ну, а як Вознесенський і про мене знає? Що тоді?.. Донька, певно, матиме інструкції од палаші... А проте,— Вольнер хлопнув себе по лобу,— сподіваймось на успіх! В неділю я буду в Домашові у жандаря!
— Треба щоб хтось з тобою поїхав... для зв'язку... Умовившись про все, Вольнер вийшов із яру до маєтку. Вже третій рік працюють ці два товариші в районі Ста-
ростинської цукроварні, але повести якусь широку роботу не вдалося. Більше пропаганда, але й вона не гаразд посувається з того часу, як трьох чоловіка спіймали на розповсюдженні літератури.
Більше провадили персональну агітацію, готуючи сякии-такий кадр свідомих людей.
Губерніальна організація мала давні зв'язки з Старости-ном і тому надіслала туди Вольнера, але це мало посунуло роботу наперед. Йдучи з наради, Вольнер планував свій наступ на жандарову доньку. "Не засипатись би тільки..."
* * *
А Рамп у ці дні походжав веселий. З тиждень як від нього поїхав відомий адвокат з губерніального міста, запевнивши, що все буде гаразд і через місяць Рамп одержить документи в свої руки.
Гарячкова робота на плантаціях скінчилася, і буряки вилискували лапастим листям під сонцем.
Настала пора, що тягнеться два-три тижні перед тим, як почнеться косовиця. Частіше наїздили до маєтку веселі компанії. Випивалося безліч пляшок пива, вечорами виносили на веранду ломберні столи й грали в карти до ранку, їздили гуртом полювати і, коли не було дичини, стріляли селянських качок, а підніме баба репет — кидали їй два злоти та биту птицю на додачу.
Вольнер був невеселий. З нього кепкували, що він закоханий в Ніну, а він в душі радів, що так природно з'ясовано його сум.
А дійсною причиною суму була невдача в Домашові. Дуже несприятливо склалися обставини, і Вольнер нічого не дізнався.
Тепер він вишукував інших способів. Він мав завдання все розкрити за найближчий тиждень, а для цього треба було формувати зближення з Ніною.
На два дні свят жандар приїхав з донькою, Вольнер розпочав наступ.
Нінине серце зовсім не було такою фортецею, як здавалося Вольнерові, і першого ж вечора брама його, фігурально кажучи, привітно одчинилася йому.
Далі треба було ступити ногою побідника в другу фортецю — секретну жандареву шухлядку.
Ввесь наступний день Вольнер турманом кружляв коло Ніни, готуючись яструбом наскочити на неї увечері.
— Августе, як хороше з тобою! — томно нявкала Ніна, коли вони лишилися на самоті в темній алеї парку.— Мені здається, що це покійниця мама мене голубить!..
V Ніни мати давно померла, коли вона була ще дівчиною, а полковник, спробувавши сімейного щастя, не спокусився на нього вдруге і лишився вдівцем.
— Я боюсь, Нінусь, що як поведеться, то і я не довго буду тебе голубити...— з сумом у голосі промовив Вольнер.
— Що ти кажеш, Августе? Ти мене лякаєш!..
— Не лякайся й будь мужня, люба моя... Ти можеш мені допомогти...
Вольнер почував, що ворог хоч і не відступив, але стоїть на дуже невигідній позиції.
— Що? Що? Кажи! — нетерпляче тискала Ніна руку Вольнерові.
— Нінусь, люба моя, ти тільки не лякайся... бо я скажу тобі одверто — мене хочуть убити.
Ніна притиснулась до нього, ніби собою захищаючи Вольнера від невідомого ворога.
— Хто?
— Не знаю... Я позавчора одержав анонімного листа... Од мене вимагають, щоб я передав революціонерам на їхні гидкі діяння п'ять тисяч, а інакше мене уб'ють... Ти розумієш, що мені не жаль грошей, але давати гроші злочинцям я не можу...
— Любий мій, ти не бійся, я скажу папа, він спіймає, він знищить негідників!..