ПАН СЛИМАКІВСЬКИИ
Він твердо стояв на земній кулі, коли та диким мустангом кружляла в міжпланетних просторах. Ноги пана Слимаківського ні разу не затремтіли за всі п'ятдесят вісім поворотів Землі навколо Сонця, але на п'ятдесят дев'ятому крузі Земля смикнулася, як сполохана коняка, і пан Станіслав Слимаківський почув непевність у ногах...
З цього п'ятдесят дев'ятого круга й почалася їзда з перепонами, а пан Станіслав, призвичаєний до спокійної поїздки, кожну таку перепону фіксував у власних печінках тисячами "трясців".
У пана й до цього траплялися перепони в житті, але ті перепони проходив він у гарно пошитому сурдуті та в білих рукавичках, а коли й не проходив гаразд, то втішався з того, що він завдав декому чимало клопоту.
От і незадовго до цього "бешкету" була перепона, яку не здолав юридичний геній пана Слимаківського: помер його дядько й заповідав йому п'ятсот десятин лісу на Київщині. За місяць перед тим бачив пан на власні очі його заповіта, а як помер дядько, зникли кудись папери, і майном заколодів молодий волоцюга Ліщинський, що був тому дядькові "дев'ята вода на киселі". Суд визнав дійсним спадкоємцем Ліщинського, а пан Станіслав, пославши десятків зо два "трясців" у мертві печінки улюбленого дяді за те, що той не зумів як слід зберегти документів, почав судитися за ліс...
І, певно, судився б пан і по цей день, і, певно, просудив би пан свої триста десятин лісу та двісті ріллі, а не лишив їх хлопам на поталу, як зараз, коли б не цей гармидер...
Пан носив славне ім'я, записане до не менш славних книг, мав хоча й закладений тричі в банкові, але ж власний маєточок, а це вкупі й створювало підвалину твердого стояння на земній кулі.
Коли ж почався революційний галоп і пішли прахом і книги родів, і маєтки з ЛІФОМ та ріллею, пан Слимаківський почув непевність у ногах, а далі й зовсім утратив рівновагу.
На початку пана Станіслава неприємно вразило те, що на нього, відомого на всю округу ліберала й нащадка славного генерала Слимаківського, що боровся за визволення Польщі з-під московської кормиги, ніхто не звернув уваги... Вони, ці "неуки" і "бидляки", не зрозуміли величі моменту й замість боротьби за визволення почали грабувати та палити панські маєтки, ставлячись не зовсім ввічливо до їх власників.
Це неввічливе поводження і було за причину тому, що пан Станіслав вирішив за краще кинути родову Слимаківку, забравши свою дружину, огрядну пані Климцю.
Пан не боявся хлопів. О, він не з таких, що бояться! В його жилах тече кров хороброго генерала. Пан не боявся, але... але...
— Нехай бешкетують бидляки, потім будемо з них шкуру дерти!
Цю загрозу він пошепки сказав пані Климці, коли вони потай уночі, на селянському возі і в селянській одежі, втікали з маєтку.
І дивне діло! Зненависть панова до Москви в ту ніч ніби охолола, а може, він забув про неї, бо зненависть до хлопа затулила собою все. "Хлоп скрізь однаковий і скрізь його треба бити..." — думав пан, трясучись на возі. Він розумів, що хлоп затіяв щось; більше за звичайний "бунт", але не припускав, щоб ті "неуки" могли скерувати землю на новий шлях.
Твердо вірив пан, що все це ненадовго. Вони з Климцею пересидять заколот десь там у Житомирі чи в Києві, а потім своє візьмуть!
Климця — його старий друг. Все, що він думає і відчуває, вона відбиває як у дзеркалі і тільки в одному не погоджується з Стасем. Пан не вірить у бога, а пані вірить не тільки в бога, а й у інших таємничих істот — відьом та русалок. На цьому єдиному пан і пані не зійшлися впродовж двадцятьох п'ятьох років спільного життя.
Але те, що пан не вірить у бога, зовсім не означає, що він якийсь дурник соціаліст, всім розказує, що бога немає. Ні! Він ввічливо ставиться не лише до ксьондзів, а й до православних попів. Пан знає, що без віри та попів не можна керувати темним людом.
— Мамцю,— казав він не раз пані Климці,— я маю розум і освіту, і мені все те не потрібне...
Щоправда, освіта пана Слимаківського не була доведена До кінця, але справа, звичайно, не в дипломі...
Пан Станіслав вірив лише в те, що можна було помацати. Нема чого мацати — значить нема нічого...
Він так само, як і в бога, не вірив і в учені "вигадки", яких теж не можна було помацати, і, погодившись з Копер ніком про рух Землі навколо Сонця (Копернік же "Ув поляк), він не вірив у міжпланетні віддалі та розміри
Сонця й планет, про які кажуть учені. Хто міряв? Хто важив? А коли не міряно землемірним ланцюгом і не зважено на сотенних терезах у Слимаківці, нема чого по-дурному плескати...
Так думав пан Станіслав Слимаківський.
А ще він думав, їдучи залізницею з Житомира до Києва, що революція ні до чого і — самі з неї неприємності. От і в Франції була революція, а що? Пани взяли гору, і інакше бути не може...
Шкода, що пан не військовий та й роки не ті... Он уже смикає в лівій нозі, болить поперек та й схуд за останній час од турбот та хвилювання.
А ще думав пан Станіслав Слимаківський, сидячи в маленькій квартирі на околиці Києва, що добре отак спочити з півроку від господарських турбот. Завести поважні знайомства, ходити до театру і щодня читати газету.
Але місто зустріло непривітно, і спочити не довелось. Замість господарських турбот прийшли інші. Влада змінялася за владою, і кожен, хто не приходив, цікавився Слимаківськими. І хоч старі літа рятували від різних там мобілізацій, але все те нервувало і Климцю, і Стасека.
Щовечора прохала пані Климця Єзуса та його матку захистити їх од "лшекльонтих" більшовиків, але Єзус із своєю маткою, певне, втратили свою силу в ці прокляті часи і, мабуть, десь сховалися на околиці небесного Житомира або Києва.
Сліпа віра дружини дратувала пана, і він демонстративно почепив на стіні проти дверей портрета Леніна.
— От хто тепер, а не пан Єзус! — саркастично сміявся пан, показуючи на портрета. При цьому він плювався і вигукував невідомо на чию адресу: — Будь ти проклятий!
Не було панові життя на цій оскаженілій землі. Проходили роки, певно, рубали хлопи Слимаківського ліса в той час, як пан, забравши речі на продаж, ішов на базар.
Спочатку базар неприємно вражав пана. Брутальне поводження з "задроченими" панами базарних тубільців, глузування перекупок та дрібних "рвачів" ображали його до сліз; але згодом він призвичаївся і навчився давати відсіч. Знайшлися в базарній гущі і близькі своїм походженням люди, стало затишніше Слимаківському.