Імхотепові раптом стало так весело, що він мимоволі голосно розсміявся, і Ніке з докором глянула на нього. Невже його так розвеселили її тривоги і турботи?
— Насміхаєшся з мене? — У її очах знов появилися сльози.
— Ніке! — вражений незаслуженою підозрою, схопився за голову Імхотеп.— Адже цей "бородатий сірієць" ніколи не був сірійцем. Він мій приятель-єгиптянин, а борода — фальшива. Причепив її, щоб ввести в оману твою матір. У такий спосіб і я навідався б до тебе в Мехарум, якби ти не повернулася в столицю.
— О боги! — сплеснула в долоні дівчина.— Які хитруни! А я думала...— Ніке хвилину придивлялася до Імхотепа, ніби вперше його бачила. Мабуть, її уява малювала Імхотепа з бородою — і це викликало в неї посмішку. її настрій передався юнакові. Обоє розвеселились і не помітили, як у кімнату ввійшла Терсея. Господиня, либонь, не зраділа гостеві, бо іронічна гримаса перекривила їй губи.
— Рада бачити тебе здоровим,— холодно привітала Імхотепа.— Добре, що ти прийшов, бо нам треба поговорити віч-на-віч. Вийди, Ніке! — суворо наказала дочці, і та, хоч і знехотя, послухалася матері.
Імхотеп насторожився: чи, бува, батьки Ніке не придумали нових нечесних хитрощів? Що б вони не робили, а їм не вдасться розлучити його з Ніке. Навіть Філопатор неспроможний примусити його зректися коханої дівчини, хіба відбере в нього життя. їхня стійкість здолає всі перешкоди. А Ніке, напевне, не знала, що її мати збирається з ним говорити, інакше попередила б його.
Якусь мить Терсея сиділа сувора й замислена: мабуть, обмірковувала, з чого починати розмову.
— Що сталося — не відвернеш, забудемо минуле,— сказала сухо, маючи на увазі негідний вчинок свого чоловіка.— У житті всяко буває.
— Заради Ніке я готовий забути,— погодився Імхотеп.
— Саме про неї я й турбуюсь, і, гадаю, вона й тобі не байдужа,— Терсея нервово посмикувала на собі хітон.
її слова прикро вразили Імхотепа. Вона ж добре знає, яка дорога для нього Ніке. Що має на увазі, ставлячи під сумнів його любов до своєї дочки?
Імхотеп вирішив чекати, що вона казатиме далі.
— Ми з Доріоном не проти вашого одруження,— раптом промовила таке, що юнак спалахнув від щастя. Врешті збулося те, про що так довго мріяв! — Але з однією умовою,— попередила Терсея і стала прислухатися до звуків, що долинали з Єгипетсько-Сірійської дільниці.— Чуєш, як гримлять бубни? — спитала суворо, і страшна підозра згасила радість Імхотепа.
"Ось та нова пастка, яку готують мені батьки Ніке",— жахнувся він.
— Вже другий день б'ють барабани,— удавано спокійно промовив Імхотеп.
— Невже це ні про що тобі не говорить?
— Про війну з Антіохом,— вдав із себе наївного юнак.
— Про заклик Філопатора до єгиптян,— різко уточнила Терсея.— Маєш нагоду зрівнятися з нами, а тоді вже нічого не перешкодить вашому одруженню. Так вирішили ми з Доріоном,— потупилася вона.
Імхотепа кинуло в жар і в холод. Яка підступність! Терсея і Доріон сподіваються, що з такої кровопролитної війни набридливий жених уже не повернеться і їм розв'яжуться руки. Якби йшлося про долю єгипетського народу, то він без вагання взяв би в руки меч і спис, хоч досі ніколи зброєю не користувався. Навіть смерть не злякала б його. Тільки болотна хвороба перешкодила йому взяти участь у повстанні. Але зараз рука не підніметься вбивати сірійців, які ніколи не робили зла його народові, вони лише відвойовують власні землі, загарбані Птоломеями. І невже він, Імхотеп, повинен допомагати Філопаторові знову загарбати їх? Який важкий шлях до щастя! Ніке навіть не здогадується про новий злочин батьків.
— Не виконаю вашої вимоги: вона для мене неприйнятна,— силкуючись бути спокійним, відкинув підступну пропозицію Імхотеп.
— То попрощаєшся з Ніке,— їдко кинула Терсея, і в її очах появилася зловтіха.— Вибирай!
— Чи Ніке знає про ваш замисел? — спитав Імхотеп, щоб упевнитися в непричетності дівчини до цієї змови.
— Ми не зобов'язані ділитися з нею своїми задумами, — різко відповіла Терсея.— Діти слухаються батьків, а не навпаки.
— Я так і знав, що Ніке тут ні до чого,— зрадів Імхотеп. — Хоч і не візьму в руки меча, але ніколи не відмовлюся від Ніке.
— А я від Імхотепа,— обурена поведінкою матері, вбігла в кімнату дівчина, яка досі тихо сиділа в сусідній кімнаті й прислухалася до розмови.
— Ти зухвала й одержиш заслужену кару,— сварила дочку Терсея, підвівшись із крісла.— Буде так, як ми з батьком вирішили. Не пішла за Феона, хоч це достойна людина, не віддамо й за Імхотепа, поки він не стане елліном. Тож думайте і радьтеся, що вибрати — розлуку чи меч,— вийшла з кімнати.
— Я боялася, що ти вволиш волю матері,— шепнула Ніке.
Радість опромінила обличчя Імхотепа. Заради нього дівчина пішла всупереч своїм рідним.
— Ходімо в садок, щоб мати нас не підслуховувала, — запропонувала Ніке, знаючи, що та принишкла в своїй кімнаті, щоб чути кожне їхнє слово.— Може, нова поразка Філопатора зрівняє єгиптян з еллінами,— сказала, певна, що мати вже не почує.— Але нам знову доведеться чекати.
— А тим часом молодість наша мине і щастя промчить попри нас,— похнюпився Імхотеп.
— То порадь, що нам робити? — в очах дівчини появилися сльози.
Імхотеп знітився. Не знав, що їй відповісти. А з голови не виходила думка: "Як вибратися з цього безвихідного становища?" Є в нього одна мрія, але не знати, чи схвалить її Ніке. Якщо ні, то вони розлучаться назавжди. Треба підождати...
"Скажи!" — звелів йому внутрішній голос— Відвага і рішучість — запорука успіху, а непевність і слабодухість ведуть до поразки".
"Може, завтра",— завагався Імхотеп.
"Не відкладай, щоб не було пізно".
"Зроблю так, як велиш",— відкинув вагання юнак.
— Ми ще можемо бути щасливі,— проказав Імхотеп схвильовано.
— Я надіялася на тебе, чекала твоїх слів.
— Вони такі, що страшно вимовити їх.
— Я вислухаю тебе мужньо,— підбадьорила Імхотепа Ніке.— Навіть найстрашніше...
— Знаю таку країну, де люди живуть щасливо,— здалеку почав Імхотеп.
— Отже, це не Єгипет,— задумалася Ніке.— Але я не розумію твого натяку! Що це за країна? Де вона? В нас більше горя, ніж радості. Іноді, Імхотепе, запитую себе, чого люди так ненавидять одні одних, збиткуються одні над одними,— зізналася.— Як важко миритися з жорстокістю і підлістю, дивитися на сльози і терпіння ні в чому не винних нещасливців. Іноді хочеться втекти кудись світ за очі, аби не бачити того. Але куди?