В першу мить Імхотеп, не вірячи своєму щастю, знерухомів, а тоді на радощах по-хлоп'ячому підстрибнув.
— Чим ми, бідні люди, віддячимо тобі, достойний пане? — захвилювався.— Хіба молитимемо богів, щоб опікувалися тобою.
— А чи знаєш, Імхотепе, скільки в Кеміті богів? — лукаво запитав Меріб.— їх майже тисяча, не рахуючи еллінських. Колись знатимеш усіх. Забудеш одного — і вчитель божих наук Небамон обірве тобі вуха,— пожартував.
— Постараюся, достойний, щоб вони залишилися в мене цілими,— відповів жартом на жарт хлопець.— Але як знайти тебе у святині?
— Назвеш моє ім'я молодшим жерцям, які стоять на варті біля воріт. Поясниш, що я запросив вас сюди, а вони скажуть, де мене знайти.
Вважаючи, що розмову закінчено, Меріб обернувся і неквапливо попростував до міста.
Коли головний учитель зник за пагорбками, Імхотеп, як бистроногий орикс п, помчав додому — поділитися з батьками радісною новиною.
10 У Стародавньому Єгипті кожний десятий день був днем відпочинку.
11 Орикс — антилопа з пустинь Верхнього Єгипту
Радість і смуток, як любов і ненависть, часто ходять разом. У хатину Петубаста і його дружини Нехті їх приніс син Імхотеп. На перших порах обоє так раділи доброю вісткою, що зняли з себе найбільший скарб — зашиті в ганчірочці глиняні жучки-скарабеї — і повісили хлопцеві на шию. Хто носив такий талісман, був під опікою богів — і лихо обминало його. Хай тепер жучки опікуються Імхоте-пом, до якого так несподівано завітало щастя. Жерці вчать, що воно приходить до кожного єгиптянина принаймні раз у житті — і розумний не повинен втрачати його. Але щоб заслужити це щастя, треба якомога більше дарів жертвувати богам. Ось у кутку хижі низка копчених рибин, залишених на чорний день, якщо Сехет 12 не посприяє улову. Завтра він, Петубаст, віднесе їх Гору і Мерібові. Може, вчитель — добрий бог у людській подобі? Як Імхотеп вийде в люди, тоді сам пожертвує йому барана, а то й бика. Адже син стане писарем або збирачем податків, землеміром чи навіть управителем маєтків якоїсь багатої святині і не знатиме голоду, поневірянь. Добре живеться освіченим людям в Кеміті. Вони завжди вволю наїдаються білих пшеничних паляниць, жарених окунів з Гапі, жирних качок і гусей, п'ють не кисле пиво, а солодке вино. Та й сплять не на твердому очереті і осоці, розстелених на долівці, а на м'якій солом'яній постелі в ліжку, і їм прислуговують молоді рабині.
Петубаст співчутливо глянув на Нехті. Де вже їй до молодих нубійських рабинь, хоч ще і не стара. А яка була вродлива! Коли розбивали обоє жбан 13, їй сімнадцять виповнилось. Зів'яла у злиднях врода. Дружина Імхотепа, напевне, так швидко не зів'яне, бо в знатних людей багато рабів і слуг, які виконають за неї ту працю, від якої змарніла Нехті Вона не збиратиме очерету, щоб зварити ячмінну кашу, не мозолитиме рук, розтираючи на камені зерно, не знатиме голоду, коли розбушується море і в хатині довго не буде навіть риб'ячого хвоста. Ні! Знатних людей не стомлює важка праця. Слуга носить за писарем письмове причандалля, за збирачем царських податків — футляр з папірусами, у яких записані боржники, за землеміром жердину і шнурок, а за управителем палицю, якою він дубасить фелахів. Ось яким знатним стане Імхотеп
* Сехет — богиня риболовів і мисливців. Заключний акт староєгипетського шлюбного обряду
— Як розбагатієш, то придбай у Єгипетсько-Сірійській дільниці кам'яний будинок і рабів,— порадив синові Петубаст.— А мені купиш риболовну сіть і човна. Може, два, а то й три,— не задовольнився одним, бо така вже людська вдача: хто має багато — хоче мати більше.— Винайма-тиму їх риболовам.
— Як Ануп? — здивувався Імхотеп.
— За помірковану плату,— поспішив заспокоїти сина Петубаст.— Таку, щоб ми могли на неї жити ситно і спокійно.
— Од трьох човнів достатку ще не буде,— практичніше, ніж Петубаст, підійшла до діла Нехті.— У нас буде чотири,— вирішила вона.
— Чотири човни! Чотири човни! — На радощах Петубаст почав бити долонями об коліна. Ясніло змарніле обличчя Нехті.
А втім, завчасна радість батьків не передалася Імхотепо-ві. Навіть розбагатівши, він не купить їм чотирьох човнів. Тоді батько став би таким жорстоким, як Ануп.
— Невже ти так битимеш риболовів (якщо Сехет не наповнить їхніх сітей рибою), як побив тебе Ануп? — запитав схвильовано батька.
Трапилося це нещодавно. Запідозривши, що Петубаст приховав улов, Ануп жорстоко відшмагав його палицею. Насправді він риби не зловив: Імхотеп чув, як батько скаржився матері на богиню Сехет, яка відвернулася від нього.
Ануп весь обріс жиром, черево випнулося, як бедет 14, і Петубаст одним ударом кулака міг би збити його з ніг, але покірно зносив побої і лише постогнував.
Сперте об хижу, стояло весло. Воно було нове й важке. Імхотеп уже взяв його в руки, щоб зацідити ним по голові риботорговцеві, але мати забрала в сина "зброю". Опісля батьки раділи, що Ануп не зауважив зухвалості Імхотепа, а то вигнав би їх з хати, забрав би човна і сіть, прирік би на голод.
Мати весь день прикладала батькові до спини мокре полотно, а синці від побоїв зійшли лише нещодавно.
Імхотепа завжди обурювала жорстокість людей. На пристані не раз бачив, як наглядачі знущалися над рабами-ван-тажниками, сікли їх батогами, і від зойків цих нещасних ставало моторошно. Лупцювали своїх рабів греки і єгиптяни. Імхотепа дивувала покірливість рабів, і він запитував батька, чого вони не бунтують. Петубаст пояснив синові: невільника, який підняв би руку на свого пана, страшно мучили б, від чого його врятувала б тільки смерть. А як знущаються над фелахами! Петубаст це знає, бо юнаком утік з села до Александрії. їх б'ють, обшахровують збирачі податків, землеміри, писарі, а найжорстокіше поводяться з ними управителі маєтків: забирають у них мало не весь урожай, навіть дружин і дочок. Тому по Гапі пливуть човники з немовлятами. Батьки не хочуть, щоб їхня безталанна рабська доля повторилась у дітях.
14 Бедет — мішок зерна.
Донедавна елліни, хоч ненавидять єгиптян і чваняться своєю вченістю, теж викидали небажаних дітей на міські смітники. Тепер Птоломеї, під карою смерті, заборонили їм позбуватися дітей, бо хочуть, щоб у Кеміті було більше греків, ніж єгиптян.