Писар Імхотеп

Страница 26 из 51

Никитин Теодор

— Моя вина, Шамеше,— скрушно виправдовувався юнак.— Але досі ніхто чужий не заглядав у мою кімнату. Чи раби знають, що готується повстання? — спитав для певності.

— Більшість знає і чекає заклику,— відповів нубієць.— А ці відозви, які ти тільки що написав, дай мені. Я розповсюджу їх серед зрізувачів папірусу і землекопів. Дехто з них читає грецькі письмена, бо не завжди був рабом,— натякнув на себе самого.

Імхотепа раптом полонила тривожна думка: чи справді можна так довіряти нубійцеві? Може, за його приязними словами таїться підступ? Адже легко й помилитися в оцінці людей, яких ми вважаємо приятелями. А що, власне, він знає про Шамеша, крім того, що той сам про себе розповів? А втім, відступати вже пізно. Або ще нині він, перекладач Музейону, повисне на міських мурах, або придбає вірного друга.

— Кинь, врешті, підозри! — спересердя аж тупнув босою ногою Шамеш, помітивши непевність юнака.— Зрадивши тебе, я зрадив би рабів — позбавив би їх надії на волю. Без неї життя для них — гірше царства Осіріса. Ти повинен це знати.

Доводи нубійця переконали Імхотепа в його щирості. Сховавши в лахмітті відозви, Шамеш швидко вийшов з кімнати.

Імхотеп провів його поглядом до дверей і сів у крісло. Поспіх нубійця насторожив його. Підозра, яка вже була відступила, знову закралася в душу. Може, за хвилину сюди прибуде сам Доріон і зв'яже йому руки. Чи Ніке оплакуватиме його? А як зрадіє, довідавшись про його смерть, стратег! Та й Терсея і Доріон, напевне, радітимуть, що позбулися небажаного єгиптянина.

Імхотеп тривожно позирав на двері — чекав, що принесуть найближчі хвилини.

Час минав, але ніхто не появлявся. Раптом двері відчинилися — і в кімнату жваво увійшов Шамеш.

— Ще нині їх читатимуть зрізувачі папірусів і землекопи,— доповів Імхотепові.

IX

Шамеш повернувся з Ракотісу з низкою копченої риби, яку передала для Імхотепа Нехті. Нубієць не приніс усієї, хоч сам не скуштував жодної. Тепер, як Петубаст придбав власного човна і сіті, в його хатині не переводилися дари моря. Але до здійснення мрії — мати чотири човни — було ще далеко. Імхотеп не хотів, щоб батько став другим Анупом, і Петубаст мусив задовольнитися одним. Як повстання буде успішним, то народ позбудеться Анупів, і кожен риболов стане власником човна, на якому плаває. Навіть наглядачі на пристані муситимуть платити вантажникам, бо рабів не буде.

Хоч якою смачною була їжа в Музейоні, та Імхотеп понад усе любив рибу, закопчену матір'ю. Мабуть, ніхто в Александрії не зрівнявся 6 з нею в кулінарному мистецтві. І тепер, залишивши собі частину риби (другу віддав Шаме-шеві), він одразу взявся смакувати нею.

В Ракотіс, проте, Шамеш ходив не по рибу. Раб з тавром утікача, який швендяє вулицями, викликає підозру. Може, він замишляє нову втечу і шукає спільників. "Довгі вуха" стежать за своєю жертвою. Інша справа, якщо таврований раб повертається з Ракотісу з низкою копченої риби. Він несе її своєму панові і ні про що зайве не думає.

По дорозі з Ракотісу Шамеш зустрічався з довіреними людьми, вручав Птагмесу і Менхеперу нові, написані Імхо-тепом, відозви, а ті в свою чергу передавали йому вказівки Меріба. Те, що раб зупиняється біля них, "вух" не дивувало. Достойні люди теж люблять копчену рибу. А несумлінний раб, замість віднести своєму панові, розпродує її за халкої. Бо що спільного в раба і шановного писаря?

Навіть те, що Шамеш зупинявся час від часу на розмову з котримсь із рабів, не насторожувало "вух": адже біля нього не збирається гурт. Та й про що можуть розмовляти двоє рабів? Скаржаться на долю. А таврований стягує рибини з низки і роздаровує їх співбесідникам. Обкрадає свого пана, якого, мабуть, не боїться. Або той пан дуже старий і байдужий до того, що чинять його раби, або такий молодий і наївний, що довіряє їм. Шкода його. А може, він з тих диваків, які твердять, що раб — людина і має Ка,-— такі теж зрідка трапляються. Своїми недоречними твердженнями вони шкодять собі й іншим. Махнувши рукою на нубійця, "вуха" продовжували шукати бунтарів.

Увійшовши в кімнату, Шамеш вийняв з-за набедреної пов'язки папірус, який одержав від Птагмеса, і подав його Імхотепові. В ньому Меріб повідомляв свого помічника: Гармахіс передає, що у верхніх номах ось-ось спалахне повстання. Нехай Шамеш негайно сповістить рабів, щоб були напоготові.

Довідавшись про зміст папірусу, нубієць аж просяяв з радості.

— Таврований раб помститься за своє тавро,— проказав він збуджено і подер папірус, сховавши його шматочки за набедреник.

— Ти вийдеш з кімнати, а хтось загляне,— виправдався перед Імхотепом.— Спалю їх зараз. У Музейоні теж є "довгі вуха". Навіть окремі раби за обіцянки стали донощиками. Але ми всіх їх знаємо. Одного з них недавно знайшли в кущах з перерізаним горлом. Жерці гадають, що раби не поділили ячмінної паляниці. Інших запроданців теж не мине кара!

— Скільки в тебе людей? — перевів розмову на інше Імхотеп.

— Двадцять тисяч в Александра і ще стільки в Дельті, — порадував Імхотепа нубієць.— Ще кілька тисяч їх прибуде з іудейських дільниць. На чолі кожної тисячі стоятимуть військові стратеги, які підібрали вже сотників. Епістрате-гом над ними буду я,— не приховав гордості.

— За зброю візьмуться ще й сорок тисяч александрій-ських злидарів: єгиптян і сірійців,— поінформував Шаме-ша Імхотеп.

— Ха-ха! — несподівано засміявся нубієць.— Візьмуться за зброю!.. За яку? Ми повинні здобути її в еллінів. На перших порах за мечі нам правитимуть сокири і лопати, а за щити — сковороди. Багато нашої крові потече, але раби такі озлоблені і так прагнуть помсти, що не відступлять перед гоплітами і не пощадять нікого з гнобителів.

"Ніке теж загрожує небезпека,— жахнувся Імхотеп.— Як її відвернути од неї?"

Розлючені раби не зважатимуть, що Ніке ні в чому не винна. Проте він не може попередити її про небезпеку, бо це з його боку була б зрада повстання. Від Ніке узнала б про нього Терсея, а од Терсеї довідався 6 і Доріон. Тоді весь задум зазнав би невдачі і тисячі людей повисли 6 на мурах. Навіть смерть Ніке не примусить його відкрити таємницю, хоч він радо віддав би своє життя за кохану. Бо що воно варте без неї?