— Мені здалося, що слово "раб" тобі ненависне,— відповів Імхотеп.
— Ніколи не шкодуватимеш, що взяй до уваги почуття Шамеша! — збуджено вигукнув нубієць і вибіг з кімнати.
Така поведінка Шамеша свідчила про його зухвальство, бо раб без дозволу пана не сміє рушити з місця, але Імхотепа це не розгнівало. В нього було чимало запитань до нубійця, на які він повинен одержати відповідь.
Минуло десять днів, що їх дав Імхотепові на ознайомлення з Музейоном Ератосфен, а на одинадцятий гім-назіарх покликав його до себе.
— Все, що варте уваги, ти вже побачив, а тепер займися перекладами,— подав Імхотепові два футляри.— Не поспішай, як це звичайно роблять молоді, які хочуть похизуватися своїми знаннями, бо поспіх не допомагає, а шкодить справі,— повчав молодого перекладача.— За свою працю одержуватимеш щомісяця міну.
Від несподіванки Імхотеп сторопів. За такі гроші вони з Ніке житимуть у достатку. Терсея і Доріон уже не повинні чинити їм перешкоди.
Поклонившись гімназіархові, Імхотеп пішов до своєї кімнати. Обережно вийняв з футляра сувої і, глянувши на них, зрадів. В одному була повість "Зачарований принц", в другому — оповідь "Про пригоди моряка, корабель якого розбився". В святині Гора теж зберігалися папіруси з цими повістями, й Імхотеп їх читав. Більше сподобався йому твір "Зачарований принц".
Молодий принц під час своїх мандрівок по чужих землях прибув до країни Нагарін. Тут закохався в дочку князя, і вона відповіла йому взаємністю. Женихів, які хочуть розбити жбан з вродливою княжною,— сила-силенна, та князь обіцяє віддати дочку за того, хто переможе всіх інших. Боги сприяють принцові: він стає переможцем і одружується з княжною.
"Щасливець!" — позаздрив принцові Імхотеп.
Якби-то Доріон вчинив так, як старий князь, звелівши йому позмагатися з Феоном.
Імхотеп глибоко вдихнув повітря, напружив м'язи на руках, як атлет перед змаганням. Вони налилися силою. Задоволено усміхнувшись, розслабив їх. Він, напевне, переміг би стратега — і Ніке була б його.
Помріявши хвилину, сів за стіл, узявся за переклад. Але Ніке не сходила з гадки, і праця йшла мляво.
Переклавши кілька рядків, відсунув від себе папіруси.
"Ератосфен радив не квапитись,— послався на гімназі-арха.— Загляну до Ніке, поділюся з нею радісною новиною".
Дівчина, як завжди, чекала Імхотепа. Довідавшись про міну, вона справді неабияк зраділа.
— Гадаю, невдовзі од наших жбанів залишаться черепки,— пожартувала.— А може, тепер ти розіб'єш їх з іншою? — вдала, що її пройняв страх.
Від такого жарту юнак аж зіщулився.
— В Кеміті існує для мене лиш одна Нефер-Ніке,— поклав руку на серце.
Відповідь, мабуть, задовольнила дівчину, бо вона ніжно погладила коханого по густій, чорній чуприні.
— Батькам про міну скажеш не ти, а я, — вирішила.— Я швидше доб'юся їхньої згоди.
Від тієї розмови минуло чимало часу, але Доріон і Терсея все ще зволікали з дозволом на одруження дочки з єгиптянином. Хоч кожен день для закоханих був роком, але мусили чекати.
Імхотеп завершив переклад "Принца", віддав його гім-назіархові, і той почав уважно порівнювати обидва тексти. Юнак здогадався, що Ератосфен знає єгипетські письмена.
— Я задоволений перекладом,— відклав папіруси гім-назіарх. — Меріб недарма розхвалював свого учня. Але він, мабуть, не сподівався, що цар візьме тебе, єгиптянина, до Музейону, і тепер шкодує... Чого людина найменш сподівається, те може її спіткати. Скажу Філопаторові, якого перекладача ми придбали. Тепер берися за "Пригоди моряка".
Проте Імхотепа чекала важливіша праця, і "Пригоди моряка" він змушений був відкласти. Вранці навідався до Меріба — і той звелів йому написати грецькою мовою кілька відозв, призначених для рабів на пристані, і передати їх Птагмесові і Менхеперові. В них треба обіцяти волю тим рабам, які візьмуть участь у повстанні.
Імхотеп так зосередився, що не почув, як хтось увійшов до кімнати, став у нього за спиною. Помітивши тінь, що лягла на папірус, він здригнувся, схопився з крісла.
Раптом побачив Шамеша.
— Не припускав я, що мій молодий пан причетний до такого небезпечного діла.— Шамеш вказав на папірус з відозвою — і очі його запломеніли радістю. Імхотеп, проте, не зауважив її, думки гарячково шукали рятунку, але не знаходили. Знищити відозви не встигне. Або Шамеш силою відбере їх, або на його крик прибіжать переписувачі з сусідніх кімнат. А може, звернутися до його сумління? Навряд чи допоможе... Шамеш за зраду одержить волю, якої так прагне. А втім, треба спробувати...
— Я в твоїх руках, Шамеше,— намагаючись заспокоїтись, проказав Імхотеп.— Може, колись я скривдив тебе, то зараз у тебе є нагода помститись мені й одержати волю,— звів очі на нубійця.
Від гніву аж сіпнулося обличчя Шамеша.
— Замовкни! — крикнув на Імхотепа так, ніби вони помінялися ролями. — За що ображаєш мене? Які підстави маєш до таких страшних підозр? Хоч я невільник, але не зрадник і зрадою волі не купую. Шлях до неї вказують відозви. Ми давно чекаємо часу, про який ідеться в цих відозвах, і не упустимо його. Не знак оцей на моїм чолі, а зрада стала б тавром ганьби.
Імхотеп на радощах мало не обняв Шамеша, якого неволя не зламала, не позбавила людяності і честі.
— Будь моїм другом! — схвильовано запропонував він нубійцеві.
— А ти вважав мене ворогом,— дорікнув Імхотепові Шамеш.— Я став для тебе другом від першої нашої розмови,— додав.
Імхотеп похопився: ще й досі не розпитав нубійця, як той опинився в неволі і де навчився грецьких письмен.
— Мій батько був знатним зброярем у Куші, — почав свою розповідь Шамеш.— Він не шкодував грошей на моє навчання, і в школі я оволодів грецькою мовою. Коли на нас підступно напали полководці Філопатора — Сосібій і Агатокл, кожен нубієць, здатний носити меч, став на захист рідної землі. Мене придавив був смертельно поранений списом кінь. Не встиг я вибратися з-під нього, як на мене напали, зв'язали руки — і я став невільником. Але нубійці прогнали еллінів з нашої землі,— загордився своїми земляками.— Купив мене еллінський суддя Фетібій — жорстока людина. Та від нього я втік. Це він велів випалити мені на чолі цей знак бунтівника і подарував мене Музейо-нові. Непокірними рабами не дорожать. А ти, мій молодий пане, надалі будь уважніший,— застеріг Імхотепа від необережності, яка могла 6 його погубити.