Любуша ніжно милує його голову.
Швидко увіходить Вернидуб, ще через хвилину Мальванов і Хламушка. Шалімов підводиться, хитаючись.
Вернидуб. Любуша, де ви? Пора у вагон, зараз їдемо. Другий дзвінок.
Мальванов. Да, пора, Любуша, ходім.
Любуша (проводить рукою по очах, поправляє волос ся). Так., так... Я зараз...
V
Мальванов бере її під руку.
Так... ходім... Прощай, Саша.
Шалімов (поривається до неї, але зараз же спинився. Глухо). Прощай.
Всі виходять, Любуша оглядається на Шалімова. Він кидається до неї, але раптом затримується, кусаючи стиснуті пальці.
Пауза.
За вікном свистки і гудок паровоза. Шалімов підбігає до вікна, розкриває його і жадібно вдивляється в темряву. Тоді відходить. На його обличчі нестримна мука. Він стискує кулаки, рве комір, нарешті, не витримавши, кидається до виходу. Назустріч іде знайомий нам залізничник, перегортаючи на ходу ту ж таки записну книжку.
Шалімов (задихаючись). Бакинський експрес, вже вирушив?
Залізничник (звичайним своїм тоном, не відриваю-чись від книжки). Т^рг, гражданин, довідок... Шалімов. Я вас питаю — поїзд пішов?
Шалімов не кричить, але є, мабуть, в його голосі і обличчі щось таке, що примусило здригнути й відступити навіть цього суб'єкта.
Залізничник (злякано й шанобливо). Так точно, щойно відійшов.
Вбігає Спичаковський.
Спичаковський (кричить). Не може бути! Вже пішов? (Хапає залізничника за барки.) Зараз же кажи мені, де поїзд?
Залізничник. Щойно пішов, їй-богу, я не винуватий.
Спичаковський. А! (Сідає на стілець і швидко знімає черевики.) Не народився ще той поїзд, який би утік від —Спичаковського. (З черевиками в руці стрибає у вікно й зникає.)
Залізничник. Уму непостижимо. (Виходить.)
Шалімов (його обличчя перекривилося мукою. Він хитається). Прокляття життю, що втікає, прокляття просторові і рухові! (Виймає з кишені револьвер і стріляє собі в груди.)
Постріл лунає глухо й уривчасто. Шалімов падає. Першими вбігають все той самий залізничник та якийсь носильник. Зараз за ними увіходить Хламушка, Ніна, Темі, професор та інші члени .депутації. Жвава розмова й сміх.
Залізничник. Уму непостижимо! На, повному ходу догнав. Чудасія — просто, як в цирку. Чого це тут порохом смердить? Лишечко!— Та це ж той гражданин!
Хламушка. Так, це бігун. А ми все думали — бреше.
Ніна (перша побачила Шалімова, скрикнула І кинулась до нього). Боже мій! Олександр Іванович! Доктора! Мерщій доктора!
Рух Вигуки. Всі підбігають до Шалімова. Його підіймають і кладуть на
канапу.
Хламушка. Цього я тільки й боявся. Професор. Бідний молодий чоловік. Дозвольте, товариші, я трохи лікар — дозвольте.
Всі розступаються і пропускають його до Шалімова. Він схиляється, оглядаючи рану.
Професор (твердо). Зараз же виведіть всіх сторонніх.
Залізничник (несподівано виявляє співчуття й енергію). Граждани! Розійдіться. Тут не можна лишатись. Треба ж такого лиха! Уму непостижимо!
Професор. Відсуньте стіл. Зараз же в аптеку.
Залізничник. Так точно. Тут єсть на вокзалі. Я принесу, що треба.
Професор. Тягніть все, що є. Марлі, вату, сулему. Води. Окропу. Та білизни. Дістаньте в конторі чистих прости-радел і подушок.
Залізничник. Зараз все буде. Треба ж такого... (Біжить.)
Ніна. Олександр Іванович... бідний мій... милий... Шалімов (очуняв) Любуша... А, це ти... Ніно.
Залізничник повертається в супроводі двох дівча т-санітарок в білих халатах, які несуть білизну, подушки, жбан з окропом, вату, пляшки з ліками і т. ін. Професор і санітарки беруться до роботи.
Шалімов. Любуші... телеграму.
Хламушка. Що він говорить?
Ніна. Він просить послати телеграму Любуші.
Хламушка. Так, він має на це право. Життя за простір. Що ж, це можна зробити. Треба спитати, де перша зупинка. Поїзд відомий, номер вагона я пам'ятаю. (Виймає книжку І пише.)
Залізничник. Перша зупинка в Продольній, через годину. Можна блискавку. Напишіть, я вмить відправлю.
Хламушка (читає). "Продольна Бакинський експрес міжнародний вагон № 2313 Мальвановій. Шалімов серйозно поранений благає вас приїхати. Хламушка". Відправляйте. Віддає залізничникові, який виходить.
Шалімов. Любуша... вернись... телеграму.
Хламушка (підходить до нього). Телеграму послали, заспокойся. (Відводить набік професора.) Ну, як,—єсть надія?
Професор розводить руками. Хламушка. Поїзд біжить, і з кожним биттям його серця шириться безодня між ними. Шалімов. Любуша... вернись. Хламушка. Так, тепер гукай... А проте...
Темрява.
ВІДМІНА ДРУГА
Медпункт на вокзалі.
Через п'ять годин по тому. Близько двох годин ночі. Всі вогні погашено і тільки на одному з столів горить невеличка настільна лампа з голубим шовковим абажуром. Шалімов лежить па ліжку, укритий чистим простиралом. Біля нього санітарка, Ніна і професор, що прислухається, схилившись, до дихання хворого. Хламушка сидить у кріслі
; ближче до рампи. Професор обережно випростується і тихо підходить до інших. Ніна іде
за ним.
Ніна. Скажіть-бо, професор, невже ніякої надії?
Професор. Важко зараз сказати щось певне. В усякому разі кулю треба вийняти сьогодні ж уранці. Звісно, якщо він доживе до ранку.
Ніна. Доктор!
Професор. Нічого нібито й не зачеплено, але кровотеча, кровотеча... Головне, щоб не збільшилась гарячка. І потім йому не можна хвилюватись, а він кидається, жде.
Шалімов (стогне). Любуша... Любуша.
Професор. Чули? (Вертається до Шалімова.)
Ніна. Хоч би вже вона скоріш приїхала. Яка мука. Котра година?
Хламушка (дивиться на годинник). Без двадцяти два.
Н і н а. Дві години. Дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, година, друга. Коли ви відправили?
Хламушка О-пів на десяту.
Ніна. Майже п'ять годин. Чому ж її немає?
Хламушка. Ви забуваєте, що їй доведеться чекати зустрічного поїзда. Тепер вже скоро. Поїзд буде через півгодини.
Н і н а. Хоч би вже скоріше. Нащо він це зробив? Чому не сказав їй — "лишися".
Хламушка. Чому... легко сказати. Час, коли можна було вирішити словами, для нього вже пройшов. Затримати її в ту страшну хвилину можна було... лише ціною життя.
Ніна. Ціною життя! Відняли все — спокій, радість,— не. досить, віддай останнє — життя.
Хламушка. Ціна, звичайно, висока, але ж і мета чимала — повернути вчорашній день.