Спичаковський. Поцілунок летючий, а щілина звичайна,— в дверях. Замкнув дружину і втік. Здається, ясно. А ще професор. Ф-фу!..
Мальванов. Ай, ай, Спичаковський, та хіба ж так можна з жінкою? А ще казав — "пушинка", "метелик".
Спичаковський. Жахлива помилка. Відсутність досвіду. (Хмуро.) Не пушинка, а гиря, млинарське жорно. Гірше від устілок.
Мальванов.' Ну, словом, чудово! Іди мерщій в багажну контору, ось тобі записка. Цих ящиків чомусь немає, він каже, що на обмінному пункті.
Спичаковський. Гаразд, з'ясуємо. Дивіться ж, мене немає. Прийде дружина, кажіть — поїхав. Інакше не пустить. Відведе додому. Я буду там, сюди не прийду. (Зникає.)
Мальванов. Добре, добре, іди. Попався-таки, нещасний. А така з виду тоненька, тендітна,— іменно "пушинка". Ну, то ходім і ми, товариші.
Увіходить та сама делегація і прямує до Мальванова.
Професор. А, ось де вони! Добривечір, дорогий колего! Нарешті ми вас знайшли.
Мальванов (злякався). А що. ..що таке? Але пробачте...
Професор. Семене Семеновичу, де ж наше привітання. (Йому подають розкішну теку.) Ми прийшли, дорогий колего, вітати вас від імені нашого товариства... (Чхає, дехто з делегатів теж), з нагоди тієї... (Чхає.) Надзвичайно паскудна погода,— з нагоди вашої сгйіливої подорожі в ті далекі пустині, де велично панує... (Чхає.) Надзвичайно жахлива погода... (Чхає.)
Мальванов. Але, дорогий учителю, це зовсім зайве. З'являються двоє фотографів з апаратами і негайно націляються
на Мальванова.
Професор. Е, ні, дозвольте,— дайте ж мені скінчити. (Читає.) "Невгамовний дух Прометея26, благородний неспокій бунтарського розуму завжди штовхали людину до нових і нових дослідів".
В цю мить вбігає Пушинка і рішуче повертається до Мальванова, незвертаючи-ні на кого уваги. Вона дійсно заслуговує такого імені, і ніколи не подумаєш, що ця тендітна, принадна жінка може бути такою енергійною.
Пушинка (немов вихор, прориває лави, перекидає ana-рат одного з фотографів, відштовхує професора). Товариш Мальванов! Де Спичаковський? Де мій чоловік?
Професор (підіймає окуляри й теку). Моя промова! Мої окуляри! Це якийсь тайфун, а не Жінка. Гірша від сьогоднішньої погоди. Адже ж розбились!
Фотограф (піднімаючи апарат іл касети). Пропали знімки.
Пушинка. Де мій чоловік? Куди ви його поділи?
Мальванов. Але, дорога Пушинко, пробачте, товаришко Спичаковська...
Професор. Добра мені "Пушинка". Це справжня бомба! Пропали окуляри!
Мальванов. Ваш чоловік, здається, повнолітній, і під моєю опікою не перебуває. Він поїхав.
Пушинка. А! Він поїхав!.. Ну, це ми побачимо. Я вам покажу, як чужих чоловіків завозити. Я не подивлюся на вашу експедицію! Вигадки які! Я його з поїзда витягну (Бурхливо виходить.)
Мальванов. Ну, що поробиш з такою відьмою!
Професор. На жаль, мені не пощастить закінчити мою промову, дорогий колего. Окуляри, розумієте, луснули. Ну, нічого, ви прочитаєте її у вагоні. Прошу. (Віддає Мальва-нову теку й тисне руку.) Щасливої дороги. Бажаю вам
перемогти всі каракумські пустині, Саракамиш, Узбой і Барса-Кельмес.
Мальванов. Спасибі, спасибі. Завітайте до нашого вагона. Ми зараз.
Професор. Дуже радий! Ходім, товариші!
Виходять всі разом. ^
— Хламушка. Ну, я побіг на Білоруський. * Мальванов. Та почекайте, Танин же поїзд ще не
скоро. Серьожа, піди подивись, як там Спичаковський. Ну й
Пушинка,— не пушинка, а піроксилін. Вернидуб. Добре. (Виходить.)
Хламушка. Спробую подзвонити на Білоруський. Увіходить Темі. Побачивши Мальванова, повертається до нього.
Темі. Ігоре Миколайовичу! Ви ще не поїхали,— яка ж я рада!
Мальванов. Темі! Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не— можна виходити, та ще в таку жахливу погоду!
Темі. Ні, ні, я вже зовсім здорова. Зовсім.
Мальванов. Добре здорова,— з плевритом погані жарти. Дивись, яка червона. Напевно, з температурою вибігла. (Прикладає руку до її чола.) Авжеж гаряча! І голова, і серце.
Темі (бере цю руку і прикладає до уст). Учителю, дорогий мій учителю! (Плаче.)
Мальванов. Ну, то чого ж ти плачеш, дурненька?
Темі. Я не можу, я не можу лишитись, коли ви, коли ви поїдете.
Мальванов. Ну, ну, заспокойся,— поїдеш потім і ти. Куди ж тобі їхати хворій? Відпочинеш в Криму, видужаєш, а через рік поїдемо разом. Вже будувати. Путівку одержала?
Темі. Спасибі, спасибі вам за ваші турботи. Рідний батько не міг би так піклуватись. (Плаче.)
Мальванов. Ну, досить, заспокойся, сідай. (Дбайливо влаштовує її на канапі.) Випий води. Любуша, дай нам води.
Любуша. Зараз. (Подає воду.) Мальванов. Випий, голубко, не плач. Темі. Спасибі. (П'є.) Спасибі! Любуша. бідняточко. (Гладить її руки.) Темі. Це ваша дружина?
Мальванов. Так, ми недавно побрались. Вона їде зі мною. Поки до Красноводська 27.
Любуша. Неправда, я поїду з ним скрізь.
Темі. І ви, і ви... Ну,, як ви поїдете... Як ви поїдете без мене в це прокляте місце?
Мальванов. Та годі-бо, чудачка, яке там прокляте місце. Ти ж сама майже інженер, як тобі не соромно?
Темі. Так, але я знаю, там загинув мій батько, звідти ще ніхто не повертався. Чи можу ж я бути спокійною, коли ви... коли ви їдете туди!
Любуша (схвильовано). Ігор! Невже це правда...
Мальванов (розсердився і встав). Що за безглузді казки! Як тобі не соромно, Темі? Твій батько не мав ні машин, ні людей, ні води. І невже ти думаєш, що я зостанусь через жіночі сльози? Я більшовик, якому велика країна довірила велику справу — дати воду твоїм же браттям, мертвим піскам Саракамишу.
Темі (встає, притихла). Вибач мої дурні слова. (Витирає очі.) Прости бідну Темі.
Любуша (обіймає її). Не плачте, Темі, ми йернемось.
Мальванов (пом'якшав). Ну, ходім, друзі, ходім, Темі, я покажу тобі нашу експедицію. Барса-Кельмес, подумаєш, жах!— Якесь паршиве болото. (Бере Любушу під руку.) Повір, моя дитино, що в тисячу разів страшніше те болото, в якому ти погибала, та з якого я тебе звільняю.
Любуша (здригнулась). Так, так, мерщій поїхати, забути ці муки.
Мальванов. Я завезу тебе від минулого, і ти більше не вернешся в нього. Це й буде наше Барса-Кельмес. Виходять всі троє. Знову увіходить Пушинка. Озирається. Шукає.
Пушинка. Сховався, негідник. Увесь вокзал обшукала, всі поїзди. Ніде немає. Ні, я цього так не залишу. Я до начальника станції піду, в ДПУ! (Виходить ліворуч.)