Чаклун, піднявшись на дерево, примудрився, зламавши кілька гілок, відчепити якір. Звільнена куля миттєво злетіла вгору, захопивши якорем чаклуна, і злощасний негр абсолютно несподівано помчав верхи на цьому крилатому коні в повітряний простір ...
Ступор натовпу, коли він побачив, що один з її вангангів несеться в повітрі, не піддається опису.
— Ура! — закричав Джо, в той час як "Вікторія" завдяки своїй великій підйомній силі швидко злітала вгору.
— Він тримається міцно, — промовив Кеннеді, і невелика подорож, звичайно, не зашкодить йому.
— Що ж, ми скинемо цього чорношкірого? — запитав Джо.
— Що ти! — відгукнувся доктор. — Ми спокійнісінько опустимо його на землю, і, думається мені, що після подібної пригоди його вплив як чаклуна серед його одноплемінників надзвичайно зросте.
— Мабуть, вони навіть зроблять з нього бога! — вигукнув Джо. — З них станеться!
"Вікторія" була вже на висоті майже тисячі футів. Негр з відчайдушною енергією вчепився в канат. Він мовчав, очі його були спрямовані в одну точку. До його жаху приплутувалося здивування. Легкий західний вітер відносив "Вікторію" від Казеха. Минуло півгодини. Доктор, помітивши, що місцевість під ними абсолютно безлюдна, зменшив полум'я пальника і знизився. Футів за двадцять від землі негр наважився зістрибнути. Він впав на ноги і прожогом кинувся бігти до Казеху, а "Вікторія", звільнена від зайвого вантажу, знову стала підніматися.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Наближення грози. — Місячна країна. — Майбутнє африканського континенту. — Машина і кінець світу. — Вид місцевості при заході сонця. — Флора і фауна. — Гроза. — Зона вогню. — Зоряне небо.
— Ось що значить стати синами Луни без її дозволу — заговорив Джо. — Адже цей супутник Землі міг сьогодні піднести нам препогану витівку. А ви, сер, своїм лікуванням не підірвали слави богині?
— Справді, що з ним, з цим казехським султаном? — втрутився мисливець.
— Сорокарічний напівмертвий п'яниця — відповів доктор. — Плакати по ньому навряд чи хто-небудь стане. З цієї пригоди слід зробити висновок, що почесті і слава швидкоплинні і не треба ними дуже захоплюватися.
— Тим гірше! — вигукнув Джо. — Мені, щиро кажучи, це було до душі. Подумати тільки! Тобі вклоняються, ти розігруєш бога ... А тут раптом з'являється луна, та ще вся червона, як ніби вона дійсно розлютилася ...
Так базікав Джо, розглядаючи нічне світило з абсолютно нової точки зору; а в цей час небо на півночі стало заволікатися густими, зловісними хмарами. Досить сильний вітер на висоті трьохсот метрів над землею гнав "Вікторію" на північно-північний схід. Над нею лазурне склепіння було ясним, але чомусь здавалось важким.
Близько восьмої години вечора наші аеронавти перебували на 32 ° 40 ' східної довготи і 4 ° 17' південної широти. Під впливом грози, що насувалася, повітряна течія несла їх зі швидкістю тридцяти п'яти миль на годину. Під ними швидко перебігали хвилясті родючі рівнини Мфуто. Ця картина була так мальовнича, що не можна було нею не захоплюватись.
— Ми зараз в центрі Місячної країни — зауважив доктор Фергюсон. — Адже ці місця зберегли і понині свою древню назву, мабуть, тому що в усі часи тут обожнювали Місяць. Дійсно, чудова країна! Важко де-небудь зустріти більш розкішну рослинність!
— Добре було б перенести її під Лондон, це було б неприродно, але дуже приємно — зауважив Джо. — Чому вся ця краса дісталася таким диким, варварським країнам?
— А хто може поручитися — заперечив доктор — що з часом ця країна не стане центром цивілізації? Може бути, в майбутньому, коли в Європі земля виснажиться і перестане плекати населення, народи кинуться сюди.
— Ти гадаєш? — запитав Кеннеді.
— Звичайно, дорогий Дік. Простеж за загальним ходом подій, згадай про переселення народів, і ти прийдеш до того ж висновку. Азія — перша годувальника світу, чи не так? Чотири тисячі років, можливо, вона творить, запліднюється, дає врожай, а потім, коли лише камені всіють землю там, де раніше колосились золоті гомерівскі ниви, її діти покидають її виснажене і зів'яле лоно. І ось ми бачимо, що вони спрямовуються в Європу, юну і потужну, вона живить їх дві тисячі років. Але і тут родючість вже йде на спад з кожним днем. Нові хвороби, що ні рік вражають рослинність, мізерні врожаї, недостатні ресурси — все це вірна ознака згасання життєвої сили, неминучого спустошення. І ми бачимо, що народи кидаються на рясні груди Америки, як на джерело, яке, може бути, не можна назвати невичерпним, але яке поки ще не вичерпалося. І цей новий континент в свою чергу стане старим; його незаймані ліси будуть вирубані для потреб промисловості; ґрунт ослабне, бо понадміру багато виробляв, тому що з нього занадто багато вимагали, знесиліє; там, де щороку знімали два врожаї, тепер насилу отримують з виснаженої землі один. І ось Африка запропонує новим расам скарб, що століттями нагромаджувався в її лоні. Сівозміна і осушення болотистих місцевостей оздоровлять шкідливий для європейців клімат, розсіяні по країні водні шляхи з'єднаються в загальному руслі і утворюють судноплавну артерію. І ця країна, над якою ми паримо, більш плодоносна, багатша, більш життєздатна, ніж інші, стане великою країною, де будуть зроблені ще більш дивовижні відкриття, ніж пара та електрика.
— Ах, доктор, — сказав Джо — як би хотілося все це побачити своїми очима.
— Ти занадто рано народився, милий мій.
— Між іншим, — сказав Кеннеді — це буде, мабуть, нудна епоха, коли промисловість поглине все і вся. Людина доти буде винаходити машини, поки машина не пожере людину. Я завжди уявляв собі, що кінець світу буде тоді, коли який-небудь гігантський котел, нагрітий до трьох мільярдів атмосфер, підірве наш земну кулю.
— Додам, — сказав Джо — що в роботі над машиною не останню роль зіграють американці.
— Так — відповів доктор — по частині котлів вони майстри! Але не будемо забиратися в такі нетрі, давайте помилуємося цими Місячними землями, раз нам пощастило їх побачити.
Сонце, прориваючись крізь гряди хмар, золотило своїми останніми променями землю; потоки світла виливалися на гігантські дерева, на деревовидні папороті, на стелений мох. Хвиляста поверхня ґрунту там і сям піднімалася у вигляді пагорбів, гір на горизонті не було видно. Серед непрохідних заростей стелилися галявини, тяглися колючі живоплоти, а на галявинах були розсіяні численні сільця, оточені як би природними кріпосними стінами з колосального молочаю і коралоподібних кущів.