Незабаром серед розкішної зелені зазміїлася Малагарасі — найбільша річка з тих, що живлять озеро Танганьїка. У неї вливаються численні потоки, які беруть початок в ставках, що утворилися в глинистому шарі ґрунту, або струмках, що роздулися під час повені. Аеронавтам вся західна частина країни малювалася у вигляді якоїсь мережі водоспадів.
На розкішних луках паслася худоба: тварини з величезними горбами майже тонули у високій траві. Пахучі ліси здавалися гігантськими букетами, але ці букети рятували від денної спеки левів, леопардів, гієн, тигрів. Часом слон розгойдував верхівки дерев, і чувся тріск стовбурів, що ламались його іклами.
— Ось така країна для полювання! — із захопленням вигукнув Кеннеді. — Я впевнений, що куля, випущена в ліс навмання, не може не знайти собі гідну дичину. А скажи-но, Семюель, чи не спробувати тут пополювати?
— Не можна, дорогий Дік: насувається ніч, і ніч страшна, з нею йде гроза. А грози жахливі в цих місцях, що представляють собою як би гігантську електричну батарею.
— Ваша правда, сер — втрутився Джо. — Стало надзвичайно душно, вітер зовсім спав, відчуваєш, як щось насувається.
— Так, повітря насичене електрикою — відповів доктор — і всяка жива істота чує стан повітря перед боротьбою стихій. Я, особисто, зізнатися, ніколи досі не відчував цього з такою силою.
— Ну, а чи не думаєш ти, друже мій, що нам слід було б спуститися? — промовив мисливець.
— Навпаки, Дік, я волів би піднятися вище. Одного тільки боюсь: як би перехресні повітряні течії не відкинули нас від наміченого маршруту.
— Хіба ти, Семюель, хочеш змінити напрямок, по якому ми летіли до сих пір від узбережжя?
— Річ у тім, Дік, якби це мені вдалося, я охоче просунувся б прямо на північ на сім або вісім градусів і спробував би дістатися до тих широт, де, як припускають, знаходяться витоки Нілу. Бути може, нам вдалося б побачити там якісь сліди експедиції капітана Спіка або, мабуть, навіть самий караван Хейгліна. Якщо тільки мої обчислення вірні, то ми зараз знаходимося на тридцять другого градусі сороковий хвилині східної довготи, і мені хотілося б піднятися вище екватора.
— Глянь-но! — закричав Кеннеді, перериваючи свого друга. — Глянь на цих гіпопотамів, що вилазять зі ставків. Це просто якісь купи живого м'яса ... А он ті крокодили ... З яким шумом вбирають вони в себе повітря!
— Вони немов задихаються — зауважив Джо. — А до чого ж гарний наш спосіб подорожувати: з яким презирством можемо ми дивитися звідси на всіх цих злих гадів .. Містер Семюель! Містер Кеннеді! Подивіться-но он на ту зграю звірів, що рухаються тісними рядами. Їх буде, мабуть, штук двісті. По-моєму, це вовки.
— Ні, Джо, це дикі собаки. І уявіть собі, до чого вони відважні: не бояться нападати навіть на левів. Для мандрівника не може бути нічого небезпечніше такої зустрічі: він буде негайно роздертий на шматки.
— Ну, в такому разі не Джо візьметься надіти на них намордники, але якщо ця лютість у них в натурі, їх і звинувачувати не можна, що з них візьмеш!
З грозою, що насувається, мало-помалу все завмерло. Здавалося, що згущена атмосфера, наче підбита ватою, втратила здатність передавати звуки. Птахи — журавлі, червоні і сині сойки, пересмішники, мухоловки — ховалися в густому листі великих дерев. В усій природі відчувалося наближення майже катаклізму.
О дев'ятій годині вечора "Вікторія" нерухомо повисла над районом Мсене — скупченням безлічі селищ, ледь помітних у темряві. Часом якось прорвався промінь світла, відбиваючись в темній воді. Висвітлювались правильно проведені канали та похмурі силуети нерухомих пальм, тамариндів, сикомор і гігантського молочаю ...
— Я просто задихаюся — заявив шотландець, втягуючи на повні груди щонайбільше розрідженого повітря. — Ми, мабуть, зовсім не рухається. Що ж, будемо спускатися, Семюель?
— Але ж гроза наближається. Дік — відповів стурбовано доктор.
— Якщо ти боїшся бути унесеним вітром, то, мені здається, нам нічого і не залишається, як приземлитися — заперечив шотландець.
— Бути може, гроза ще й не вибухне цю ніч, адже хмари дуже високо — втрутився Джо.
— Саме так це і утримує мене від підйому вище хмар — відповів Фергюсон. — Довелося б піднятися дуже високо, випустити з уваги землю і бути в повній невідомості, рухаємося ми взагалі, а якщо рухаємося, то куди нас несе.
— Вирішуй ж скоріше, дорогий Семюель, час не терпить — наполягав Дік.
— Прикро, що спав вітер — зауважив Джо — він забрав би нас від грози.
— Так, дуже шкода, друзі мої — промовив Фергюсон — бо хмари представляють для нас велику небезпеку. Адже вони несуть з собою вітри протилежних напрямків, які можуть в своєму вихорі захопити нашу "Вікторію"; вони несуть блискавки, здатні спопелити нас. З іншого боку, якщо ми приземлимося і закріпимо якір за верхівку якогось дерева, шквал може легко кинути нас на землю
— Що ж нам робити?
— Треба триматися в середній зоні між небезпеками, якими загрожують нам земля і небо. На щастя, у нас достатньо води для пальника, та до того ж незаймані двісті фунтів баласту. У разі потреби я можу їм скористатися.
— Ми будемо нести вахту з тобою — заявив мисливець.
— Ні, друзі мої. Сховайте провізію і лягайте спати. Якщо знадобиться, я вас розбуджу.
— Але чи не краще було б, сер, вам зараз відпочити, поки ніщо ще нам не загрожує?
— Ні, дякую, любий Джо, я вважаю за краще не спати. Ми зараз не рухаємося, і якщо обставини не зміняться, то завтра ми будемо перебувати на цьому ж самому місці. — На добраніч, сер.
— Спокійна ніч, якщо це можливо.
Кеннеді і Джо, загорнувшись у свої ковдри, вляглися, а доктор залишився на посту.
Тим часом громада хмар мало-помалу опускалася, і ставало все темніше. Похмурий небосхил навис над землею, наче збираючись розчавити її. Раптом сліпуча, страшної сили блискавка прорізала темряву. Не встиг згаснути її відблиск, як страхітливий удар грому потряс небо ... — Вставайте! — крикнув Фергюсон.
Сонні мандрівники, розбуджені неймовірним шумом, схопилися і стояли напоготові, щоб виконувати накази доктора.
— Ми спускаємося, Семюель? — запитав Кеннеді.
— Ні, куля внизу не витримає. Треба піднятися, перш ніж з хмар хлине злива і на нас обрушиться вихор. Говорячи це, Фергюсон посилив полум'я пальника. Тропічні грози розігруються з швидкістю, яка не поступається їх силі. Друга блискавка прорізала хмари, і за нею зараз же одна за одною заблищали ще двадцять. Все небо було в смугах від електричних іскор, тріщало під великими краплями дощу.