Без цього Стаффан не був би Стаффаном.
Далі ми перейшли до генерального миття підлоги. На цей випадок у Стаффана теж було чимало пропозицій.
Ми склали всі стільці,на столі, а решту меблів зсунули в один куток, щоб звільнити підлогу. Потім посипали її, мов білим снігом, порошком для чищення посуду, а крізь вікно протягли садовий шланг, натягнувши один його кінець на кран водогінної колонки.
— Ну, ще кілька хвилин, і все буде готово,—сказав Стаффан.— Залишається тільки трошки підтерти сухою ганчіркою.
, — А може, краще мити по-старому? — озвалася Лотта. Вона була обережною дівчинкою.
Коли з шипінням і сліпучими бризками вирвалися перші водяні струмені, а на підлозі замість снігової ковдри з'явилися білі гребені морських хвиль; я відчув, що цілком згоден з Лоттою. Загроза стати жертовним ягням нависла наді мною чорною хмарою.
Однак після того, як ми витерли підлогу банним рушником, вона стала цілком пристойною. От тільки стіни трохи позаляпувались. На шпалерах спільної кімнати виникли си-
зувато-коричневі розводи, бо витирали ми їх тим самим рушником, що й підлогу.
— Залишати їх у такому вигляді не можна,—сказав Стаффан.— Треба негайно виправити становище, бо це якраз та сама ложка дьогтю, яка псує бочку меду.
— А що робити? Вони ж не миються!
— Якщо не миються, то є тільки одна рада: треба їх пофарбувати,— мовив Стаффан як завжди дуже певно.
Справді, зовсім не погана думка. Хіба Оскар з Євою не скаржились на те, що їх гнітить малюнок на шпалерах спільної кімнати? "Це якесь безглуздя — нав'язувати людям шпалери, які їм зовсім не подобаються,— казали вони.— Навіть у власному домі не можеш бути хазяїном!"
Справа в тому, що фабричне начальство забезпечило всіх жителів Гроюнги однаковими шпалерами. От я й подумав, що ніякої біди не буде, коли ми замалюємо оті блакитно-зелені трикутники з рудими квадратами.
Стаффан мав при собі, як завжди, все необхідне. На всякий випадок приніс він з собою фарби, пензлі, різні пляшки та бляшанки. Залишалося тільки почати! До того ж, треба було квапитись, бо нас чекало ще багато інших справ.
— Розбризкаємо фарбу пульверизатором,— сказав Стаффан.
Я погодився без зайвих слів, бо не дуже розумівся на таких тонкощах, а якоїсь оригінальної думки щодо цього не мав. Лотта ж, навпаки, була проти, хоча, мабуть, знала іще менше, ніж я.
— Краще давайте їх гарненько витремо! — пискнула вона.
Що за дурниці!
— Шпалери або миються, або не миються! — коротко й твердо відказав Стаффан.
Він узяв пилососа й вилив у нього пляшку червоної фарби.
— Романтичний червоний колір створює чарівну атмосферу й веселить око! — вигукнув він.— Єдина підходяща фарба для роковин весілля!
Коли ми ввімкнули пилососа, він зашипів, як гадюка, й почав випльовувати фарбу на стіну, вкриваючи її дрібними кривавими цяточками. Робота й справді просувалась дуже швидко. Стаффан і цього разу мав рацію. Романтика хвилями лягала на безрадісні казенні шпалери.
Найважче було зберегти точність! Фарба бризкала не тільки на стіни, а й на підлогу, на вікна й так далі...
— Нічого, нічого, потім усе знімемо фарборозчинником,— заспокоїв мене Стаффан.
На жаль, пляшку з розчинником він не прихопив із собою.
Старий Лоттин стільчик-гойдалка, подарований їй ще бабусею, стояв такий заляпаний, що ми вирішили пофарбувати його. Потім винесли його на терасу й покрили лаком. Тепер він став кращий, ніж був!
Що в нас було далі за планом?
Стаффан приніс із собою й частування для Оскара з Євою, коли вони повернуться. З допомогою бармена з кав'ярні, який залицявся до його сестри, він власноручно приготував італійські тарталетки з помідорами й сиром. Був іще й торт із написом: "У день роковин весілля" та з червоним серцем, намальованим карамельною фарбою.
Час промайнув непомітно, і недовго вже лишалрся до приїзду Оскара з Євою.
— Треба поставити тарталетки в духовку,— сказав я.— Підігріти їх.
— Еге ж,— погодився Стаффан.— Ніщо так не псує настрій, як холодні тарталетки.
Ми запалили духовку і зробили найбільший вогонь, щоб вони прогрілися як слід.
— Пам'ятаєш,—сказав Стаффан,—ти. питав у мене, чи можна дресирувати батьків?
— Пам'ятаю. Ти щось уже придумав?
— Як тобі сказати? Я дуже довго міркував над цим і вважаю, що звичайні методи, якими дресирують свиней чи, приміром, собак, тут не допоможуть. Єдиний спосіб—покластися на їхній здоровий глузд. Ось тут я написав кілька правил поведінки, які на перший погляд вражають своєю простотою, але дорослі тим і відрізняються від дітей, що не розуміють часом елементарних речей. Гадаю, це тому, що в житті їм весь час доводиться сушити собі голову дуже складними проблемами. Правила будуть корисні батькам, якщо вони їх дотримуватимуться. Спробуємо перевірити їх па Єві з Оскаром.
Він розгорнув великий аркуш паперу й пришпилив до кухонної стіни. На ньому було:
"ПОРАДИ БАТЬКОВІ АБО МАТЕРІ:
1. БУДЬ САМИМ СОБОЮ І НЕ ЗАБОРОНЯЙ ЦЬОГО СВОЇЙ ДИТИНІ.
2. НЕ ВІДРИВАЙ ДИТИНУ ВІД СЕРЙОЗНИХ СПРАВ ЇДОЮ ТА ІНШИМИ ДУРНИЦЯМИ.
3. ЦІНУЙ У ДИТИНІ ДОБРІ НАМІРИ, НАВІТЬ ЯКЩО ЇХ НАСЛІДОК ТОБІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ.
4. НЕ КРИЙСЯ ПЕРЕД ДИТИНОЮ, І ВОНА ВИРУЧИТЬ ТЕБЕ З БІДИ.
5. НЕ ПРИГНІЧУЙ ДИТИНУ ЛЮБОВ'Ю.
6. НЕ ДУМАЙ, ЩО КРАЩИЙ ТОЙ, ХТО СТАРШИЙ.
7. ГОВОРИ, АЛЕ НЕ НАБРИДАЙ."
Стаффан з гордістю оглянув свій витвір. Мені він теж сподобався, бо дуже відповідав моїм думкам. Правда, одне правило, як на мене, звучало трохи дивно. Часу в нас залишалося обмаль, але я все-таки спитав:
— Що це таке — "пригнічувати любов'ю"?
— Уяви собі, буває й таке. Деякі батьки люблять дитину лиш тоді, коли вона їм сліпо підкоряється. Щоб завоювати батьківську любов, дитина повинна виконувати всі їхні забаганки, гублячи безповоротно своє власне "я". Ось що я мав па увазі.
Справді, цікаво. Треба буде усе це обміркувати. Ось-ось уже мали з'явитися Оскар і Єва. Ми застелили скатертиною стіл, на ньому поставили дві свічки.
Роковини весілля відбулися не зовсім так, як ми собі гадали. Коли "Амазонка", фиркаючи й підстрибуючи, мов очманілий жук, в'їхала до підніжжя пагорба, ми стали на подвір'ї, тримаючи в руках напоготові петарди для фейерверка, які знайшлися в одній із Стаффанових коробок, збираючись дати залп на честь ушанування урочистої події.