— Г-р-р-р-р! — загарчав я.— Що, злякалися? Вони здригнулися, але, мабуть, не від страху.
Єва обняла мене, а Оскар схопив і підкинув угору.
Вони дивилися на мене, а я бачив сльози на їхніх очах. Мені було так тепло з ними! Крижана куля вилетіла геть і розтанула.
Ввечері, перед тим як я мав заснути, Оскар посидів трохи зі мною. Лотта перед дзеркалом тренувала "Гримасу великого щастя". Біля ліжка стояла підзорна труба, яку ми зі Стаффаном змайстрували минулого літа. Оскар глянув на неї й замислився.
— Петере,— озвався нарешті він,— ти мене чуєш?
— Авжеж,— сказав я.
— Пам'ятаєш, я колись обіцяв узяти вас усіх ловити рибу?
— Авжеж,— сказав я.
— З цього, як бачиш, нічого не вийшло.
— Авжеж,— сказав я.
— Але ж ви тут із Стаффаном щось змайстрували. Пам'ятаєш, ви напустили у ванну пуголовків?
— Авжеж,— сказав я.
— Думаю, що цю трубу треба обновити. Піти з нею на риболовлю, чи що?
— Авжеж,— сказав я.
— Як тільки ти одужаєш, усі ми, тобто Єва, Лотта, Стаффан, Приблуда, ти і я підемо разом ловити рибу. Хочеш?
— Авжеж,— сказав я.
— Ми й Останнього Могіканина захопимо з собою. Не лишати ж його самого в лісі! Він може злякатися темряви!
— Авжеж,— сказав я.