Рвонувся назад за дерево.
Оступився. Завалився навзнак і, боляче вдарившись об коріння головою, покотився на галявину вниз.
Товстуха щосили заволала.
— Тихо! Мовчіть! Пропаде ворожіння. На мені все зависає! Цур! Цур! Цур!
Всі заклякли нерухомо. Навіть декотрі з розкритими ротами. І в очах у всіх був розпач — пропало ворожіння!!!
Малий лежав голічерва і не ворушився — все тіло його затерпло.
— Слухайте мене! — в голосі товстухи відчувалась така сила, що всі зразу ж мовчки підступили до неї. — Ти, ти й ти! — Вона тицьнула на наймолодших дівчат. — Тримайте його руки, ноги, голову! А ти, — вона взяла за руку наймолодшу купальницю, — закрий йому очі.
Півник занімів від страху і не пручався.
Коли над ним схилились нагі тіла, коли до його обличчя наблизились тремтливі перса, мокрі гарячі долоні легко лягли на його повіки.
Потім важка гаряча рука лягла йому на серце. І між чужими пальцями він відчув, як вістря ножа дотикає його крізь сорочку. Потім руку відняли і вістрям ножа провели по сорочці хрест на хрест. І зразу ж на сорочку злилась хмільна медова рідина.
Гучний голос сповістив.
— Кров пролилась! Тіло кидайте у воду.
І Півника піднесли вгору і бігцем, бігцем понесли до води.
Щосили розгойдали. Кинули у річку.
Тепла вода із страшним шумом зійшлась над його головою.
Він зрадів: живий! Його не закололи!
Незважаючи на одяг, що облипав його тіло і заважав рухатись, поплив навпростець на правий берег Либеді.
Та його наввимашки наздогнала молодиця.
— Не тікай! Вертай до берега.
А з берега танцівниці стрибали у вінках. Вінки злітали з їхніх голів.
Тоді вилазили на берег і бігли по березі до звороту ріки, стежачи за своїми вінками. Вгадували свою долю.
Далі звороту ніхто не ходив.
Від звороту поверталися до багаття, і знов водили танок під кугички та сопелю.
Товстуха, тільки почула музику, зразу ж розібрала донага хлопця, він і писнути не встиг та й не посмів.
— Пішли до багаття. Поведемо танок! — І товстуха врізалась у коло там, де була наймолодша дівчина.
За лівицю його тримала найтовстіша, найгрудастіша жінка, а за правицю — наймолодша дівчина.
Спочатку він не біг, а його просто тягли, несли за руки, а потім звуки кугичок та сопелі почали пробиватись крізь шум до його слуху. І наповнили його тіло полегкістю і радістю. Від цього й сила, й прудкість у ногах з’явились. І він вже гнав і гнав з усіма по колу, щосили б’ючи п’ятами.
Дебела вирвала його із ланцюга танцюристок і помчала до вогню.
Вони вдвох просто перелетіли через тахнуче вогнище.
Коло знов розпалось.
Його хапали за руки інші і стрибали з ним через вогонь.
Коли він почав стомлюватись, звідкілясь з’явилась товстуха кирпата, вирлата. Вона тягла великий оберемок свіжо стятого очерету.
Пожбурнула його на яскраве полум’я.
Світло згасло.
Зашипіло й затріскотіло мокре бадилля на жаринах.
Над багаттям заклубочився густий білий дим. І покрив усю галявину.
Тоді товстуха схопила свій і хлопчиків одяг і під покривом диму подалась у кущі. Хлопчик за нею.
Межи темного гілля попереду викручуються, хилитаються пишні білі стегна.
Ось тільки руки простягни і торкнись.
Він не втримався — простягнув руку і торкнувся.
І вона стала і поволі повернулась до нього, просто віддаючи себе всю на огляд і на дотик!
Він гладив і гладив її великий шовковистий живіт, торсав величезні, неймовірні груди, м’яв пальцями набряклі, тверді сосці.
Та ось вона відкинулась назад, відхилилась і стегнами, і животом, і рука Півника зависла в повітрі.
Знов він біг за нею по добре витоптаній стежці.
Ось вони з розгону вискочили на галявину, залиту сріблом місячного світла. Старезна засихаюча липа така чорна, наче обгоріла від блискавки.
Жінка стала під липою, а Півник з розгону налетів на неї, занурився лицем межи пишних гарячих грудей.
Вона впустила на сріблясту траву його мокрий одяг і показала рукою: "Вдягайся!"
Він розбирав, розправляв свій одяг, а вона стояла в якихось двох кроках, не більше, від нього і поволі обертала намітку.
Півник відчув, як від неї, від її мокрого важкого волосся тягне димом багаття і тонким ароматом любистку і ще якогось зілля.
З усіх горбів і ярів над Либіддю долинали несамовиті пісні та шалена музика.
Десь за горбами, на сході пропіяв далекий півень.
Малий подивився на зорі — і здивувався: вони тільки-тільки зрушились. А йому здавалось, що проминула вся ніч і вже ось-ось настане світанок.
Жінка широко розчепірила пальці і притисши до ключиць навхрест складені руки з силою натискала на своє тіло, огладила всю по набряклих важких персах, по животу, по разлогих стегнах, пружно зігнулась, пройшлась, втискаючи пальці в тіло по колінах і гомілках.
Рвучко розправилась, і велетенські перса загойдались, заметелялись з боку на бік.
Заметеляла головою.
З усіх пагорбів і мисів ріки долинали шалені ритми танців і нестримні, запальні голоси співачок.
Десь за пагорбами пропіяв ще раз півень.
І оголена товстуха схопилась за одіж і миттю накинула сорочку і вправними рухами доправила намітку, підперезала сорочку крайкою.
Жінка вже вдяглася, а малий обмотував ще онучі і натягав постоли.
Коли він підвів голову, щоб ще раз подивитись на цю зграбну товстуху, біля дерева нікого не було.
Півник розчаровано похитав головою, а йому ж так кортіло спитати, хто вона і звідки вона.
Тут він, обгортаючи крайку, з жалем згадав свого ножа. І лезо добре, і ручка поцяцькована.
Хоча добре, що ножа тільки забрали, а могли ж і втопити. І хто б там почав допитуватись — хто втопив? Сам поліз у воду на Купала, от і захлинувся.
Він уже збирався полишити галявину і озирнувся на остаток. Високо на стовбурі — йому треба підстрибнути щосили, або подертись — встромлено його ніж, а на ніж завішено вінок із волошків.
От яка добра та кирпата товста молодиця — приворожила йому якусь синьооку. І хитро як наворожила — він і не прохав. Адже йому такого ще й не належить, він ще малий, щоб заклинати й ворожити на якусь дівку. А ця чарівниця-товстуха своєю зграбною рукою потнула ножа в суху липу.
З розгону підстрибнувши. Півник видер ножа, і вінок сам насунувся йому на руку.
Та на руці він його нести не став, а натяг на голову.