Пертська красуня

Страница 7 из 154

Вальтер Скотт

— Розкукурікався ж півник! — кинув Генрі.— Та в одному ти маєш слушність, хлопчику: той, хто не вміє випити без виночерпія, нехай помирає від спраги.

Проте господареві впертість учня прийшлася не до смаку.

— Е ні,— промовив Саймон,— ти таки наллєш моєму гостеві оцього елю з оцього ось глека. І запорукою тому х"ай буде моє блово і найкраща рукавичка, яку тільки я пошив. Інакше не жити нам з тобою під одним дахом!

Почувши таку погрозу, Конахар похмуро підвівся і, ступивши в бік коваля, який саме взяв високий кухоль з накривкою і підніс до рота, ніби ненароком спіткнувся й штовхнув його так, що спінене пиво хлюпнуло гостеві на обличчя, шию та одяг. Сміт, незважаючи на свою войовничу натуру, загалом був добродушний чоловік, однак такого зухвальства стерпіти уже не міг. Як тільки Конахар випростався, Генрі схопив його за горлянку,— цієї миті вона виявилась у коваля під рукою,— і, міцно стиснувши пальці, пхнув хлопця від себе, процідивши:

Ель — гатунок пива.

— Якби це сталося десь-інде, шмаркатий шибенику, я б тобі вуха повідривав, як уже не раз робив із волоцюгами з твого клану!

Конахар спритно, мов тигр, скочив на ноги й крикнув:

— Більше тобі цим не хвалитися! — І, вихопивши з-за пазухи короткий гострий ніж, кинувсь на Сміта.

Якби він устиг був засадити ніж у шию вище ключиці, як ціливсь, то рана виявилася б смертельною. Але той, хто розпалив у горянина лють, готовий був захищатись і вчасно підбив знизу хлопцеві руку. Вістря ножа черкнуло по ключиці й залишило тільки неглибоку подряпину. Щоб видерти у хлопця кинджал і про всяк випадок схопити його, мов залізними кліщами, за руки, дужому ковалеві досить було однієї миті. Конахар одразу відчув себе в цілковитій владі грізного супротивника, якого сам-таки й роздратував. Хвилю тому ще багрово-червоний, тепер горяний стояв блідий, онімілий від страху й ганьби. Нарешті Сміт трохи попустив свою міцну хватку і спокійно промовив:

— Твоє щастя, що ти не можеш мене розгнівити, бо ти тільки хлопчик, а я — дорослий чоловік, і мені не варто було тебе дражнити. Та нехай це буде тобі наука.

Якусь мить Конахар ще постояв, наче хотів щось відповісти, але потім мовчки рушив за двері, перше ніж Саймон устиг здобутися на слово. Дороті метушилася по кімнаті, прикладаючи Смітові до рани мазі та цілющі трави. А Катаріна, побачивши в коваля кров, знепритомніла.

— Дозволь мені попрощатися, батьку Саймоне,— похмуро .мовив Генрі Сміт.— Я мав би знати, що така вже моя доля — сіяти чвари та кровопролиїтя, хоч я волію приносити тільки мир і щастя. Не турбуйтеся про мене, погляньте краще на сердешну Ката-ріну. Бійка перелякала її, на смерть, і все через мене.

— Через тебе, синку?!. Це через отрго горянина-катерана !, трясця йому в печінку! Але завтра ж таки він забереться звідси в свої гори або скуштує нашої міської в'язниці. Заміритись на життя гостя в домі свого гбсподаря!.. Це пориває все між нами. Одначе дай мені поглянути на твою рану!

— Катаріна! — знов нагадав зброяр.— Подивіться на Ката-ріну!

— Про неї подбає Дороті,— сказав Саймон.— Від переполоху й ляку люди не вмирають, а от від гельського чи шотландського кинджала вмирають. І коли вона — моя кревна дочка, то ти,

1 Катеринами, тобто грабіжниками, звичайно називали кельтів у місцевостях, що межують із землями саксів, себто англійців (прим. авт.).

любий Генрі, син мого серця. Дай же мені оглянути рану. Скін-окл 1 — небезпечна з5роя в руках горян.

— Для мене він — не більше ніж кіготь дикої кішки,— відповів зброяр,— і тепер, коли щоки в Катаріни знов узялися рум'янцем, я й сам хутко очуняю, ось побачите.

Сміт відійшов у куток, де висіло невеличке дзеркальце, притьма дістав з гаманця пучку корпії і приклар до рани. А коли він скинув колет і оголив шию та плечі, їхні м'язи й мужня форма здивували б хоч кого, однак ще дужче вражала його ніжна шкіра, не загрубіла під одягом на вітрі, сонці та біля горна так, як на руках і обличчі. Коваль швидко спинив корпією кров, хлюпнув на себе трохи води і, змивши сліди сутички, застебнув куртку й повернувся до столу, де вже сиділа Катаріна. Хоч від млості вона й оговталась, проте і досі тремтіла й була бліда.

— Чи пробачите ви мені те, що я, ледве повернувшись додому, вже встиг вас образити? Це той хлопчисько з дурної голови роздратував мене, а я повівся ще більше по-дурному, давши себе роздратувати такому, як він. Ваш батько не осуджує мене, Катаріно, то, може, й ви проба ште мені?

— Не моя воля прощати там, де я не маю права ображатися,— відповіла дівчина.— Коли вже мій батько зробив свій дім місцем для нічних бійок, то я хоч-не-хоч мушу їх терпіти. Може, з мого боку було й негарно умлівати і цим ніби перебивати вам таку славну бійку... У мене тільки одне виправдання: я не можу бачити крові.

— То оце так ти приймаєш мого товариша після довгої розлуки?! — вигукнув старий Главер.— Товариша? Ні, що я казку — сина! Чоловік ледве уник смерті від руки хлопчиська, якого я завтра ж таки вижену зі свого дому, а ти поводишся з ним так, ніби це він провинився, відкинувши від себе' гадюку, що хотіла його вкусити!

— Не мені судити, батьку,— відповіла Пертська Красуня,— хто в тій бійці винен, а хто — ні. Я навіть не встигла до пуття розгледіти, що сталося, і не можу сказати, хто нападав, а хто боронився. Одначе наш друг, майстер Генрі, звісно, не стане заперечувати, що він тільки й живе бійками, кров'ю та сварками. Він і слухати не може про іншого зброяра, щоб не заздрити його славі, і повинен неодмінно випробувати його відвагу. А як побачить бійку, то конче мусить кинутися в самісіньку її гущу. Коли це друзі, він б'ється з ними заради любові й честі, а вороги — з ненависті й задля помсти. А якщо це не друзі й не вороги, Генрі б'ється з ними тому, що вони опинилися на цьому чи на тому бе

С к і н-о к л — ("ніж із-під пахви") — горянський стилет (прим. авт.).

Ю

резі річки. Дні його життя — це дні битви, а вночі він, певно, ще раз вершить свої подвиги уві сні.

— Ти надто гостра на язик, дочко,— зауважив Саймон.— Сварки та бійки — діло чоловіче, а не жіноче, і не гоже молодій дівчині про них думати й балакати.