Партизанський край

Страница 20 из 93

Шиян Анатолий

"Це важливо,— сказав задумливо Буровихін.— Важливо, бо я і сам помітив, що вони приглядаються до мене. І зараз пригадую, коли в ту ніч, після різдвяної гулянки, Шперлінг прощався зі мною, він затримав мою руку і, люб'язно всміхаючись, сказав: "Користуючись тим, що я старіший від вас, я дозволю собі дати корисну пораду молодій людині. У кожного з нас є велика або маленька таємниця. Не поспішайте розповідати про чужу таємницю до того часу, поки повністю переконаєтесь, що той, про кого ви говорите, пе розкриє вашої таємниці. На добраніч". Розумна, хитра й небезпечна бестія!"

"А чому він підозрює тебе в зв'язках з партизанами? — запитує Пашкевич.— На чому ти спіткнувся?"

"Я переконаний: Шперлінг не думає, що я партизан, інакше б він негайно заарештував мене. Шперлінг боїться, що я агент гестапо. Ллє чому? Це, звичайно, пов'язано з Воскобойни-ковим... А можливо, Шперлінг і вся ця компанія причетна до якоїсь змови проти Гітлера? Може, намічається в Берліні "двір-цевий" переворот? Хто його знає... Але, як би там не було, вони не посміють розправитися зі мною, бо за моєю спиною стоїть гестапо. Та, мабуть, і не встигнуть... Коли намічається удар по Локтю?"

"Скоро, Буровихін. Скоро,— кажу йому.— Залишаються лічені дні. Ми мусимо розгромити це гніздо контрреволюції, а самого "керівника" добре було б захопити живим".

"Може, я в цьому вам допоможу, товаришу командир?" "Ну що ж, Василю,— прощаюся з ним.— Як кажуть, ні пуху тобі ні пера!"

"До зустрічі в Локті!" І відважний розвідник зникає.

...Напад було намічено здійснити в різдвяну ніч — на святвечір. Сабуров викликає командирів, і кожний з них рапортує про кількість бійців, озброєння й додає:

— Всі на санях. Коні добрі.

— Виступаємо рівно о двадцять четвертій,— віддає наказ командир.— Рух по маршруту в загальній колоні, потім вихід на большак у напрямі села Бобрика. Прошу звірити годинники, товариші командири.

Очолив цю операцію Олександр Миколайович Сабуров. Агентурна розвідка донесла Воскобойникову, що в напрямі містечка рухаються партизани. Він вислав назустріч свій загін.

Сабуров дивиться па годинник:

— За моїми розрахунками, хвилин двадцять тому мав бути струмок з крутими берегами.

Струмка нема, і комісар віддає наказ:

— Провідника до мене!

Провідник з'являється разом з начальником головної похідної застави, тоді ще живим Кочетковим.

— Куди ви нас ведете? — запитує Сабуров у провідника.

— На село Тросне.

— Цього села в маршруті нема. Воно повинно залишитись на сході. В чому справа?

— По наміченому маршруту не проїхати, товаришу командир,— сніг у пояс. А цей шлях коротший. Все буде гаразд.

— Продовжувати рух! — віддає наказ Сабуров, і колона рушає далі.

Глибока ніч. Ясне зірчасте небо. Яскравіше за всіх сяє Полярна зірка. Чути цокіт копит, форкання коней, скрипіння снігу під саньми.

На цей раз Сабуров їде спереду колони поряд з Кочетковим. Назустріч мчить людина.

— Хто це? — запитує Сабуров.

— Пізнаю Калашникова з нашої розвідки,— відповідає Кочетков.

Боєць підбігає ближче, доповідає:

— У Тросному ворожий гарнізон. Прибув ще звечора, нікого з села не випускали, сиділи в засідці. Опівночі зняли пости, зустріли свят-вечір, понапивалися й сплять.

— От тобі й безпечний шлях,— говорить Бородавка.

— Рушаймо далі,— наказує Сабуров.

Ось уже й Тросне. На посту стоять п'яні поліцаї. Микола Пашкевич підходить до одного з них, запитує:

— Чого стоїш?

— Охороняю село, щоб партизани не пройшли.

— А ти знаєш, хто ми такі?

— Ні, не знаю.

— А коли б оце з'явились партизани, що б ти робив?

— Стріляв би в них, он що!

— Ну то стріляй, ми партизани.

Поліцай аж очі вирячив, а Пашкевич з усього розмаху вдарив його в обличчя. Обеззброїли поліцаїв, взяли з собою, безшумно вийшли знову на большак і там після короткого допиту розстріляли зрадників... Одному з них пощастило втекти. Через деякий час втікача наздогнала партизанська валка, і він, гадаючи, що зустрів своїх, почав доповідати:

— Ведіть мене до начальника поліції. Швидше! У Троєному партизани. Вони вже забили кілька наших хлопців, а я втік. Ми їх застукаємо й винищимо всіх.

Постріл урвав йому життя.

Попереду видніється село Городище. Воно на відстані двох кілометрів від Локтя. Розвідка доповідає:

— В одній хаті сидять озброєні люди й пиячать.

— Значить, і тут нас ждуть,— говорить Сабуров,— але, на щастя, зустрічають різдво. Що ж, глянемо, що за люди.— І Сабуров з командирами й бійцями підходять до хатини. Вартових нема. Крізь щілину в завішеному вікні видно стіл, пляшки, а за столом гуляють п'ятеро чоловіків.

Стукіт у двері. Відчиняє старенька жінка, пропускаючи до хати. В хаті нікого. Тільки на столі залишки їжі, недопиті пляшки з самогоном, димить поспіхом кинута цигарка.

— Хто був у вас? — запитує в господині Сабуров.

— Звечора прийшли, повечеряли,— відповідає господиня, а сама очима показує на двері до сусідньої кімнати. Потім переводить очі на ліжко.

Пашкевич витягує з-під ліжка переляканого чоловіка. В сусідній кімнаті Захар Богатир знаходить решту. Вони тремтять і мелють всяку нісенітницю про те, що, мовляв, ніякого відношення не мають ні до Локтя, ні до Воскобойникова, а просто йшли з Брасова і вирішили в Городищі зустріти різдво.

І тільки один із них, що його витягли з-під ліжка, признається:

— Брехня! Не вірте... Я скажу всю правду, тільки не вбивайте нас. Ми надіслані сюди як зв'язкові з штабу Воскобойникова, бо передбачається наступ партизанів.

— Звідки в Локті знають про напад партизанів? — запитує Пашкевич.

— До штабу прийшла не відома мені людина, назвалась зв'язковим Брасовського партизанського загону й почала домагатися побачення з начальником. Через півгодини було віддано наказ про оборону Локтя і про арешт пана Буровихіна.

— Що це значить, Олександре? — запитує Пашкевич.— Зв'язковий брасовців — зрадник?

Сабуров продовжує допит полоненого, і той повідомляє:

— Локоть викликав підкріплення з Брасова. До ранку воно мусить прибути.

— До ранку? Командирів до мене! Швидко!

Тепер сумнівів немає. Партизанів зраджено. Партизанського нападу чекають у Локті. Але ж не обов'язково сьогодні. Сьогодні вранці з Брасова в Локоть має прибути підкріплення.