– Покажи цим гостям які-небудь спальні, – наказав він, – та хутчій, бо я й сам страшенно хочу спати.
– І треба ото вам засиджуватись так пізно! – пробурчав Лакей. – А завтра будете злий, як зінське щеня.
Його величність не відповів на цю заувагу, і Головний Лакей повів Дороті іншими дверима в довгий коридор, куди виходило кілька простих, але вигідних спалень. Дівчинка помістилась у першій спальні, Страхопуд і Тік-Так – у другій, хоча вони ніколи не спали, а Лев і Тигр – у третій. Кобилиця подибала за Лакеєм до четвертої й простояла нерухомо посеред неї до ранку. Для Страхопуда, Тік-Така й Кобилиці ніч узагалі була нудною порою, але вони з досвіду привчилися проводити ту пору терпляче й спокійно, бо всі їхні друзі, зроблені з живої плоті, мусили спати й не любили, коли їх турбують.
Коли Головний Лакей лишив їх самих, Страхопуд сумно зауважив:
– Я тяжко журюся за своїм давнім товаришем, Залізним Дроворубом. Ми разом зазнали багато небезпечних пригод і з усіх вийшли цілими, і ось тепер мені так боляче знати, що він став якоюсь прикрасою й пропав для мене навіки.
– Він зав-жди був окра-сою това-рис-тва, – сказав Тік-Так.
– Це правда, але Король Номів сміється з нього й називає його найкумеднішою прикрасою в усьому палаці. А цей сміх уразив би гордість мого бідолашного друга, – невесело провадив Страхопуд.
– Ми й самі зав-тра ста-немо досить без-глуздими при-кра-сами, – сказав Механічний Чоловік своїм монотонним голосом.
Ту мить до кімнати вбігла Дороті, страшенно схвильована, й вигукнула:
– А де Біліна? Ви не бачили Біліни? Вона тут?
– Ні, – відповів Страхопуд.
– То що ж з нею сталося? – спитала дівчинка.
– А я думав, що вона з тобою, – сказав Страхопуд. – Але я щось не пам'ятаю, чи бачив Руду Курку відтоді, як вона видзьобувала крихти печива.
– Мабуть, ми лишили її в тій залі, де стоїть трон Короля, – вирішила Дороті й зразу побігла коридором до дверей, якими вони ввійшли сюди. Але двері були щільно зачинені й замкнені з другого боку, а важка кам'яна плита була така товста, що крізь неї не проходив жоден звук. І Дороті довелося вернутись до своєї спальні.
Лев-Боягуз просунув голову до неї й почав утішати дівчинку.
– Наша Руда Курка сама зуміє подбати про себе, – сказав він. – Не турбуйся за неї, краще спробуй поспати, скільки зможеш. День був довгий і важкий, треба відпочити.
– Мабуть, завтра відпочину досхочу, коли стану прикрасою, – сонно промовила Дороті. Проте лягла на канапу і, попри всі гризоти, скоро опинилась у країні снів.
ДОРОТІ СИЛКУЄТЬСЯ БУТИ МУЖНЬОЮ
Тим часом Головний Лакей вернувся до тронної зали й сказав Королю:
– Ну й дурень же ви, що марнуєте стільки часу на цих людей.
– Що? – вигукнув Його Величність так розгнівано, що аж розбудив Біліну, яка спала під його троном. – Як ти смієш називати мене дурнем?
– Бо я люблю правду, – відказав Лакей. – Ну чом ви не зачарували їх усіх зразу, замість дозволити їм заходити по одному до палацу та вгадувати, котрі прикраси – Евська Королева та її діти?
– Та так цікавіше, йолопе! – відказав Король. – Я вже ось стільки часу чудово розважаюся цим!
– А що, як котресь із них справді вгадає? – не здавався Лакей. – Тоді ви позбудетесь і старих прикрас, і цих нових теж.
– Та не може того бути, щоб вони вгадали! – відказав Король сміючись. – Як вони можуть знати, що Евська Королева та її діти обернені в прикраси кольору царственого пурпуру?
– Але ж у палаці, крім них, більш немає пурпурових прикрас, – сказав Лакей.
– Зате є багато інших кольорів, і пурпурові розставлені по всіх покоях, крім того вони всі різні за подобою і величиною. Будь певен, Лакею, їм ніколи не спаде на думку вибирати пурпурові прикраси.
Біліна, що сиділа під троном, уважно слухала всю цю розмову й тепер тихенько засокотіла сама до себе, почувши, як Король розкриває свою таємницю.
– Однаково по-дурному ви ризикуєте, – бурчав і далі Лакей. – А ще дурніше те, що ви всіх людей з Озу обернули в зелені оздоби.
– Це я зробив тому, що вони прийшли зі Смарагдового міста, – пояснив Король. – Крім того, в моїй збірці зовсім немає зелених прикрас.
По-моєму, серед інших вони будуть дуже гарні. Хіба ні?
Лакей сердито рохнув.
– Робіть як знаєте, коли вже ви Король. Та як накличете біди своєю нерозважністю, згадайте, шо я вас попереджав. Якби я носив отой чарівний пояс, що дає вам силу обертати одні речі в інші і взагалі наділяє вас такою могутністю, то напевне був би куди розумнішим і кращим Королем, ніж ви.
– Годі! Надокучили мені твої теревені, – знов розсердився Король. – Думаєш, як ти мій Головний Лакей, то можеш сварити мене, скільки тобі заманеться? Хай-но ще раз ти поведешся так нахабно, я тоді пошлю тебе працювати біля печей, а на твоє місце візьму іншого Нома. А тепер іди за мною до моєї спальні, бо я хочу спати. Та гляди, щоб мене розбудили завтра раненько. Я хочу потішитись, обертаючи решту цих людей в оздоби.
– А який колір ви обрали для дівчинки з Канзасу? – спитав Лакей.
– Та, мабуть, сірий, – відповів Його Величність.
– А для Страхопуда й Механічного Чоловіка?
– О, ті хай будуть із суцільного золота, бо насправді вони такі бридкі…
Потім голоси затихли, і Біліна зрозуміла, що Король і Лакей вийшли з зали. Вона поправила кілька пір'їнок у хвості, а потім знову сховала голову під крило й заснула.
Вранці Дороті, Левові й Тигрові принесли снідання до спалень, а потім вони вийшли до Короля в тронну залу. Тигр прикро нарікав, що він напівживий з голоду, і просив, щоб його пустили до палацу й обернули там на прикрасу, тоді він більше не мучитиметься від голоду.
– А хіба тобі не дали поснідати? – спитав Король.
– Та дали трошки, – відказав звір, – але що таке "трошки" для Голодного Тигра?
– Він з'їв сімнадцять мисок вівсяної каші, повний таріль смажених сосисок, одинадцять хлібин і двадцять один пиріг з родзинками, – сказав Лакей.
– То чого ти ще хочеш? – спитав Король.
– Товстеньке немовлятко. Я хочу товстеньке немовлятко, – відповів Голодний Тигр. – Гарненьке, товстеньке, пухкеньке, соковите, ніжне, жирне немовлятко. Але, звичайно, якби мені його дали, моє сумління не дозволило б мені з'їсти його. Тому я волію стати оздобою і забути про свій голод.