Озма з Країни Оз

Страница 20 из 32

Лиман Фрэнк Баум

– Це тільки невелика частина мого війська, – сказав Король Номів. – Жоден правитель на землі ще не важився воювати зі мною і жоден ніколи не наважиться, бо я занадто могутній.

Він знову свиснув, і зразу весь військовий парад всотався в золоті та срібні двері й зник з очей, а майстри знов узялись до роботи коло печей.

Потім сумна й розгублена Озма вернулась до своїх друзів, а Король Номів спокійно всівся на своєму кам'яному троні.

– Дурні б ми були, якби почали битися, – сказала дівчинка Залізному Дроворубові. – Бо наших двадцятьох сімох сміливців знищили б умить. А тепер я не знаю, що й діяти.

– Спитайте Короля, де в нього кухня, – порадив Тигр. – Бо я голодний, як собака.

– Я можу стрибнути на Короля й роздерти його на шматки, – запропонував Лев-Боягуз.

– Спробуй, – сказав Владар, припалюючи люльку другою жариною, яку вийняв з кишені.

Лев припав до землі й спробував стрибнути на Короля Номів, але тільки трішечки підскочив у повітря й упав на те саме місце, неспроможний наблизитись до трону хоч на палець.

– Мені здається, – зауважив Страхопуд у задумі, – що найкраще буде улестити його величність, щоб випустив своїх рабів, коли вже він такий великий чародій, що з ним годі боротися.

– Оце найрозумніші слова з усіх, що я чув від вас, – сказав Король. – Це безумство – погрожувати мені, але я такий м'якосердий, що не можу встояти, коли мене вмовляють або влещують.

Якщо ви справді хочете досягти чогось своїм прибуттям, люба моя Озмо, вам доведеться власкавити мене.

– От і добре, – мовила Озма вже веселіше. – Будьмо друзями й поговорімо по-дружньому.

– Атож, – погодився Король з веселими іскринками в очах.

– Мені дуже хотілося б, – провадила вона, – визволити Королеву країни Ев та її дітей, що тепер служать прикрасами в палаці Вашої величності, й вернути їх їхньому народові. Скажіть мені, як це можна зробити.

Король на хвильку замислився, потім спитав:

– А ви згодні самі чимось ризикнути, щоб визволити цих людей?

– Так, згодна! – палко вигукнула Озма.

– Тоді, – сказав Король, – я пропоную вам таке: ви самі, без нічиєї допомоги, обійдете весь мій палац і пильно роздивитесь усе, що є в покоях.

Тоді я дозволю вам доторкнутися до дев'ятьох різних предметів, вимовляючи в ту мить слово "Ев", і коли один з них, чи й не один, виявиться перетвореною в прикрасу Королевою країни Ев або котримсь із її дітей, той предмет негайно набуде своєї давньої подоби й зможе без жодних перешкод покинути мій палац і Королівство у вашому товаристві. Таким чином ви можете визволити всіх одинадцятьох; та коли ви не вгадаєте всіх предметів і котрісь із рабів лишаться прикрасами, тоді кожен з ваших друзів і помічників теж зможе по черзі ввійти до палацу з тим самим привілеєм, який я надаю вам.

– О, дякую вам! Дякую вам за вашу доброту! – палко сказала Озма.

– Я тільки ставлю одну умову, – додав Король Номів з іскринкою в очах.

– Яку ж це? – спитала вона.

– Коли жоден із предметів, до яких ви доторкнетеся, не виявиться перетвореним членом королівської родини Еву, тоді ви не тільки не визволите їх, а й самі будете зачарована й перетворена в якусь прикрасу. Так буде справедливо; оце й є той ризик, на який ви погодились.

ОДИНАДЦЯТЬ СПРОБ

Вислухавши цю умову, поставлену Королем Номів, Озма вмовкла й замислилась, а всі її друзі пригнічено дивилися на неї.

– Не робіть цього! – вигукнула Дороті. – Коли не вгадаєте, то самі станете рабинею.

– Але ж я можу вгадувати одинадцять разів, – відказала Озма. – Я напевне вгадаю хоч один предмет із одинадцятьох, а коли вгадаю, то визволю когось одного з королівського роду й буду в безпеці сама, потім може спробувати решта вас, і скоро ми визволимо всіх поневолених.

– А що як схибимо? – спитав Страхопуд. – Гарненька вийде прикраса з мене, правда?

– Ми повинні не схибити! – відважно гукнула Озма. – Ми приїхали з такої далечі, щоб визволити цих бідолах, і якщо відступимо тепер, це буде слабкість і боягузтво. Тому я приймаю умову Короля Номів і зразу ж іду до королівського палацу.

– Ну, то ходімо, люба моя, – сказав Король, злазячи з трону не без труднощів, бо він був гладкий. – Я покажу вам дорогу.

Він підійшов до стіни печери й помахав рукою.

Зразу ж у стіні з'явивсь отвір, крізь який сміливо пройшла Озма, на прощання всміхнувшися друзям.

Вона опинилась у розкішній залі, прекраснішій і розкішнішій за все, що вона бачила в житті. Стеля складалася з великих арок, що здіймались високо над головою, а всі стіни й підлога були з полірованого мармуру, вишукано підфарбованого в різні кольори. Підлогу встеляли товсті оксамитові килими, важкі шовкові завіси закривали арки, що вели до інших покоїв палацу. Меблі були зроблені з рідкісного, вкритого різьбленням старовинного дерева й обтягнені гладеньким атласом; весь палац був освітлений таємничим рожевим сяйвом, що лилося не з якихось певних місць, але заливало кожну кімнату м'яким і приємним світлом.

Озма переходила з покою в покій у захваті від того, що бачила. Вона була сама: Король Номів, впустивши її, лишився біля входу, вхід зачинився, і в усіх розкішних покоях, здавалося, не було більше нікого.

На камінах, на численних полицях, поличках і консолях, на столах громадились усілякі прикраси, зроблені, як видно, з усіляких металів, зі скла, з порцеляни, мармуру та іншого каменю. Там були вази, статуетки людей і тварин, карбовані тарелі й чаші, мозаїки з самоцвітів і ще багато дечого. На стінах висіли картини, – одне слово, підземний палац був простотаки музеєм рідкісних, курйозних і коштовних речей.

Спочатку швиденько оглянувши покої, Озма почала замислюватись: котрі ж із усіх численних прикрас, що там були, – обернені Евська Королева та її діти. Ніщо їй цього не підказувало, бо в жодному предметі не видно було й іскорки життя. Отже, вона мусила вгадувати наосліп: і дівчинка вперше зрозуміла, яке небезпечне її завдання і як легко вона може втратити власну волю, намагаючись визволити інших з неволі в Короля Номів. Не дивно, що хитрий Владар так добродушно сміявся зі своїх гостей: він знав, як легко можна спіймати їх у пастку.

Та Озма, раз наважившись на це діло, не покине його. Вона подивилась на срібний свічник із десятьма раменами й подумала: "Оце, можливо, Евська Королева зі своїми десятьма дітьми". Тому вона доторкнулася до свічника й вимовила "Ев", як сказав їй робити Король Номів. Але свічник лишився такий, як і був. Тоді вона перейшла до іншого покою й доторкнулась до порцелянового ягнятка, подумавши, що це, може, одне з дітей, яких вона шукала. Та знову марно. Три спроби; чотири спроби; п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять і десять спроб вона зробила, і жодна з них не була успішна!